Історія створення
У кінці XIX століття у Чернівцях з’явилася потреба будівництва приміщення для Дирекції ощадних кас Буковини (Bukowiner Sparkasse). Цей банк, до речі, і досі існує в Австрії.
«26 березня 1899 року було оголошено конкурс проектів на нову споруду Буковинської ощадної каси. Останній термін подання зашифрованих конвертів із проектами (тільки від австрійських архітекторів) був 15 травня о 12:00. Менше як за 2 місяці необхідно було створити те, що є сьогодні перлиною Чернівців».
Сергій Осачук, історик, Почесний консул Австрії у Чернівцях
На конкурсі першу премію здобув проект Губерта Ґесснера, архітектора чеського походження. Губерт Ґесснер навчався в Академії мистецтв у Відні у класі відомого австрійського архітектора, яскравого представника «Віденського сецесіону» та засновника нової віденської архітектурної школи Отто Вагнера. Тоді Губерту Ґесснеру було лише 30 років, і це був його перший великий проект. Пізніше він побудував багато будівель у Європі, але Дирекція ощадних кас у Чернівцях було на той час найбільш відомим приміщенням. Губерт Ґесснер створював проект будівлі разом з інженером-архітектором Прокопом Шупіхом з Чехії.
«Навіть зараз приїжджають професійні архітектори, щоби подивитися на приміщення Дирекції буковинської ощадної каси, яке побудовано ще у 1900 році, і так повно у стилі сецесії».
Інна Кіцул, директорка Чернівецького художнього музею
Ґесснер у Чернівцях не обмежився лише цим об'єктом, а на замовлення Румунського товариства виконав план перебудови готелю «Вайс» у Румунський Національний Дім. Також у 1900 році спільно із чернівецьким архітектором Моргенштерном він подав проект нового міського театру.
Про стиль модерн
На зламі століть (кінець ХІХ – початок ХХ століття) архітектори по-різному вирішували проблему еклектичної вторинності форм, шукаючи унікальну та сучасну для них мову. Такою мовою став новий стиль – модерн, який мав національні різновиди та різні назви: у Німеччині – югендштіль, у Франції – ар-нуво, у США – тіфані, а в Австрії – віденська сецесія.
Місцевий різновид модерну, який мав назву «віденська сецесія» виник у Відні. Слово сецесія у перекладі з німецької означало відокремлення. Архітектори, такі як Отто Вагнер, який власне і став родоначальником сецесії, Йозеф Ольбріх, Віктор Орта, Ектор Гимар, прагнули застосувати виражальні можливості новітніх конструкцій (металу, скла, залізобетону), відмовитися від академічних стереотипів у проектуванні і при цьому вірили в необхідність краси.
Для віденської сецесії характерна велика кількість орнаменту, зокрема з рослинними та зооморфними мотивами, складність об’ємної побудови, функціональність планування, пластика, символічність оздоблення, зображення об’ємних жіночих фігур та голів (маскаронів).
Сецесія проіснувала дуже недовго (близько 20 років), оскільки будівництво таких пишно оформлених споруд вимагало багато коштів і зазвичай виконувалося на замовлення.
Екстер’єр (зовнішнє оформлення) художнього музею
Триповерхова будівля оформлена символічними скульптурами та художніми елементами. На рівні вікон другого поверху розміщений фриз із листям, яке колись було вкрите позолотою. Такий же фриз прикрашає і будинок Сецесіону – галереї у Відні, де виставлялися всесвітньо відомі митці-модерністи: Егон Шилє, Густав Клімт. Вікна декоровані ліпниною. Залізні вхідні двері центрального входу з рослинним орнаментом та вставками із зображенням бджіл із сотами, що є символами ощадності. Працівники художнього музею говорять, що серед туристів вже з’явилася легенда: якщо торкнутися до бджілки на дверях, то будеш багатим. На пілонах з обох боків дверей – майже 150-кілограмові скульптури орлів, символів Австро-Угорської імперії, які ніби охороняють вхід до споруди. На даху над карнизом стоять дві жіночі скульптури: богиня краси та грації, старша з богинь людської долі Афродіта-Уранія з кужелем (сировиною для прядіння) та богиня родючості, хліборобства та шлюбу Деметра-Церера, яка тримає в руках кошик з куркою та плодами.
