9 вересня на Чернівецькому вокзалі "Укрзалізниця" святкувала 150-річчя залізничного сполучення між Чернівцями і Львовом.
За планом був паровий потяг із танцями та високим начальством. І саме через цей вокзал щодня вивозться понад 100 вагонів з вирубаним карпатським лісом.
Ще зранку я запостив на ФБ заклик зробити флеш-моб-протест на чернівецькому залізничному вокзалі з плакатами проти винищення та вивозу карпатських лісів. Попри велику кількість лайків, на пероні з плакатами “Не вбивайте Карпати!” та “Перестаньте вивозити ліс!” стояв я один.
Як тільки я підняв плакати, на мене накинулося троє осіб у формі "Укрзалізниці", які вирвали плакати у мене з рук, почали їх нищити та виштовхали мене з місця, де я стояв, у натовп. Там до мене одразу підійшло двоє працівників Нової поліції.
Замість арешту осіб у формі УЗ за хуліганство з нанесенням тілесних пошкоджень та грабіж, поліцаї намагалися вивести мене за межі вокзалу, звинувачуючи мене в порушенні закону про мітинги. Після того, як я сказав, що жодного мітинга немає, оскільки стою тут сам поліцаї відійшли і повернулися з чоловіком, який спробував ще раз, не представившись, звинуватити мене у порушенні закону про вибори і вивести за межі вокзалу.
Працівник ПАТ "Укрзалізниця" після того, як виштовхали Тараса Полатайка за огороджувальний паркан.
Працівник ПАТ "Укрзалізниця" після того, як виштовхали Тараса Полатайка за огороджувальний паркан.
Патрульний Національної поліції Паранюк пояснює, що журналістів пускають тільки акредитованих.
На моє питання хто він, чоловік представився начальником поліції. Отримавши від мене ту саму відповідь, начальник поліції звинуватив мене у тому, що я маю підозрілий рюкзак, який потрібно обшукати за межами вокзалу. Я відповів, шо якщо він має ордер на обшук, то я дозволю себе обшукати.
Після деякої паузи, начальник поліції сказав поліцаям “розбиратися зі мною” і пішов. За декілька хвилин підійшло ще кілька поліцаїв, один з яких висунув мені ті самі звинувачення. Коли я показав своє посвідчення журналіста, поліцай Паранюк сказав, що нікуди мене звідси не пустить, бо у мене немає акредитації. Свідками цьому були журналіст Петро Кобевко та Володимир Дідух.
Все це відбувалося перед десятком журналістських камер, з яких зняла насильство лише одна. В репортаж жодного з телеканалів події не потрапили. Як виявилось, місцевих журналістів більше цікавить офіціоз з етнічними танцями з дешевих динаміків на тлі паровозу, за яким стоять вагони з вирубаними Карпатами.
Від цього задумуєшся, чи не тому у нас нічого не змінюється… На словах змін та швидких реформ хочуть усі, і щоби все було як у цивілізованому світі. Але коли доходить до дій та особистої відповідальності – кожен діє по-старому. На очах у чернівчан працівники "Укрзалізниці" заламують громадянина за мирний протест, натовп мовчки чекає на паровоз, а журналісти знімають начальство…
І нікому не приходить у голову, що саме це, а не танці зі свистом, є концентрованою картиною нашого суспільства. Узагальнити це можна так: "Хочу шоби було як у Європі, але хай то хтось інший зробить за мене".
Якби кожен на своєму місці, щось змінив, ми б прокинулися в іншій країні. Якби кожен зрозумів, що європейські зарплати ніколи не з’являться у пасивному суспільстві, якому байдужа свобода слова іншого - люди у формах перестали б собі дозволяти насильство над громадянами серед білого дня.
Свободи іншого не буває. Свобода одна на всіх. І вона потребує щоденного захисту. Якби це сталося на Заході, поліція б одразу відрила провадження на панів у формі УЗ, усе це б крутилося в національних новинах як величезний скандал. Журналісти б ставили жорсткі питання відповідальним особам.
Натомість маємо новини про паровоз та етнічні танці. Народ рубає ліс і танцює на вмираючих Карпатах.
