Розділені кордоном та історією: молдовська Окниця

Продовження експедиції українсько-молдовським кордоном

Репортаж

Наш автобус із Окниці відправляється о 17:00. Ми розуміємо, що часу небагато. Якщо у Сокирянах мали для розвідки майже два дні, сьогодні доведеться впоратися за 6 годин. Погода псується ще зранку. Доїжджаємо до великої площі, місцеві підказують, на ній розташований будинок районної Ради Окниці та місцева бібліотека. По лівий бік площі у ряд виставлені портрети відомих людей, втім хто вони: політики, науковці, письменники чи загалом культурні діячі, – ми дізнатися не встигаємо. Починається дощ.

Odoo CMS - велика картинка

У бібліотеці нас першою, як і в Сокирянах, зустрічає жінка, Тетяна Гилка. Вона працює тут, і погоджується розповісти нам про це молдовське містечко.

– Окниця, як і Молдова в цілому, – багатонаціональна. Найтісніша співпраця донедавна у нас була з польською меншиною. Їх голова працював тут і дуже активно налагодив роботу: організовував різні заходи, гуртки, заняття про польську культуру. Потім він поїхав у Москву, і вся діяльність припинилась. Така ж ситуація трапилась із російською меншиною. Коли немає особистостей, закінчується все. Історії потрібні імена. 

Зараз у нас проживає близько 150-ти польських сімей. Це мало. У 2010 була можливість для охочих вчити польську: на рік сюди приїжджала польська вчителька, а зараз цю мову в наших школах не викладають.

– Як щодо українців?

– Українців у нас багато – 38% населення.  Загалом національні меншини обслуговують добре. Для них проводять тематичні, інформаційні, культурні заходи. Цікаво, що представники інших національностей активніше відвідують різні події, ніж наші місцеві молдовани. Наша бібліотека давно співпрацює із сокирянською: ми даємо їм книги, написані молдовською, а вони нам – літературу українською. У фонді маємо також ряд стелажів із книгами, подарованими колись сокирянцями.

– Що є важливим для мешканців Окниці у місті?

–– Безперечно, залізниця. Наше місто виникло першочергово як залізнична станція на перехресті Чернівецької та Вінницької областей, а продовжувалась колія на Кишинів. Збудували станцію, потім до нас прислали працювати поляків, австрійців, українців. І так потроху навколо залізниці розбудовували місто. Перша згадка про Окницю датована 1897-мим роком, а залізничний вокзал та школу збудували у 1893-му. Колись значна частка нашого населення працювала на станції, то була основна робота. Зараз ця тенденція теж збереглася, але звісно, робітників треба менше. Залізниця і вокзал – наша історія, те, без чого ми себе не уявляємо.

Odoo CMS - велика картинка

– Чи часто люди з Окниці їздять у Сокиряни або довколишні українські села?

– На роботу часто їздять до Росії, а в Україну – переважно до родичів, друзів і знайомих. Є багато змішаних сімей. Мовного бар’єру ми не відчуваємо, бо Окниця переважно російськомовна. Звісно, це не літературна російська, а суржик.

– Чому місто зветься Окницею? (у Сокирянах ми чули три версії про походження назви: від слова сокири, квіток цикорію (цикоряни-сокиряни) чи трансформація від «та гора» – «ся гора»).

– Назва «Окниця» походить від румунського слова «ocni'ță», що означає вікно, отвір, шахта, дірка в землі. Тобто, залізниця означала «вікно» в інші міста, села чи країни. Коли почали будувати залізничний вокзал, то головний інженер жив у поміщика в селі Окни’це, тому й місто вирішили назвати на честь цього села.

Odoo CMS - велика картинка

Тетяну можна слухати годинами, вона розповідає цікаво, з деталями. Помітно, що вона працює тут давно, але скільки саме не зізнається, каже, що тоді ми будемо знати, яка вона стара. 

Тетяна веде нас до стенду, аби показати гордість Молдови, вихідця з їх району – відомого кінорежисера Еміля Лотяну, автора стрічок «Табор уходит в небо», «Мой ласковый и нежный зверь». Лотяну народився у Сокирянах, ще деякий час жив у селі Клокушна Окницького району, а потім переїхав у Румунію.

Люди – потужна нитка зв’язку на цих територіях.

До речі, до нашої співрозмовниці ми говоримо українською (Тетяна добре розуміє, але не говорить), і згодом з’ясується, ще як мінімум два посадовці тут розуміють українську.

Ми планували піти до людей, розпитувати, дивитися на їх поведінку, манеру поводження, стиль вдягатися врешті, щоби зрозуміти, які вони, з якими звичками. А за вікном – дощ. І йому байдуже чого ми хочемо.

Odoo CMS - велика картинка

Щоби не гаяти часу ідемо до місцевої влади і жартуємо, що сьогодні ми прогнівили нашу удачу. Анжела Кручкевич, заступниця голови Окницького районного відділу культури, веде нас у свій кабінет. Анжела пояснює, що Окниця співпрацює з Україною у культурній та економічній сфері, а оскільки місто багатонаціонане, то такий зв'язок є важливим. Про культуру ми вже чули – просимо розповісти про економічне співробітництво.