Майолікове панно
Фасад оздоблений у дусі естетики символізму. Над ризалітом з балконом на консолях розміщена окраса споруди – майолікова мозаїка із зображенням 12-ти головних олімпійських богів, так проводиться паралель між Австро-Угорщиною доби Франца Йосифа І та Римською імперією. На панно боги розташовані групами згідно з основним принципом модерну: динамічна рівновага замість дзеркальної симетрії.
Боги та богині на панно уособлюють найважливіші провінції Австро-Угорської імперії. Функції богів переплітаються з особливостями регіонів, які вони символізують. Боги зображені не канонічно, іноді з новими атрибутами (кужіль чи плющ). До того ж, провінцій було 17, а автору довелося обмежитися 12-ма – за кількістю богів Олімпу. Художник дозволив собі замінити кілька головних богів на другорядних: замість войовничого Марса з'явилась Ювента, на місці Нептуна – улюбленець народу Бахус, місце богині культового вогню та домівки Вести зайняла богиня веселки та вісниця богів Ірида.
Ліворуч від центру під покровом крил імперського орла – найголовніші боги: Юпітер та Юнона. Золотий лавровий вінок у руці символізує перемогу і славу, а забитий у землю меч – мир. Юпітер уособлює ерцгерцогство Верхня Австрія зі столицею Лінц. Його дружина Юнона уособлює ерцгерцогство Нижня Австрія. Богиня є покровителькою успіху, а плющ у її руці символізує єдність всіх провінцій.
Ліворуч від царів Олімпу – ще три божества, що теж репрезентують австрійські землі. Із синім плащем – оголена богиня мудрості Мінерва з крилатою богинею перемоги Вікторією (герцогство Штирія, де високо розвинуте зброярське ремесло), засмаглий Аполлон у вигляді атлета-спартанця Гіацинта з кривавою раною на тім'ї, що став жертвою Зефіра. В руках у нього ліра, тому вважають що бог-покровитель музики, віщування та лікування символізує герцогство Зальцбург, батьківщину Моцарта. Творець панно звернувся до першої опери геніального зальзбуржця "Аполон і Гіацинт", щоб створити алегоричні паралелі Аполлон-Зефір та Моцарт-Сальєрі. На правій скроні Аполлона сяє зірка – символ геніальності.
У пелерині місячного кольору – богиня лісів та мисливства Діана, що репрезентує герцогство Каринтія, значна частина якого розташована у східних Альпах з багатою фауною та флорою. Пелерина Діани – своєрідна театральна завіса, вкрита блакитними сузір'ями, що названі іменами міфічних мисливців. На пелерині кайма, де послідовно чергуються зображення сови та шкури їжака. Біля Діани, Аполлона та Міневри – земна куля, натяк на всеосяжність їхнього панування.
У центрі панно – дві богині, що мають стосунок і до олімпійців, і до людей. Це уособлення провінцій Центральної Європи на окупованих територіях. Із порцеляновим глечиком стоїть легковбрана богиня вічної юності Ювента, втілення розмаїтості та багатогранності Богемії. Вчені до цієї пори не зрозуміли, чому верхня частина обличчя Ювенти темна, а нижня світла. А от у горщику, певно, цілюща мінеральна вода з Карлових Вар, де виготовляли ще й порцеляну. Поруч – золотокоса Венера, яка уособлює герцогство Сілезія в майже невагомих, вкритих морською піною шатах та з кужелем в руці – символом появи нового життя, як апофеозу кохання. Польки здавна славилися вродою та вмінням гарно ткати.
Праворуч – група з трьох постатей, що втілюють сусідні три морські провінції на східному узбережжі Адріатики. Бог вина Бахус – королівство Далмація, яке славиться врожаями винограду та виноробством. Бахус стоїть босоніж у зеленаво-блакитному вбранні, з ніжним обличчям на тлі великого пальмового листя. У пурпурній багатій тозі та сандалях – чорнявий покровитель торгівлі Меркурій, що символізує Трієст – портове місто та торговий центр, із чарівним жезлом-кадуцеєм.
