З дитинства Володимир Громик має проблеми зі здоров’ям – горб на спині. Та незважаючи на цю ваду, чоловік став журналістом, збудував велику сім’ю, а від початку російсько-українського конфлікту всіляко допомагає солдатам з АТО
Про це повідомляє "Zik.ua".
Володимиру Громику 56 років і все життя на його спині ріс горб. Батьки не могли надати цій проблемі належного значення, адже у сім’ї було аж тринадцятеро дітей.
"Своє дитинство я можу охарактеризувати, як виживання. З тринадцяти дітей дожило семеро".
Володимир Громик, волонтер
У підлітковому віці хлопець вирішив, що хоче бути журналістом. Він пішов за покликом душі та поступив у Львівський університет імені Івана Франка. У ті часи Володимир яскраво пам’ятає постійне відчуття голоду та підтримку сусіда по кімнаті.
"Він був зі звичайної сім’ї. Приїжджав із торбами їжі після вихідних, на відміну від мене. Товариш завжди заспокоював мене і пропонував зготувати щось разом. Мовляв, настануть такі часи, що і я торби возитиму, а хтось інший користатиме з цього".
Володимир Громик, волонтер
Доволі часто у буденному житті Володимиру Громику доводилося терпіти насмішки та дивні вчинки людей.
"Якось біг за мною чоловік, щоб доторкнутися, мовляв, на удачу. Я був у шоці і відчув себе тоді не людиною, а трофеєм".
Володимир Громик, волонтер
Однак одного дня Володимир перестав помічати негативну реакцію суспільства та свої вади. Він знайшов свою половинку – цілком здорову художницю. Пара одружилася і у них народилося двоє дітей. Однак жінка пішла із сім’ї, а чоловік залишися сам із донькою і сином.
Володимир виховував діток самотужки, будував кар’єру журналіста. В редакції час від часу допомагала чоловіку підлегла Ольга. Зовсім раптово у них зав’язалися романтичні відносини, і Володимир одружився вдруге. Жінка народила ще трьох синів, тож сім’я Громиків стала справді великою.
Володимир залишив керівну посаду в газеті і започаткував власну справу – видавництво релігійної літератури. Життя почало налагоджуватися, але однієї миті з’явилося нове випробування і чоловік ледь не помер.
"Я заразився інфекцією, через яку легені не отримували достатньо кисню. Мозок голодував, а я регулярно втрачав свідомість. Після реанімації дихав через трубки у ніздрях. Лікарі не давали жодних шанс".
Володимир Громик, волонтер
У той час, коли Володимир відчайдушно боровся за своє життя, спалахнула війна на сході України. І він, важко хворий, не зміг залишатися осторонь.
"Я віддав на фронт свій білий «мерседес». До сьогодні не шкодую про цей вчинок".
Володимир Громик, волонтер
Відтоді чоловік постійно допомагає армії. Іноді скаржиться, що через постійну зайнятість мало проводить часу з дітьми та дружиною. Тому автори проекту вирішили подарувати волонтеру і журналісту Володимиру романтичну вечерю на двох із коханою Олею.
