Портал у ХХ сторіччя

Репортаж зі зйомок фільму «Віддана» у Чернівцях

Репортаж

Ви купуєте увечері печиво чи чіпси, до них колу, чи що вам більше до смаку. Відкриваєте ноут, заходите на улюблений піратський сайт із фільмами та гортаєте, гортаєте, гортаєте нескінченну стрічку із запропонованих кінокартин. Потім обираєте, що вам більше до смаку: вестерн, фентезі чи детектив. А коли вибір зроблено, тиснете клавішу «Play» та на дві години поринаєте у кимось вигадану історію. Однак що вам відомо про те, як створюють цю двогодинну стрічку, що допомагає забути про щоденні проблеми та відпочити від буденності? Хочете дізнатися? Камера, мотор!

Пів на дев’яту ранку. У Чернівецькому театрі імені Ольги Кобилянської сьогодні аншлаг. Біля чорного входу зібрався чималий натовп. Випадкові люди крутять шиї та здивовано дивляться на юрбу. Та й не дивно. Чи то простір раптово продірявився, чи то матриця неочікувано дала збій. Втім біля театру набралася не одна сотня людей, одягнених зовсім не за сучасними тенденціями: капелюхи шокуючих розмірів, оздоблені пір’ям усіх можливих видів птахів і різнобарвними квітами. Строгі фраки, що роблять із будь-якого босяка вишуканого джентльмена. Мереживні сукні ніжних відтінків блакитного, жовтого та рожевого, класичні «казанки» та циліндри. Однак вони тримають у руках не лише віяла, а й пластикові склянки та гаджети різних марок. 

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

Щось тут не так. Підходжу ближче.

– Що відбувається? – питаю у найближчого дядечки, який мирно посьорбує розчинну каву разом з іншими панами. Чоловіки хвацько крутять накладні вуса, грайливо дивлячись на зграйку панянок-веселунок поруч, а ті сором’язливо ховають рум’яні обличчя під вражаючими подолами капелюхів.

Зйомки тут… Фільм знімають, – неохоче відказує мені чоловік, не бажаючи, напевно, відволікатися від споглядання краси.

– А що за фільм? І чого ви так одягнені?

«Віддана», називається. Події початку ХХ століття. От нас і перевдягнули.

Залишаю в спокої чоловіка та заходжу всередину. Мене одразу ж підхоплює потік людей і тягне у бік гардеробу. А далі течія розділилася на чоловічу та жіночу. На ходу стягую светр, беручи приклад з інших напівоголених чоловіків, які з неприхованою насолодою одягають старомодні брюки та жакети.

Як звати? – питає мене роздратована костюмерка, та, після внесення мого ім’я до списку учасників, тицяє лляну сорочку і вельветовий піджак. 

Не встигаю застібнути останній ґудзик, як на мою шию одна з асистенток накидає чорну стрічку та зав’язує бантиком. Течія масовки знову мене поглинає, та цього разу річка старосвітських леді та джентльменів виливається у партер театру. Інша дівчина бере мене та ще кількох розгублених хлопців під руки і веде, немов вихованців дитсадка, у ліву ложу другого ярусу. Я встигаю провести там лише півгодини, як мені наказують пересісти у праву ложу, а звідти відправили назад у партер. Там я й осів до кінця дня.

Odoo CMS - велика картинка

Останнього з переодягнутих затверджують на відповідне місце, і до нас звертається усміхнений чоловік у кашкеті. «Напевно, режисер», – подумав я. Він пояснює, що на зйомках обов’язково треба вимкнути та заховати телефони, навушники, інші «сучасні речі», тому що їх буде видно в кадрі, а також зняти прикраси: годинники і ланцюжки. Мені доводиться просити сусідок про допомогу, адже у мене у вусі сережка, і це не сподобалося режисеру.

А далі починається репетиція зйомок першої зі сцен, запланованих на сьогодні. За легендою, усі ми прийшли на виставу, де відбуваються шокуючі для всіх глядачів речі. Нам пояснюють, що від нас, акторів, потрібно. Здивування, оплески, перешіптування, здивування і так по колу. Мені весело, бо крім безкоштовного видовища, я встигаю насолодитися тодішньою модою. А такого різноманіття фасонів одягу, зачісок, жіночої біжутерії та інших оздоб я не бачив ніколи. Потрібно лише вчасно стуляти відкритий від здивування рот і невпинно плескати, плескати, плескати… 

Однак за годину після початку стає не так весело. У голові починає гудіти від оплесків, а долоні через це трохи сверблять. Та й дивитися на вбрання вже стає нестерпно. Краєм вуха від сусідів праворуч я чую про оплату за день зйомок у розмірі 350 гривень, і до мене повертається частина ентузіазму.