Між Трієстом та Далмацією було графство Істрія, яке уособлює богиня-вісниця Ірида з крильцями на голові. Праворуч – найвіддаленіші аграрні провінції: у вінку з колосся і зі снопом у руці стоїть богиня родючості і хліборобства Церера – королівство Галичини, Лодомерії та герцогство Краківське).
Буковину уособлює бог вогню та ковальства, художник та покровитель зодчества і гончарства Вулкан. Туніка з козячої шкури свідчить не про бідність, а про те, що Вулкан знаходиться під егідою Юпітера. Буковина та Галичина відправляли до Австрії велику рогату худобу, коней та хліб. Ось чому Церера та Вулкан ведуть до Юпітера білого коня, у гриву якого вплетені колоски (саме білих тварин приносили колись у жертву верховним богам). Саме так трактує зображення богів краєзнавиця Валентина Стефанова.
Плитку для панно виготовила чеська мануфактура Жолнаї у місті Печ, про що свідчить відповідне клеймо з написом «ZSOLNAY PESC», ця фабрика працює і досі. А от авторство самого панно викликало суперечності серед дослідників та дослідниць. Підпис, який автор панно залишив зліва внизу біля третіх дверей, що ведуть на балкон, виглядав неточно. Тож автором міг бути I. Lano, J. Lang або J. Lanc.
Довгий час вважалося, що панно створив французький художник І. Лано, говорили навіть, що він приїздив до Чернівців, аби сфотографувати панно, оскільки під час війни загубив свій ескіз. Однак мистецтвознавиця Тетяна Дугаєва, дослідивши стилістику творчості та біографії трьох художників, зробила висновок, що панно у 1904 році створив Йозеф Адольф Лянг, який, як і архітектор Дирекції ощадних кас Губерт Ґесснер, навчався у Відні.
Однак у 2018 році Сергій Осачук, посилаючись на відповідні згадки у газетах періоду будівництва Дирекції ощадних кас, висунув іншу гіпотезу щодо авторства панно.
«Автором цієї витонченої сецесійної алегорії був чернівецький художник, професор Євген Максимович!!! А її майстерне виконання здійснила найвідоміша керамічна компанія Австро-Угорщини – Порцелянова Мануфактура Жолнаї з міста Печ (Угорщина)».
Сергій Осачук, історик, Почесний консул Австрії у Чернівцях
Інтер’єр
Зовнішнє та внутрішнє оформлення будівлі Дирекції ощадних кас поєднуються дуже гармонійно і становлять цілісну композицію. Саме в цьому найбільше вирізняються яскраві прояви віденської сецесії, синтезу мистецтва та практичної доцільності. В інтер’єрі використаний флоральний орнамент, хвиляста лінія (інша назва «удар батога»), стеблина зі стилізованими квітами, а також позолочене рельєфне листя та маскарони (голови жінок).
Інтер’єр прикрашає великий кольоровий вітраж з квітами. На верхньому вікні помітно голову бика з трьома зірками над головою. Це зображення довгий час було гербом Молдавського князівства, а потім і гербом Буковини періоду Австро-Угорщини. Однак до 2012 року вітраж був у аварійному стані, оскільки 40% скла було втрачено. Реставрував вітраж львівський майстер Роман Батіг. Він уникнув втручань у первісний вигляд вітражу, оскільки робив гутне скло ручного лиття і використовував свинцеву пайку – саме так робили вітражі за часів Австро-Угорщини.
«Романові Батогу доводилося працювати вночі, оскільки випари свинцю дуже шкідливі і ми не хотіли наражати на небезпеку працівників музею».
Інна Кіцул, директорка Чернівецького художнього музею
Завдяки такій майстерній реставрації, яка тривала два роки, вітраж отримав усі елементи у тому вигляді, в якому вони були під час побудови.