7 районів Республіки Молдови разом із Вінницькою областю України працюють у рамках ініціативи Єврорегіон «Дністер». Формат Єврорегіону дає можливість реалізовувати спільні міжрегіональні інвестиційні проекти, налагоджувати темпи кооперації та економічної інтеграції між регіонами країн Європи і СНД.

Площа, яку займає Єврорегіон становить 34 218 км2, і за умовами Статуту організації не може допускатися будь-яке втручання у внутрішню політику влади Вінницької області чи регіонів Молдови.Основна мета – взаємна робота у сферах економіки, торгівлі, науки, освіти, туризму, спорту, захисту довкілля, зокрема охорони басейну річки Дністер. 

Окниця працює у Єврорегіоні вже 7 років, сплачує грошовий внесок, отримуючи відповідно реалізацію певних проектів. Наприклад, економічні агенти цих районів їздять на різні тренінги, форуми, семінари до Польщі чи інших країн Європи.

Анжела Кручкевич написала проект «Створення туристичного центру при етнографічному музеї міста Окниці» і подала до Єврорегіону на розгляд його реалізації, але відповіді ще не отримала. 

Посадовиця розповідає про культурні фестивалі (Свято килима, «Єдність через багатогранність), інші проекти розвитку сіл у рамках Єврорегіону (упорядкування культурних пам’яток, ініціатива сортувати, збереження історичної спадщини). І знаєте, це теж характеризує життя цього краю. Люди, а головне влада, хай на такому локальному рівні, хочуть спробувати щось змінювати. 

У кабінеті Кручкевич помічаємо портрет якогось правителя у величезній короні. Його ми бачили у сокирянському й окницькому музеї. Просимо допомоги в Google. Це – Штефан чел Маре або Стефан III Великий, правитель Молдовського князівства, який правив країною 47 років.

Odoo CMS - велика картинка

В Окниці нам подобається, іноді веселять креативні способи використовувати вже не дуже потрібні речі або вирішувати проблеми. У тій же бібліотеці книги, які мали б іти на списання склали у велетенську вежу з отвором посередині так, аби туди можна було заглянути. Дивишся – а там глибина і твоє відображення, яке створюють два симетричні дзеркала і лампочка. Втім умикач до неї так просто не знайти. Вмикати світло там, усередині, є обов’язком когось із працівників бібліотеки. Вежу складали у 2010-му, перша спроба «розсунулась», другу  ж уже зробили із використанням клею. Ця конструкція цитуємо: «стовп знання, мудрості та інтелекту, який означає безкінечність тих трьох понять».

Odoo CMS - велика картинка

У цьому молдовському містечку оригінально «декомунізували» Леніна. З його пам’ятника просто зняли табличку з підписом, зробивши лідера комунізму невідомим. Бібліотекарка Тетяна розповіла нам кумедну ситуацію з цього приводу. Якось у музей прийшли учні 6-го класу. Наприкінці екскурсії хлопчина здивовано вигукнув: «О, мій улюблений футболіст!» А то був Ленін. Діти, каже Тетяна, шукають схожість із сучасниками.

Odoo CMS - велика картинка

Перечекавши негоду, ми дібралися у центр міста (їхати маршруткою близько 10 хвилин). Окниця виглядає, наче типове містечко з радянською архітектурою. Такі і в нашій країні знайдуться, і, певно, в інших колишніх республіках СРСР.

Діти повертаються зі школи, люди ходять по справах, сміються, щось пояснюють, поспішають. До речі, в Окниці дві школи – російська та молдовська.

На мить забуваємо, що знаходимось у Молдові. Як розпізнати іншу країну? Напевно, лише молдовські леї та подекуди румунська мова стають підказками. Між іншим, у райдержадміністрації румунську (молдовську) чути частіше, ніж тут, на вулицях міста. 

Ми квапимося подивитися, де розпочиналась Окниця. Йдемо на залізничний вокзал. Він затишний, гарний ззовні, а всередині вже зачинено.

На годиннику 17:00 і нам пора в дорогу.

Odoo CMS - велика картинка

Україна і Молдова незалежні вже 27 років і відзначають свято державності в одному місяці (24 і 27 серпня). Приємно, що люди, які розділені кордоном, але живуть так близько, добре спілкуються між собою, вони не питають про національність, мову, політику – вони просто сусіди. Сусіди, які їздять у гості один до одного. 

P. S. Уже після нашої експедиції в Бєльцькому університеті Молдови ми побачили справді вражаючу річ: в одному коридорі вишу, майже навпроти розташовані два кабінети: «русский центр Фонда «Русский мир»» та «кабінет українознавства». Вплив Росії тут відчутний. Наші молдовські куратори програми відверто кажуть про це. Але там, на кордоні, таких розмов не чути, бо люди вважають одні одних своїми. 

Матеріал Ірини Капуш

Фото Саскії Хеллер

Схожі публікації