Сучасний біт надриває динаміки у кінотеатрі, камера кружляє в ексцентричному танку у руках оператора, а прохолодні тони вступної сцени підігрівають атмосферу у залі парами адреналіну. Погляд не досягає видноколу, оскільки масштабна баталія, що блискавично розгорнулась на очах у глядачів, охопила всю територію кругозору. Перші кадри фільму задають стрімкий темп і божевільний тон усього оповідання, пронизаного контроверсійними емоціями та тінню майбутньої франшизи.

Ще до прем’єри професійні критики та преса рознесли вщент стрічку «Король Артур: Легенда меча» по всім аспектам, не залишивши навіть і часточки надії на якісний кінцевий продукт від легендарного англійського режисера Ґая Річі. А це дуже сумно, адже кожен прихильник його творчості хотів би побачити культові прийоми режисера у новому амплуа – чудернацькому фентезі-світі.

Для олдскульних критиків перегляд стрічки став справжнісіньким Bad Trip’ом, тому що, за їхніми коментарями, динамічний і нерозбірливий екшн та нелогічний сценарій розхитали їхню конструктивну свідомість.

А ось думка профільної преси дисонує з оцінками звичайних глядачів, для яких компанія Warner Bros. теж влаштувала передпоказ. І їм стрічка сподобалась. 

Без усілякого сумніву «Король Артур: легенда меча» – неймовірно драйвова стрічка, яка видозмінює усі канони оригінальної історії. Ґай Річі отримав carte blanche від студії на вільну інтерпретацію легенди. А тому глядач має побачити альтернативу оригіналу становлення короля Артура.

За певних містичних обставин маленьке дитя потрапляє до Лондініума – середньовічного багатокультурного осередку бандитів, повій, майстрів бойових мистецтв, вікінгів та інших повних жаги до пригод особистостей. Місцеві декорації одразу дають зрозуміти, що життя тут не солоденький полуничний десерт.

Постійні сутички, опозиційне настінне мистецтво, лайливі заколотницькі заклики, надскладні афери та інші вельми захопливі розваги середньостатистичного злочинця епохи Середньовіччя у стилі Ґая Річчі – це лише верхівка айсбергу, у той час як головні сюрпризи ще попереду. У таких умовах під наглядом трьох повій і зростає майбутній спадкоємець престолу, який миттєво стає лідером бандитів.

Раптова звістка про справжнє призначення Артура аж ніяк не впливає на його характер. Кришування бариг та бійки з іноземцями все ж більш властиві його авантюрному характеру. Логічно, що для того, аби обрати вірний шлях та осягнути свою архіважливу роль у боротьбі зі злом, Артур має пройти випробування, віднайти себе та поглянути на навколишній світ під цілком протилежним кутом.

На цьому моменті можна зробити стопкадр та більш детально розглянути розвиток персонажа. Кожен вибір головного героя є послідовним та виваженим, однак причини цього вибору є аж надто очевидними – настирливе cliché цього жанру. Будь-який сюжетний хід можна легко передбачити. Загалом у сюжеті майже відсутня інтрига.

Окремі сценарні деталі та ходи цікаві, є навіть невеликий квест, пов’язаний з особистістю могутнього чаклуна Мерліна, який здалеку спостерігає за героями та не втручається у перебіг подій. Здається, що його зберегли для майбутніх сиквелів.

Другорядні персонажі, його друзяки, прописані не дуже виразно, не запам’ятовуються навіть їхні імена. А от вчинки міцно викарбовуються у пам’яті. Тому можна впевнено стверджувати, що вуличні посіпаки залишають після себе вагомий слід.

Однак carte blanche на фінальний монтаж, з невідомих причин, скоріш за все, залишився за продюсерами, адже зі стрічки вирізали 1,5 години хронометражу. Перші 30-40 хвилин фільму, які мали б краще розкрити головного та другорядних героїв, скоротили до 10 хвилин. І через це багато сюжетного матеріалу було втрачено. Хоча 3-хвилинна сцена із дорослішанням Артура змонтована майстерно та виглядає дуже круто.

Під час перегляду стрічки іноді виникає бажання на хвильку зупинити безумне дійство та второпати, що відбувається на екрані. Ще одне явище дисонансу якраз полягає у монтажі: змістовні кадри із оповідальними прийомами Ґая Річчі у поєднанні із брутальним музичним обрамленням рухають сюжет у вірному напрямку та виконують свою функцію на відмінно.