На першому поверсі обабіч сходів стоять кам’яні пілони з бюстами богині мудрості та письменства Мінерви та богом торгівлі Меркурія, що уособлюють ощадність.
Холл на другому поверсі у модерні вважався одним із найважливіших приміщень будинку, тому його завжди по-особливому оздоблювали. Навпроти сходів розміщується камін із кольорового каменю, який чудово зберігся. Повністю збереглася й паркетна дубова кладка, кам’яна підлога, а також двері та вікна, над якими працював Роберт Вітек, архітектор, що створив відомий будинок із совою.
Між другим і третім поверхами є овальний прорізний колодязь, а над ним, на стелі третього поверху, повторюючи його форму – панно з алегоричним змістом, яке також має відношення до ощадності. На панно зображенні янголята путті, які символізують провісників земного або ангельського духу, а також оголені фігури жінок та римських богинь з атрибутами ощадності, розуму та мистецтва в руках. Автор панно використав таку перспективу, що дивлячись на панно, здається ніби ангели та люди неначе літають над приміщенням. На панно немає підпису, але існує припущення, що його створив відомий чернівецький художник Микола Івасюк, оскільки він працював у такому академічному стилі.
«Архітектура та оздоблення приміщень – це зразок на рівні раннього декоративного модерну. Це модерн від початку і до кінця. У цій будівлі немає нічого випадкового, усе зроблено в одному стилі і дуже майстерно».
Валентина Любківська, заступниця директорки Чернівецького художнього музею
Оскільки споруда будувалася для Дирекції ощадних кас, то тут є кімната-сейф, великі вестибюль та холл для відвідувачів банку на другому поверсі зі світловим колодязем на стелі з природним світлом. Також частина третього поверху слугувала апартаментами директора банку.
Ковані перила з зображеннями жар-птиць, а також залізні вентиляційні решітки з отворами у вигляді квітів – це унікальні мистецькі витвори, які дуже добре збереглися, як і всі інші елементи інтер’єру. Коли в музеї проводили реставраційні роботи, то експерти помітили, що на стінах, на перилах, вікнах та дверях дуже небагато нашарувань фарби, зважаючи на вік будівлі, який перевищує сто років. Така збереженість будівлі зумовлена тим, що до 1944 року тут був банк, а в радянський час – міськком партії, установа з обмеженим доступом людей. Також у румунський період у приміщенні Дирекції ощадних кас функціонував кінотеатр «Femina», де показували ковбойські фільми.
Художній музей
Коли на хвилі перебудови міськком партії закрили, то громадськість допомогла музейникам отримати приміщення для художнього музею у 1990 році. Майже рік приміщення ремонтували. А у 1996 році побудували першу експозицію. Тепер це єдиний і найбільший художній музей на Буковині, який представляє саме місцеве мистецтво.
Основою музейної збірки є мистецтво Буковини XVII–XX століть. У колекції іконопису XVII–XX століть – буковинські хатні образи, ікони на склі, вартісні твори народного та професійного іконописання. У музеї зберігається рідкісна колекція буковинських народних килимів, понад 3 тисячі буковинських та гуцульських писанок, твори різьбярів по дереву.
Також Чернівецький обласний художній музей є одним із небагатьох в Україні, де є власний реставраційний відділ, у цьому відділі працює реставратор тканин та олійного живопису. У фондах та в експозиціях музею зберігається понад 12 тисяч експонатів, однак така специфіка будь-якого музею, що для відвідувачів є можливість показати лише 2-3%. Художній музей займає не все приміщення Дирекції ощадних кас, а лише трохи більше половини. Наприклад, з усього першого поверху музеєві належить лише вестибюль.
«Це порушення законів про безпеку музейних предметів, про існування музею. Але є ще 7 сторонніх організацій, які займають приміщення. Хотілося, щоби приміщення повністю віддали нам. Ми би розширили експозицію. Є дуже багато експонатів, які в експозицію не потрапляють, не тому, що вони цього не варті, а тому що не вистачає місця».
Інна Кіцул, директорка Чернівецького художнього музею
Фото Василя Салиги
