Прихисток цивілізації – це зародок катастрофи

Їдкими бризками розчиниться у повітрі застиглий пил. Клацання рубильника перерве timeline змореної пітьми, яку розщепить миттєвий сплеск іскор. Ледь чутне тріщання надскладної конструкції засвідчить про невідворотність процесу. І вже за мить від різкого світла прожектора спалахнуть рештки темної матерії. На якийсь час низка строкатих вибухів промайне поверхнею землі, призвівши до більш масштабної реакції.

Свіжий ранок вкриє солодкою росою на травичку, дзвінкий хрумкіт листка розбудить мешканців затишного дупла. Сонячна днина, зазвичай, починається із сонної метушні, нашвидкуруч зробленого запашного сніданку та глобальних планів на найближчі півгодини. Ніхто навіть не підозрює, що бридкий рев невідомої техніки може перетворити джерело лісового духу на випалену руїну.

І з часом розпіарений вітер змін лише роздмухне пожовклу тирсу, яка наче ковдра вкриє колись родючий попіл чорнозему. Люди завжди маніакально хотіли бути ближчими до природи. Проте щоразу вони вдають, що не помічають, як її нищать, намагаючись окультурити.

Самотня неонова вивіска ритмічно мерехтітиме, підносячись над входом до музею пеньків… 

20 травня на Книжковому Арсеналі письменниця Ірена Карпа презентувала свою нову книгу «День Усіх Білок». Ця подія здивувала прихильників її «сексуально стурбованих оповідань», як влучно підмітив Олександр Бойченко.

Малеча залишилась у захваті від яскравої обкладинки. Десятки радісних «вау!» лунали у залі, засвідчуючи, що щира радість дітей є найкращим гарантом успіху.

У школі нас лякали Іреною Карпою, ніби якимось літературним бабаєм, який своїми творами розбестить тендітні думки нашої вразливої свідомості. Come on! Зараз діти у свої три роки шарять, як у гулі секретні матеріали знайти, які там матюки і, кхм, еротичні оповідання.

Під час презентації книги на Книжковому Арсеналі я застав одну стривожену маму, яка вела жвавий діалог із безтурботним татусем:

«От дамо крихітці того «ДУБа», а невдовзі застанемо за читанням «Перламутрового порно»?! Ти хоч думаєш про нормальний розвиток для нашої дитини?».

Спантеличений тато, позіхаючи від напруженої бесіди, зосереджено міркував про невідомі людству причини читання порно. Та і як йому самому не дати дуба від такої струї конструктиву. 

Насправді найбільша перевага творів Ірени Карпи у тому, що вони не фарбують наші прозорі лінзи у рожевий колір. Авторка зображає світ справжнім, без усіляких принад утопічної гармонії. У її «Дні Усіх Білок» не зустрінеш cliché-персонажів, які є банально лихими. Дітям, перш за все, треба знати, що світ не варто категорично ділити на чорне і біле. Тому маленьким читачам буде цікаво дослідити характери поганців та дізнатись їхню внутрішню мотивацію.

Не варто усіма силами намагатись вберегти дитину від реальності. Вона все одно із нею стикатиметься, і краще буде, якщо дізнається про все на світі саме від батьків. Як би хто не жалівся про «патєряне» покоління, та усі пам’ятають, як ми свого часу житуху прохавали, зависаючи на заброшках до ночі. Тому нехай дитя у теплому ліжечку читає Ірену Карпу і дізнається «шо по чьом», а не зависає у під’їздах з гітаркою і пивком. Усі ж ми знаємо, що happy end для поганих «рєбят» буває тільки у кіно.

Читаючи «День Усіх Білок», ненароком ловиш себе на думці, що ще зі шкільних років лишень від одного дитячого автора рівноцінно отримував неймовірне задоволення – це Всеволод Нестайко: від неперевершених «Тореодорів з Васюківки» до загадкових «Неймовірних детективів». Саме йому присвячена книжка. Читаючи твори Всеволода Нестайка ще дітьми, ми по-справжньому почували себе крутими перцями, яким до снаги будь-яка авантюра. Тож тепер завдяки Ірені Карпі і наступне покоління зможе відчути адреналін «чьоткого двіжу».

