Рецензія на фільм "Шпигун, який мене кинув"

Нудна плутанина під соусом жіночої дружби

Кіно

Жанр: бойовик, комедія, шпигуни 
В головних ролях: Міла Куніс, Кейт МакКінон, Сем Г'юен, Джастін Теру, Джилліан Андерсон, Іванна Сахно 
Режисер: Сузанна Фоґель

Одрі (Міла Куніс) і її подруга Морган (Кейт МакКінон) вляпались у вражаючу і вельми небезпечну пригоду. Усе почалося з того, що Одрі кинув хлопець Дрю (Джастін Теру) через смс. Морган вирішила підтримати засмучену подругу, запропонувавши спалити всі речі колишнього. Однак під час самого процесу екс-бойфренд раптом дзвонить Одрі, обіцяє все пояснити і просить не спалювати речі. Виявляється, що її хлопець шпигун, а серед його речей знаходиться флешка з важливою інфою, за якою полюють вороги Дрю, мафія та агенти. Тож доля світу опиняється у руках двох божевільних подруг.   

 
 

Стрічка Сузанни Фоґель ніяк не може визначитись, що вона таке. Чи то трилер, чи комедія, а може бойовик (який поставлений добре тільки тому, що Гаррі Пауелл і каскадери постаралися). Хтось навіть вигадав, що це пародія на шпигунські фільми. Гай Річі такого і у страшному сні не бачив. Щодо комедії, після жарту "Я повна лохушка, одягаюсь як лохушка, а хлопець мене кинув через смс" усім поціновувачам жанру слід залишити залу. Крім бородатих анекдотів стрічка намагається експериментувати з вульгарним гумором. Ну ви знаєте, ці американські комедії: парад непристойностей. Але і тут сценарист не може зліпити сортирну репліку, з якої можна хоча би тупо поржати. Здебільшого все заїжджено і нецікаво. Щоправда інколи таки трапляються прикольні моменти. 

Odoo CMS - велика картинка


Зі шпигунською тематикою фільм пов’язують дурні жарти про Україну, "злих росіян", Сноудена і ще кілька політичних стереотипів.      

Акторська гра приносить біль. Зіграти наївного і простуватого персонажа вельми складно. Для прикладу можна згадати Зака Галіфіанакіса. Це реально класний актор, який багато працює над кожним образом. Проте Кейт МакКінон вистачає лишень покривлятися і вдати дурнувате дівчисько. Ось так можна описати її персонажа Морган. Певно, їй так сподобався цей образ у ребуті "Мисливців за привидами" (ще одна видатна халтура, побудована на імпровізації і феміністичному дусі), що гріх не експлуатувати його у подальших комедіях. За останній період Міла Куніс знялась у достатній кількості комедій, щоби також застовпити ходовий набір емоцій. Вона ніби втратила інтерес до творчості і банально відробляє роль. Джилліан Андерсон, яка чомусь теж потрапила у цю стрічку, декілька разів з’являється у кадрі, аби скорчити серйозну і пафосну гримасу очільниці британської розвідки.   

Odoo CMS - велика картинка

Фемінізм, до речі, тут якраз доречний. Морган надокучливо рекламує глядачу, яка Одрі молодець, як вона з усім упоралася не гірше мужика. А може і краще. У ці момент відчуваєш дисонанс, тому що дії головної героїні говорять за себе. При цьому ж у фільмі є реально успішна жінка Венді, яка ламає гендерні стереотипи. Якщо коротко описувати Одрі та Морган, то вийде наступне: одна - трішки дурненька, а інша - геть пробита. Робота з персонажами - на вищому рівні. Хоча з феміністичними посилами і так схавають.    

Odoo CMS - велика картинка

"Шпигун, який мене кинув" - це фільм, який хоче видати усе й одразу. Він то намагається захопити глядача, то насмішити. Щоправда ні те, ні інше у нього не вдається. Гумор у фільмі коливається між жартами про Гарвард і "busting my ass". Режисер стрічки не соромиться великого об’єму імпровізації з боку акторів. На її думку це навіть круто. Можна забити на сценарій і віддатися творчості. Ага. Тому на виході ми отримали сумбурне кіно, яке не може визначитися із напрямком руху. Натомість вірні прихильники фільму чомусь побачили у цій халтурі новаторство та симбіоз жанрів. Це такий стиль режисури - "феміністичний пофігізм". Нехай воно якось робиться, а наприкінці ми приправимо це відріддя штампом про жіночу дружбу. У Сузанни Фогель вийшла пародія на комедію, а не на шпигунські фільми. Якщо драйвові фільми цього жанру хочеться інколи подивитися знову, то "Шпигуна, який мене кинув" хочеться одразу ж забути.         

Дивився Дмитро Сидоренко

Схожі публікації