Свято, яке завжди з тобою. Подруга, яка завжди від тебе візьме слухавку. Коли говориш про неї, то драм-машина тебе розриває, ти намагаєшся підбирати кожне слово, наголос, вдих та видих. Удар серця. Це про неї читають Cypress Hill, це про неї говорять, що остання була зайвою, це про неї говорять, коли вголос розмовляють про любов. Текіло, світло мого життя, вогонь моїх легень. Гріх мій, душа моя. Те-кі-ла: кінчик язика робить шлях у три кроки вниз по небу, щоб на третьому штовхнутися в зуби. Те. Кі. Ла.
Раз текіла. Два текіла. Три текіла. Підлога. Із неї усе починається. Нею усе закінчується. Це крапка незворотності. Це дрифт у площину безкінечності, магічного реалізму та іншої реальності. Агавова реальність. Заперечення. На коня. Злість. Раз текіла. На коня. Торг. Депресія. Два текіла. Три текіла. Прийняття. Підлога.
Заклад уже зачинений. Я домиваю бар і збираюся йти додому. Поки одягаюся, вмикаю Prodigy – Warrior's Dance. Забуваю замкнути двері. Заходять два чоловіки, запитують чи працюю. Мовчки киваю та стаю за стійку. Їм подобається музика, мені зрештою теж. Наливаю два пива. Розмовляємо. Це у них сьогодні четвертий бар. Крайній бар. Вони зайшли випити пива та текіли. Ціленаправлено обпалити свій стравохід пекучою святою мексиканською водою. Позитивний настрій. Шалені посмішки. Глибокі очі. «Брат, піво кончілось». Свято починається.
Виходимо на перекур. Питають, чи можу я зробити «Текілу-бум». У принципі можу, але пропоную коктейлі на основі текіли. Хоча, це четвертий бар, є різниця, думаю собі, що пити, якщо похмілля зійде з пекла на твою спальню, чи де ти там перебуваєш після четвертого бару. Хлопці, як досвідчені бійці невидимого фронту з тверезістю, вирішують, ще й методом голосування, що потрібно глушити чисту текілу. Холодну. Підряд. Швидко. Не давати серцю час на перезагрузку. Не давати собі можливості виграти. Не давати собі можливості залишитися тверезим. Знищити совість та плани на завтра. «Дванадцять текіл, – каже один із них, – по п’ятдесят».
Дванадцять текіл, подумав я, це плюс чи мінус? Як це розуміти? І в якому сенсі? Чому саме дванадцять? Чому саме текіли? Дістаю пляшку пекельного коктейля з холодильника. Сатанистська хімія цього палива знищить твоїх дельфінів етанолом. Конкістадори. Пульке. Багатовікова історія. Алкоголь, насправді, дійшов до нас із часів динозаврів, бо як це ж давно було!
Беру нову пляшку, тому що стара закінчилася, а потрібно ще розлити п’ять порцій. Та ж текіла міцний напій із соку серцевини блакитної агави. Хтось взагалі думає про те, що історія цього палива починається ще у XVI столітті, коли конкістадори прибули у Новий Світ? Тоді, коли корінний народ пив пульке – напій, який отримують шляхом бродіння соку цієї рослини. Іспанці взагалі любили випити та й вміли, що важливо. «Вони, уявіть, – кажу я це вже своїм пацієнтам, зрештою, товаришам по зброї, – змайстрували перегінні апарати та почали виготовляти більш міцні напої на основі соку агави. Так з’явився мескаль, чуваки».
«А у чому різниця? – питає мене мій побратим, умовний Стас ну або Олексій, на декілька шотів. – Різниця, власне, між мескалем та текілою?» Нарізаю фрукти, але у моїй черепній коробці працівники архіву перебирають усі теки із даними, аби відповісти на офіційний запит цього молодого чоловіка. «Ну, – протягую я, – текілу, на відміну від мескаля, роблять із соку Agáve tequilána, яка повинна рости не менше 7 років. Хімадори, чуваки які займаються обрізанням листя блакитної агави, аби дістати серцевину рослини, потім відправляють її у піч. Від температури вона стає м’якою і з неї легше вичавлювати сік. У цей налив додають натуральних дріжджів, аби напій почав “грати”». Дивлюся у очі своїх колег і розумію, що вони кайфують, від того, що вони п’ють алкоголь made in Mexico, і що вони, мої колеги, тепер зможуть ці історії травити дівчатам, але, зрештою, чи багато дівчат п’ють чисту текілу?
«Після 5 днів бродіння виходить вищезгаданий пульке – 5% міцності. Наступний крок – первинна дистилція – нагрівання соку до 80 градусів, під час якої відділяються “голови” та “хвости” – етанол, метанол та нечистоти відповідно. Ще раз дистелюють і отримують срібну текілу».
«Чекай, – піднімає шот другий пілот, назвемо його Ярослав чи, може, Сергій? – але ж є також жовтувата текіла, та взагалі темна!»