Одразу варто зазначити, що типова примітка на початку дитячої книги «Рекомендовано для молодшого шкільного віку…бла-бла» – застарілий обмежувальний непотріб. Чому людина у будь-якому віці, піддавшись ностальгії, не може прочитати свою улюблену дитячу книжку? Та й взагалі слід без вагань написати: «Для всіх без винятку».

У цьому й величезна проблема мультиплікаторів і письменників – не треба плутати сюжет для дітей і тупу писанину. Якщо цей продукт для найменших – це не означає, що він має бути сповнений абсурду. Мультфільми створюють таким чином, щоб і дітям було цікаво дивитись, і дорослим, які поведуть своїх крихіток у кіно. Так само і з книжками. Читаючи на ніч історію сину чи дочці, батьки теж мають поринати у чарівний світ пригод, а не ловити badtrip.

І тут Ірена Карпа влучила прямісінько у ціль. Десятки сторінок немов пролітають на одному диханні. Історія постійно приваблює різноплановими сюжетними лініями та не дає перепочити ні на мить. Читача охоплює літературний азарт, який щоразу спонукає гортати сторінку за сторінкою, щоб з’ясувати подальший хід подій. А це показник того, що і сама авторка отримувала шалений кайф від творчого процесу.

Сюжет прикрашає креативно прописаний гумор, який Ірена Карпа не нав’язує нам і не тулить у текст à la «Три шутка по ценє двух». Задоволення приносить ситуативний гумор, він невимушений, тож кожна сцена є своєрідним сюрпризом для читача.

Та перш ніж звертатись до сюжету, кожне дитя оцінює найголовніше – картинки! З виглядом досвідченого критика воно неквапно роздивляється кожен міліметр обраного об’єкту. А тоді виносить експертний вирок. Якщо ж уважно придивитись до реакції малечі на презентації книги, то можна впевнено констатувати: перевірку на няшність успішно пройдено.

Художниця Наталка Гайда створила вражаючі ілюстрації. Білки вийшли крутецькими та унікальними. Під час роботи над образами мисткиня консультувалась з авторкою щодо вірного зображення характерних рис деяких персонажів. Наприклад, темою для жвавої дискусії стало пропорційне змалювання форми губ місцевої тьолочки. Зрештою, кожен клаптик «утачкі» був детально промальований.

Приємно тішить і той факт, що білок художниця малювала разом із дітьми на Дитячому форумі у Львові. Тож пухнастики були зображені саме такими, якими їх уявляє малеча.

Крізь призму дитячої книги Ірена Карпа піднімає актуальні проблеми

Чиновники бережуть ліс від процвітання, а не від знищення

У нашому нестабільному світі усе між собою взаємопов’язане. І кожна зміна веде до однієї з альтернативних розв’язок. Так само і в книзі події накладаються одна на одну, прямо чи опосередковано впливаючи на історію. Водночас вибір одних персонажів так чи інакше змінює поведінку або долю інших. Гопник Льоша розводить гармидер на галявинах, тому що влада не звертає увагу на таку нібито дрібницю. Натомість місцеві чиновники займаються більш масштабними аферами. А суспільство, яке їх обрало, ніяк на це не реагує. Бо кожен запевняє себе, що не здатен цього зупинити. Люди звикли так жити. Вони викидають хатніх улюбленців на вулицю, бо сприймають їх як цяцьку зі строком прикольності, яку можна своєчасно позбутись. А тоді ці тварини, зраджені найближчими друзями, боятимуться і ненавидітимуть усіх оточуючих. Однак фінал яскраво демонструє, що якщо хоча б одній людині буде не байдуже, то все можна виправити.

Не тварини дикі, а люди

Змальований Іреною Карпою світ уособлю різнобарвну картину, насичену усіма відтінками палітри нашого життя. Спершу слід звернути увагу на блакитну вуаль, яка граційно звивається над землею.

