Іра Манжос – гест менеджерка Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz та кураторка Літературного целанівського центру. Сьогодні вона працює над проектами, організовує події, і майже кожного дня заповнює to-do-list. А ще два роки тому кожен її попередній день нічим не відрізнявся від наступного. Про місця, які допомогли розбавити рутину, та змінити життя на краще у нашій рубриці люди.

Старе місто

Все своє дитинство я провела в спальних районах, а в центр міста зі своєю сім’єю виходила гуляти по вихідним та святам. Тоді я не звертала особливої уваги на архітектуру. Я виросла у дворі з великою компанією дітей, де ми мали чим зайнятися, тому й не хотіли кудись ходити. 

У старших класах, коли ми виграли один із конкурсів, призом стала екскурсія в університет. Тоді я вперше там побувала, і побачила усі ці неймовірні будівлі. Найбільше мені сподобалася легенда про дзеркала в червоній залі: там 5 шарів срібла, а біля дзеркал загадують бажання. Мені розповіли, якщо заходити туди з групою, треба першим підбігти до дзеркала і щось загадати. Тоді бажання обов’язково здійсниться. Я повірила в це, і подумала, що хочу навчатися у тому корпусі. Так воно і сталося. Потім я повторювала цей ритуал знову і знову, і всі бажання здійснилися. Після тієї екскурсії я почала більше часу проводити у центрі Чернівців.

Я не уявляю себе у місті з натовпами туристів, не змогла би в такому жити. Чернівці домашнє місто, рідне, своє. Я люблю подорожувати, але завжди хочу повернутися додому. Деколи здавалося, що я виростаю з цього міста, але потім знову знаходила щось нове, і розумію, що насправді у Чернівцях є те, що мені потрібно.

Не кожне місто може похвалитись історичними будівлями. Пам’ятаю, як колись до мене приїхала знайома, і сказала, що Чернівці – це місто-тістечко. Будинки такі кольорові, маленькі, різні. Якщо подивитися на наше місто з висоти, воно виглядає дуже домашнім і затишним. Мені здається, тут є все. Але багато людей не цінують це, і не користуються тим, що є навколо. Наприклад, нещодавно у Літературний целанівський центр уперше зайшли двоє чернівчан. Чоловік побачив книжки, і тому з дружиною зайшов усередину. Вона сказала, що він страшно любить читати, і хоче зустрітися з кимось із українських письменників. Я ще перепитала з якого вони міста, бо мені здавалося, що всі любителі книг вже давно знають про Літературний целанівський центр та фестиваль Meridian Czernowitz. Виходить, що люди через роботу і домашні справи, не користуються усім, що є в місті. Хочеться, щоби мешканці могли більше часу приділяти своїм хобі і здійснювати свої маленькі бажання.

У старому місті мені подобається Німецький Народний Дім. Він особливий ззовні, виконаний у німецькому стилі. Також там є зал Дроздовського, де відбувались поетичні читання, і в 2016 році ми з командою фестивалю там працювали. А якщо підніматись до того залу, в під’їзді є гарні скрипучі дерев’яні сходи. Добре, що мешканці зберегли цю автентичність, там можна побродити і відчути цю історію. Багато в старих будинках змінюють, і починають з під’їздів, які є їхньою родзинкою. А вони залишили все. Там темно, тихо, але будівля не втрачає своєї краси. Зараз у цьому будинку галерея «Вернісаж», де часто організовують різні виставки картин та фотографій, люблю це місце.

Кав’ярні

Я обожнюю чернівецькі кав’ярні. Відвідувати їх почала, ще коли навчалась в університеті. Майже кожного дня ходила по кав’ярнях, що дуже дратувало мою маму, і вона казала, що ми просто витрачаємо гроші на вітер. Усе почалося з літературного кафе, де крім кави ще можна було почитати книги, подивитися фільми. Раніше я писала вірші. Ми збиралися там на літературні вечори. 

Більшість моїх друзів живуть в інших містах, і коли вони приїжджають до мене, ми разом ідемо в якусь кав’ярню і багато-багато говоримо. Найбільше мені подобається за свою атмосферу та інтер’єр "Віденська кав’ярня". Я заочно знаю власницю, і вона постійно вітається зі мною, махаючи, коли проходить повз Літературний целанівський центр. Люблю працювати там влітку на другому поверсі літньої площадки. Зранку людей там мало, можна залишитися наодинці з містом, улюбленою кавою та роботою.

Літературний целанівський центр

З Літературний центром у мене велика і давня любов. Колись в університеті я помітила, що читаю лише американську і англійську літературу. Якби мені сказали: «назви 5 сучасних українських авторів», я би цього не зробила. Тоді я почала виправляти ситуацію і купила збірку поезії Андруховича. Я так захопилася, що невдовзі прочитала всі його книжки. Через деякий час дізналася, що він приїде у Чернівці з презентацією нової книжки. Відтоді я почала дізнаватися про українських авторів, і мені захотілося працювати у команді Meridian Czernowitz. Я ще була волонтером фестивалю, коли загадала, що хочу бути залученою до команди фестивалю. Це бажання озвучила друзям, та вони сказали, що це майже неможливо, бо команда фестивалю вже давно сформована.

Мою першу книгу Пауля Целана подарувала класна керівничка. Вона запросила мене у гості, де у неї була величезна бібліотека - книжкова шафа на всю стіну. Коли я прочитала книгу, то почала цікавитися його життям. Як виявилося, у Чернівцях є його будинок. А про нього самого ходять різні легенди. Це захоплення було дуже вдалим, адже через деякий час, коли кураторка целанівського центру поїхала за кордон, мені запропонували її посаду. В один момент я вирішила залишити професію вчителя, піти з ліцею та почати працювати тут. Це моє найспонтанніше рішення, про яке я не жалкую. Мені подобається спілкуватися з людьми, працювати над міжнародними проектами, розповідати людям про літературу. Я постійно тут навчаюся, кожного дня вивчаю щось нове. Нещодавно почала писати to-do-list. Деколи буває, що маю виконати за день більше 50 пунктів, та в мене все виходить. У той час, коли в ліцеї попередній день майже нічим не відрізнявся від наступного, тут завжди є різна робота. На початку своєї роботи у целанівському я довго звикала, бо вчилася на перекладача, а не на менеджера. Спершу було важко, але досі все тут дуже цікаво.

Фото Василя Салиги