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

Дубль за дублем, майбутній шедевр української кіноіндустрії складається у цілісний сюжет. Однак дублів – не менше п’яти з кожного кадру, а цікаво лише на перших трьох. Далі нас починають сварити: ми перешіптуємося занадто тихо, аплодуємо дуже в’яло, охаємо якось неемоційно. І все ж вихід ми знаходимо. Коли дубль проходить успішно, втомлені від одноманітного спектаклю актори масових сцен плескають голосніше, як ніколи до того.

Минають години, а втома лише зростає. Сидіти важко, а ходити – ще важче. Але наші молитви почуті і режисер оголошує обід. Нас годують гречкою з сосисками та моркв’яним салатом. Відпочиваємо, фотографуємося, спілкуємося один з одним. 

Я знайомлюся з Катею, їй 14 років і вона навчається у гімназії №7.

– Я була тут два попередні дні зйомок. Сьогодні не хотіла йти, але мама наполягла, адже тут можна непогано підзаробити. Тут дуже гарно. Гарні вбрання і декорації.

– А як тобі твій костюм?

– Гарний, хоч я хотіла інший, однак на мене найгарніших суконь не вистачило. Та й воно трохи тисне і натирає. Але це ще нічого. Моїй знайомій дали взуття на три розміри більше, а іншій – навпаки, на чотири менше. Правда, мені не подобається капелюшок, хотілося щось інше. Але і на це гріх скаржитися. Бачиш ці величезні капелюхи в інших жінок? Вони, звісно, дуже гарні, але зовсім непрактичні. По-перше, вони страшенно важкі, від них не на жарт болить шия. А по-друге, ці убори скорочують кут огляду вдвічі. Глянь, дівчина ледве голову повертає. А виглядає гарно. Шкода жінок, які були змушені так ходити кожного дня.

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

Поки я старанно качаю із кулера воду, до мене підходить хлопець із проханням дати вогню. Вогню у мене немає, але кілька запитань знаходиться. Це Олександр Фролов, йому 18 років і він студент.

– Як тобі зйомки?

– Дуже цікаво. Це не перші зйомки у моєму житті, однак це найпрофесіональніша група з усіх, що мені зустрічалися. Видно, що працівники серйозно підійшли до створення картини та продумування сюжету. Атмосфера – шикарна. Я ніколи не цікавився епохою нульових років минулого сторіччя, а тут я став її частиною. З погляду сучасної людини, це занадто старомодно, ніхто вже таке не одягне, однак, на мій смак, тодішня мода вражаюча. Хотів би мати такий костюм у своєму гардеробі і відвідувати у ньому театр чи інші культурні заходи. Гадаю, коли буду фінансово незалежним, обов’язково придбаю такий або навіть пошию на замовлення.

– Для чого ти прийшов на зйомки?

– Заради досвіду, зовсім не через гроші. Мені подобається ставати частиною чогось масштабного, долучатися до його створення, навіть, якщо мій вклад буде мінімальним, а можливо і взагалі непомітним. Тим паче, вважаю, що український кінематограф потребує не лише словесної підтримки з боку звичайних людей, але й допомоги ділом. Усіх друзів загітував піти зі мною.

– Тобі сподобався процес створення фільму? Не виснажливо?

– Зовсім ні. Можливо, це займає багато часу і енергії, але, коли я бачу, як працюють професіональні актори, знімальна група, декоратори, візажисти, це дає мені більше емоційного заряду, ніж я встигаю витратити. До того ж у майбутньому мені хотілося би стати актором. Якщо у Чернівцях буде подібна «двіжуха», я точно піду. І друзів тягнутиму за собою.

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка


Час тягнеться нещадно. Благенький обід став звичайним перекусом, розбудив ще більший апетит, але тікати нікуди. Наша місія після обіду так і не змінилася: все ті ж оплески, все ті ж шоковані подихи. Зрідка тішить зміна кадрів і жарти одного з режисерів. 

Настає дев’ята година вечора. Мене та ще сотню акторів відпускають додому. Але перед цим ми знімаємо одяг, який отримали на початку дня, та відстоюємо довгу чергу, після чого отримуємо заслужену оплату. Я зовсім виснажений. У голові ще довгий час я чую відлуння оплесків, долоні печуть, та й в очах сніжить від приглушеного світла та різнокольорових вбрань. А ще я страшенно голодний, однак задоволений. Адже, як сказав мій новий знайомий, це безцінний досвід. І я погоджуюся. Залишається сказати лише: «Стоп! Знято!»

Матеріал Ігоря Волощука

Фото Анастасії Бойчук

Схожі публікації