Найвищі шари атмосфери обійняли небожителі. Це дуже горді й досконалі істоти, які у будь-якій незрозумілій ситуації тицяють своїм посвідченням небожителя в очі простому люду, аби ті зайвий раз не розкривали пащеки. Їхні блискучі голови огортає ореол класу люкс, у функції якого включені масаж та поліровка поверхні. А коли надокучливі журналісти ставлять їм незручні питання, вельможі, бризкаючи від люті березовим соком у всі боки, погрожують покликати своїх побратимів. І тоді вже вони покажуть, де хмари зимують.

Натомість простора зелена ковдра, якою вкриті Карпатські ліси, нагадує незвіданий океан. У нього без вагань хочеться пірнути, щоб дослідити кожен куточок цього дивовижного простору.

Ірена Карпа цілком по-новому поглянула на світ лісової братви, приділивши увагу кожній дрібниці – від побуту до громадського життя тваринок. Неабияке задоволення приносить вивчення усіх страв локальної кухні, опису модних журналів та характерів білок. Вони такі ж самі як ми, тільки білки.

Найбільшим плюсом є унікальність світу, оскільки нам не завжди хочеться вивчати вже давно знайому площину. А от якщо це щось нове, достоту таємниче, то вроджена цікавість бере гору. І наступної миті ми вже штурмуємо незвідані землі. Хоч майже кожен із нас бував у Карпатах, та із подібними дивами жодного разу не стикався або просто не помічав.

Усі персонажі приваблюють своїми манерами, життєвими історіями та філософією. Деякі другорядні герої навіть вийшли виразнішими, ніж головні. Очевидно, що Кучерявик – це флагман історії. Але найбільше запам’яталась карикатурна парочка – шпіц Сракс і шарпей Карма. Доля цих двох песиків зворушує, навіть викликає поодиноку сентиментальну сльозинку. Їм щиро хочеться співчувати.

У своєму творі Ірена Карпа засуджує жорстоке обходження з тваринами. Це архіважливий посил для підростаючого покоління. А реальність не так милосердна до цуценят, внаслідок чого вони страждають усе життя через своїх прибацнутих хазяїв.

Варте уваги й те, що у творі можна відчути розмаїїття видів безлічі лісових тваринок, та вони не втручаються у перебіг подій. Це необхідний фон, який забезпечує атмосферність оповідання. Натомість присутній мінімальний пул персонажів, які відіграють важливу для сюжету роль. Авторка чудово їх розкриває, пов’язуючи піруетами сюжетних ліній, кожна з яких має логічну розв’язку.

Крім того, можна виділити й епізодичні ролі тваринок. Під час паніки з приводу вирубки лісу хоробрі бобри одразу демонструють свої серйозні наміри та готовність вигризти плакати «¡No pasarán!». Тільки щоб нещадні людиська не окупували їхні домівки.

Кумедний кріт Ваврик Світозарович та його мала доця у переломний момент рятують життя Кучерявику. І до того ж із їхньою появою пов’язаний класний гег.

Наприкінці книги луною викочується на ораторську гілляку Сова-графоманка. Вона є фантомом усіх наших поетичних кошмарів. Та попри все чекаємо на її збірку. Укладанням, звісно ж, буде займатись Фазан Куріпкович.  

Поступово підготовлений читач стикається з прихильниками стилю «Gop collection вєсна-лєто». Це знайомство поповнює вмістилище словникового запасу насиченою лексикою, якою користуються зазвичай сутінкові створіння.

Харизматичний гопник Льоша відіграє ключову роль. Та все ж цікаво, чому він у фіналі не обере набір шампурів і м’яса замість якоїсь залізяки зі шлангом. То ж треба ще перевірити, раптом її можна впарити і на ті гроші купити «малой» букетик відбірного насіння (і ніякої реклами).