Насправді, міцність срібної текіли варіюється в районі 55 градусів, тому її розбавляють до прийнятих нам 40 градусів. Її вже можна пити, проте, – відповідаю я вже на вулиці хлопцям, – алкоголь можна розлити в бочки та отримати витриманий напій. Характерний жовтуватий відтінок, про який ти згадав, від того, що текілу заливають в обпалені зсереди бочки з білого дуба. І якщо вже говорити про витримку, то потрібно, що називається, розповісти про класифікацію цього палива і з чим його пити:
Blanca – без витримки або ж plata – витримка до 60 днів, яка надає алкоголю жовтуватий відтінок.
Reposado – витримка від 2 до 11 місяців – найбільш популярний вид текіли в Мексиці за рахунок ароматики та кольору.
Anejo – витримка від 1 до 3 років.
Extra anejo – витримується від 3 років.
На барній стійці 12 шотів палива. Тарілка з фруктами. Сіль. Грає, кінець кінцем, хороша музика. «Текілу, – промовляю я перед стратою, – можна пити як у коктейлях так і шотами. Хоча витриманий напій рекомендується пити у чистому вигляді. Оближи сіль, випий текілу та закуси лаймом – класичний метод вживання, точнісінько як ви зараз п’єте. Ще, можна спробувати апельсин із табаско». А хлопці, зрештою, і спробували.
Текіла дихала нами. Дивилася на нас. Відчувала нас. Напивалася нами. Забирала енергію, аби потім віддати. Віддати, аби потім дійти додому після танго із нею. Але за ці десять хвилин хлопці випили ще пиво. Вони давали собі шанс на виживання. Готували план втечі від ранкового пекла. Згадували імена усіх жінок, яких вони любили, згадували усі рінгтони, які вони перекидували з телефона на телефон, згадували усі куплети із тієї пісні, ну, тієї. Вони хотіли вмерти зараз, аби жити завтра. Аби щось відчувати. Нагадувати, що вони досі живі. Але помирати під «Voodoo People», каже другий: «Не дуже, братішка, хоча дуже символічно». Погоджуюся, але чим відповісти на це? Наливаю собі теж. Вмикаю оду текілі.
До початку забігу залишилося буквально три хвилини. ЗМІ на місці. Бармен на місці. Учасники, зрештою, теж. Технічна перерва. Хлопці вийшли на пітстоп із запальничкою. Свято, яке завжди з тобою. Після першого шоту їхнє світобачення зникне, а боги відвернуться від них, аби повернутися зранку з новими силами та терпінням. Вони залишаються один на один із текілою. Уже тверезі. Дванадцять текіл. Шістсот грам карнавалу, буфонади та каламбуру. Напевно, вони не згадають мене, не згадають три бари до цього, не згадають свого імені та біографію, не згадають, чому вони та навіщо вони, не згадають, що завтра понеділок. Згадають лише текілу. І правильно, думаю я собі, чого ж ні? Хто взагалі любить понеділки? От хлопці люблять текілу, я врешті-решт теж. Якщо хорошу текілу вилити на руки, потім протерти, то запах алкоголю зникає, але залишається суто ароматика рослини. Особливість текіли саме у цьому, тому коктейлі на її основі – це завжди щось прикольне. До прикладу, коктейль «Маргарита» знають абсолютно всі, проте на цьому потенціал мексиканського напою не закінчується: «Текіла Санрайз», «Сангріта», «Палома» і т.д. – наскільки вистачить фантазії.
«Але зупитися варто на “Паломі”, ну тому що вона мені просто подобається – легкий смачний тонізуючий коктейль», – пропоную я досі хлопцям пом’якшити їхню деформацію.
Охолоджую хайбол. У стакан із льодом наливаю 50 грам текіли. Видавлюю 50 грам фрешу грейпфруту та 15 грам соку лайма. Верх заливаю газованою водою та перемішую. Прикрасити можна гілочкою м’яти, лаймом і навіть полуницею. Їм стало не цікаво. Він легкий. Забираю «Палому» собі.
Перед ними стоять дванадцять шотів текіли. Uno. Dos. Tres. Adios! Вони не встигають згадувати усі молитви, але п’ють наче в останнє. Наче після цієї текіли не буде нічого. Кінець цивілізації. І ось вони, атланти нашого буття, вирішили, що вистачить нам жити, і що вони, атланти, хочуть просто пити текілу, а там – як буде. Перший шот чистим. Другий з лаймом. Третій з лаймом. Четвертий з апельсином. П’ятий з апельсином. Шостий з лаймом. Шоу триває буквально двадцять секунд. Мені здається, що за ці двадцять секунд у житті змінюється все. Життя змінюється. До текіли та після неї. Після текіли завжди свято. Ну, яке завжди з тобою, ти ж розумієш. Тиша. Хлопці просто дихають і посміхаються. Дивляться на пляшку. Там ще на три шота. Раз текіла. Два текіла. Три текіла. Тримаю стопку, питаю, мовляв, чуваки, що за свято, четвертий бар, неділя, третя ранку, «Jedi Mind Trick».
«Знаєш, – каже мені один, закусивши лаймом, – без різниці, який день, без різниці, що ти п’єш і чи ти взагалі п’єш, без різниці, який час». Пауза. «Важливо те, – вмикається другий, – що свято, яке завжди у тобі потрібно цінувати. Ти і є текіла, мужик. А ми просто не любимо понеділки». Киваю, я зрештою, теж.
Наливав Вадим Герман
Ілюстрації Дмитра Рихлюка