Однак саме ті епізоди, що зазнали змін, виглядають доволі сумбурно. Таке враження, ніби фінальною версією монтажу займався Барт Сімпсон. Залишається лише сподіватись на те, що режисерська версія все ж побачить світ і заповнить сюжетні прогалини. 

 «Бісові бої на мечах ми знімали по 12 годин на добу».

Чарлі Ханнем

Роль короля Артура личить брутальному англійському актору Чарлі Ханнему. Він щоразу максимально викладався на знімальному майданчику та виправдав усі глядацькі надії. Артур у міру нахабний, відпускає гострі жартики, вправно теревенить із місцевою вартою та успішно веде свій бізнес. Не такий він уже й ніхто. Та й у узагалі, порівняно із городянами, наш принц-злодій дуже стильно вдягнений.

Джуд Лоу втілив головного злодія, якого рухають ті ж самі принципи, що й славнозвісного Доктора Зло. Персонаж Джуда Лоу всього-на-всього не отримав достатньо часу на розкриття. А тому лише манірно позує перед слугами та пригніченим народом, укладає містичні угоди та прагне попри все підкорити своїй волі меч короля.

Утім візуальні паралелі є більш цікавими. За сюжетом владика-тиран заборонив населенню носити одяг білого кольору, залишивши за собою це унікальне право. 

«Наше доросле життя визначається тим досвідом, який ми отримали у дитинстві».

Чарлі Хіннем про долю свого персонажа

Астрід Берже-Фрісбі мимоволі стала інтерпретацією одного відомого вислову про прихований музичний інструмент, безпосередньо відповідний її ролі – маг у кущах. Її теж не встигли розкрити у повній мірі, хоча у її героїні значний потенціал («продовження буде у сиквелі!»). Тим часом чаклунка кожного разу своєчасно опинялась у потрібних кущах (може, це для ліпшого маскування), аби врятувати головного героя від чергової небезпеки. Однак попри все її героїня справляє позитивне враження, і я б неодмінно хотів би дізнатись її історію.

Із чаклункою пов’язаний ще один популярний прийом – бог із машини (теж інтерпретований під середньовічні реалій). Та більше ні-ні, бо спойлери.

Поява ще двох цікавих особистостей на майданчику варта уваги. Це камео всесвітньо відомого футболіста Девіда Бекхем і самого режисера стрічки Ґая Річчі. Де і коли – теж міні-спойлер, тож будьте уважними.

Технічна частина фільму є неймовірною, вона виконана на найвищому рівні. Масштабні баталії, якісні декорації (чого вартує лише збудований 100-метровий міст, який є важливим символічним елементом для сюжету). Комп’ютерну графіку порівняно із трейлерними кадрами підтягнули, тож фінальна картинка є соковитою і дуже гарною, без жодних яскраво виражених грін-скрінів. Лише фінальна битва трішечки перенасичена графікою.

Фільм пронизаний потужним саундтреком, який гармонійно пасує динамічному темпу оповідання. Він атмосферно обрамлює кожну сцену, додаючи їй несамовитого шарму.

Наостанок, усі натяки про сиквели – це не просто припущення. Ще на стадії пост-продакшену з’явилась інформація про створення аж п’яти продовжень! Звісно, для чого усі карти одразу розкривати – будуть сиквели, краще зберегти інтригу. Але через непомірковані дії студійних босів сплановані сиквели можуть взагалі й не вийти. Через жахливі оцінки кінокритиків та профільної преси бокс-офіс фільму зазнав фатального удару. Через це надії на вдалі касові збори тануть на очах.

«Король Артур: легенда меча» – крута стрічка від майстра своєї справи. Попри всі невдачі, погані рецензії та рекомендації, на стрічку варто йти, ба бігти! Це справжній укол адреналіну, нехай навіть бунтівний наркотик, що вражає свідомість глядача. Саме тому стрічка і є шикарною. Жодних класичних структурних прийомів і снобістських схем. Новий фільм Ґая Річчі – ніби пацанська екранізація фольклору, яка має право на існування.

Дивився Дмитро Сидоренко