Білки – центр усього лісового всесвіту. Вони класні та стильні, а їхня поведінка та звички – це вдала сатира на примхи сучасного суспільства. Іноді стає ніяково від раптових політичних triggered-нападів Тата-Білки. Уже собі уявляю цих милих пухнастиків на лого політичних партій і гасла: «Ми підтримуємо білок». Бррр, аж моторошно! Нє нада так.

З іншими аспектами все добре, характери білок дуже виразні й новаторські для дитячої літератури. Метушливій 24/7 Мамі-Білці хоч і не завжди вдається впоратися із дупловими (себто, домашніми) клопотами, та все ж вона щиро піклується про безпеку і добробут своєї сім’ї. Майстер-шеф Тато-Білка (ой-ой, патріархат добрався вже й до кухні) розважливий татусь і обізнаний експерт, який скромно проводить час вдома, а не на гостросюжетних ток-шоу. Глянцева Біґ-Сістер – майбутня зірка лісового подіуму. Unstoppable Кучерятор та брутальна Манюня made не тільки my day, але й усі пригоди, пошукові експедиції та спецоперації з порятунку лісу.

Бабуся-Білка – всім відома турботлива старенька, яка намагається згодувати дитину водночас декількома стравами. Окремої уваги вартий підкачаний стиляга Мачо-Білк та його ескорт, який складається із двох тьолочок-білок, чиї імена мозок настирливо намагається не запам’ятовувати. Це Люця і Ляля – вони мало жруть, багато ржуть, низько флексять, а їхні мізки насичені мріями про нові шмотки.

Образ всесвітньо відомої Білки-Летяги повноцінно можна викласти лише у багатотомній енциклопедії. Цією екзотичною істотою захоплюються аристократи із шостого неба, про неї складено тисячу і одну легенду. Однак якщо розповідати про неї коротко, то: «Шик, блєск, кр-р-расота!». Вона епатажна «білка-мажорка» (спасіба пріродє за ето).

Як окремий біологічний вид можна виділити дитя небожителів. То дивне створіння, чиє пузо обмежує доступ зорових органів звірів до верхньої частини тулуба. Його пухлі щоки дбайливо огортає застигла глазур, а роззявлений рот став піт-стопом для гоночних мух.   

Культура – річ далека від розкидання сміття

У книзі можна виділити дві локації, чиї візуальні образи викарбовуються в пам’яті. Перша – це нічний вигляд обителі чиновників, обрамленої моторошним шармом та міріадами всепоглинаючих вогників. Із нею контрастує похмурий зоопарк небожителів, що вселяє у всіх його мешканців розпач та байдужість до життя. Вони вже давно втратили жагу до свободи, властиву вільним і непідкореним тваринам. Безмежної свободи, яку псує залізна неволя жадібності та політики.

Авторка згадує про Майдан – світлу революцію людської свідомості. Резонно постає питання: «Яким чином до влади таки змогли прийти бандити?». Нам варто повсякчас бути пильними.

Наприкінці читач завжди очікує на рекомендацію: або #musthave, або #нусайдьот, або #підставкадлякави. Проте ми не в інтернет-магазині, аби ліпити «гарантовано для…» на праці. Висновок – це лаконічний мікс усіх вище сказаних речей.

Твори Ірени Карпи – це неконтрольований творчий бунт, який закріпив тренд на лупання митецьких шаблонів. Розпусні, божевільні та неординарні, вони об’єднують велетенську тусу однодумців.

Свого часу ціла колекція її еротичних творів розбещувала нас усіма силами. Та чомусь ми не стали збоченцями, не втратили глузд і не почали місити муку баксами. Навпаки, для нас відкрився новий світ, про який нам ніхто не наважувався розповісти. І тоді ми бачили життя таким, яким воно є насправді, без розмитих ділянок із позначкою 16+.

Дуже тішить те, що наша малеча, прочитавши всі твори Всеволода Нестайка, може сміливо братись за «День Усіх Білок» – книгу, яку натхненно малювали діти і з любов’ю створювала Ірена Карпа.

Матеріал Дмитра Сидоренка