Велика, простора і світла кімната, на стінах якої представлені різноманітні портрети визначних українських діячів, заповнювалась людьми так швидко, що вже за пів години у залі не було жодного вільного місця. Деякі молодики навіть присідають на підвіконня, аби не стояти на ногах і щось побачити. Тут немає сцени, приміщення взагалі не схоже на таке, де планувалося би приймати багатьох відвідувачів одночасно. Сьогодні ж зробили виняток.
Галас натовпу перебивається зовсім невпевненими кроками хлопця, який вціпившись у гітарні струни, прямує до мікрофону.
"Ну ось, він спізнюється" - почулося із зали. Хтось вирішив, що цей молодик відіграватиме роль людини, яка відтягує час, бо він явно не головний герой цього вечора, і ці всі книги не його підпису бажають отримати. Це Олексій Волинчик, сьогодні він буде не лише перекладачем, а й співатиме пісні рідною українською мовою. Хоча це й дивно, адже очікувана персона заховалась десь поміж голів і уважно вслухається у слова пісні, яка вже звучить на імпровізованій сцені.
"...Спогади ті, що ти кинув в дорозі, зникли крізь час.
дівчина всі позбирала в хустину, а тобі не віддасть.
Лиш скаже:
Одже це я - пам’ять твоя…"
Символічними виявились ці слова, адже сьогодні у залі Генерального Консульства України в Гамбурзі Мартін Дітце представлятиме Сергія Жадана - письменника, якого більшість німців помітили на Лейпцизькому книжковому фестивалі через його “відверті сцени української війни”. Роман-подорож “Інтернат” хоч і вважається новинкою сучасної української прози, все ж устиг досягнути багато: спочатку він здобув премію "ЛітАкценту" в номінації "Проза", потім визнаний найкращою книгою 24-го Форуму Видаців у номінації “Сучасна українська проза”. А згодом в Лейпцигу була презентація перекладу цього роману, над яким працювали український журналіст і перекладач Юрій Дуркот та німецька перекладчка Забіне Штьор. Саме на цьому книжковому Фестивалі роман визнаний найкращим перекладом.
Пальці вже перестали бити ритм на гітарних струнах, із зали виходить зовсім непримітний чоловічок, який не виглядає дипломатично, що й підтверджує його особливість: чоловіки прийшли до нього на зустріч у дорогих жакетах, аби показати свою серйозність сприйняття Жадана як письменника.
Мартін Дітце, голова Німецько-українського культурного товариства
Сергій Жадан зізнається, що розуміє чому зала переповнена і чому тут не лише українці, адже його нове творіння, яке сьогодні він представляє вперше у Гамбурзі, нещодавно вийшло і німецькою мовою. Тому деталі реалій української війни стали доступними й для німецькомовного населення, а отже й відверті сцени та "те", чого не показують по телевізору.
- Коли власне, ви стали українцем? Ви ж народилися геть не в українськомовному місті де вирує більше російського ніж національне?
- Я народився українцем. Ще із самого дитинства я розумів і сприймав себе лише як українця. Звісно, в цьому мені допомогла моя тітка та її чоловік. Вона приводила мене в культурні кола ще з того віку, як лишень я почав що-небудь усвідомлювати. Він відкрив для мене світ музики. Хоча це й була на той час не традиційна музика. Це був рок, але він був українським.
- Чим ваш новий роман може зацікавити німців? Чому німець повинен його прочитати?
- Німець не повинен, але німець може це зробити, власне, німець який цікавиться подіями, які відбуваються у світі, наскільки світ змінюється, наскільки велика загроза нової війни може торкнутися його. Мені здається, що на даний момент може скластися така ситуація, коли людина може виявитися зовсім беззахисною перед злом, маніпуляцією та пропагандою. Тому німець нікому нічого не винен, але такий читач може, прочитавши цю книгу, зрозуміти, яка ситуація є на Донбасі. А якщо й навіть, не зрозуміє, то може далі почати щось шукати, якусь інформацію про ці події.
- У попередніх інтерв'ю ви говорили про те, що багато сцен, які ви описали в романі дійсно відбувалися. Ви їх бачили?
- Це дійсно так, я дуже багато писав про те, що бачив, та все ж деякі історії мені розповідали. Насправді, там майже немає просто вигаданих епізодів. Більшість були дійсно в реальності.
- Та все ж були такі моменти, які ви опускали, не описували?
- Так, таких вистачає. Очевидно є багато речей, які в цю книгу не увійшли. Але я ще писатиму про це. З тієї причини, що історія розповідається саме з погляду, чи то зі сторони, цивільних. Це своєрідна специфічна оптика, яка розкриває сьогоднішню історію з іншого ракурсу. Я гадаю, що ще якась книга буде на цю ж тему.
- Чому ви обрали саме погляд цивільної людини? Чому не журналіста чи політика?
- Насправді і журналіст там є. Він один із другорядних героїв. А чому цивільна людина? Я вибрав цей погляд, бо мені не вистачає голосів цивільних у темі про війну, цього дуже мало в літературі. Про військових пишуть багато і це правда. Але мені здається, в такій ситуації не потрібно забувати про те, що головним є і буде цивільне населення, яке там живе, яке є фактично заручником цієї війни.
- Чого чекати від вас на поетичному фестивалі Meridian Czernowitz 2018?
- Від мене особисто чекати нову книгу, яка називається “Антена”, туди увійдуть 8 нових віршів, які оформить харківський художник Гамлет Зіньковський. Книга буде вперше представлена саме на Meridian Czernowitz.
- Чи приїдете ви з цією книгою в Гамбург?
- Так, сьогодні у процесі спілкування з друзями із Гамбурга, у нас виникла ідея наприкінці вересня приїхати з презентацією.
Захід був організований представниками громади, Німецько-українським культурним товариством за підтримки Генерального консульства України у Гамбурзі. Під час зустрічі було зібрано майже 800 євро, які передали в Благодійний фонд Сергія Жадана. За словами письменника, цей фонд створений та працює задля того, аби схід України був невід’ємною частиною її культурного простору.
Сергій, прочитавши свої нові вірші, під гучні оплески покинув гамбурзьку сцену, де його знову підхоплювали ніжні ритми гітарних акордів, і де знову звучала вона:
"...Спогади ті, що ти кинув в дорозі, зникли крізь час.
дівчина всі позбирала в хустину, а тобі не віддасть.
Лиш скаже:
Одже це я - пам’ять твоя…"
Слухала та спілкувалась Лілія Рідна
