Про славну чернівецьку полікультурність не говорив хіба лінивий. Здавалося, це було настільки давно, що ми вже можемо сумніватися, чи ця полікультурність взагалі була. Така собі ще одна чернівецька легенда. Однак у цьому випадку у нас є достатньо доказів, аби стверджувати, що етнічна мозаїка мала місце в Чернівцях. Про це нам розкажуть, наприклад, Народні доми.
Народний дім – приміщення, де відбуваються культурно-просвітницькі події. Будують їх за кошти громад, меценатів, товариств – одним словом, небайдужих до культурного життя, громадян. Коли в одному місті мешкають одразу кілька етнічних груп, то й виникає потреба у створенні таких закладів. Ця потреба продиктована бажанням самовиразитися, зберегти власну культурну ідентичність, розвиватися у своїй країні та за її межами. У Чернівцях свого часу функціонували аж 5 таких домів: Єврейський, Румунський, Німецький, Польський та Український. Саме ці громади були найчисельнішими у Чернівцях ХІХ-ХХ століття, тому й могли собі дозволити збудувати власні культурні центри.
Єврейський народний дім
Де знайти: площа Театральна, 6
Станом на початок ХХ століття найчисельнішою громадою Чернівців була саме єврейська зі своєю школою, шпиталем, синагогою, цвинтарем тощо. Однак управління громади тривалий час працювало в орендованих приміщеннях, зокрема у єврейсько-німецькій школі. Тому й виникла гостра потреба у побудові власного центру.
Ініціатором побудови став тодішній президент єврейської громади – юрист, політик і громадський діяч Бенно Штраухер. Під його опікою також відбувалося будівництво міського театру, нового залізничного вокзалу та палацу Юстиції. Чернівчани власноруч збирали кошти на побудову, а ще взяли кредит у Галицькому іпотечному банку. Фундамент заклали восени 1906 року, а вже в грудні 1908-го будівля була закінчена.
Єврейський дім – чотириповерхова будівля, спроектована у стилі модерн з елементами бароко і ренесансу, фасад прикрашений чотирма скульптурами атлантів. Пам’ятна таблиця на стіні, до речі, помилкова. На ній ідеться про те, що архітектором був Тадеуш Левандовський, хоча насправді автором проекту був Юліус Бохнер.
Раніше тут були розташовані зали для моління та зібрань, шкільні класи, бібліотека, адміністративні кабінети, кімнати для реєстрацій шлюбів та народжень, навіть кошерний ресторан. Приміщення Народного дому здавалися в оренду іудейським товариствам. Тут проходили збори, вибори, фестивалі, концерти та інші громадські та культурно-мистецькі заходи.
Після Другої світової війни у Чернівцях не залишилося тієї великої єврейської громади. Не вирізняючись своєю лояльністю до інших етнічних груп, радянська влада перетворила Народний дім у Будинок культури. Зараз він називається Центральним Палацом культури Чернівців.
Євреї таки повернулися сюди, але вже за часів Незалежності. На першому поверсі розмістилося «Товариство єврейської культури імені Еліезера Штейнбарга» і музей історії та культури євреїв Буковини. Зараз у Народному домі працюють численні аматорські колективи, відбуваються презентації, концерти та збори.
Польський народний дім
Де знайти: вулиця Кобилянської, 40
На момент приєднання Буковини до Австрії поляків тут було зовсім небагато. Але з часом їхня чисельність значно зросла, австрійці сприяли міграції на Буковину, також далося взнаки те, що до 1849 року край входив до складу округу Галичини. Чимало було польських або вірмено-польських землевласників, які впливали на культурне життя краю. У 1869-му виникли громадські організації «Польське товариство братньої допомоги» та «Польська читальня», а через 20 років – ще низка організацій, як от «Сокіл», «Буковинське польське коло», «Огніско», ремісниче товариство «Гвязда» та інші. Як і у випадку з євреями, полякам було необхідне приміщення, аби всі ці структури зібрати під одним крилом.
Однак замість дороговартісної побудови, польська громада знайшла інше рішення. Тодішній голова «Читальні» лікар Тадеуш Мішке та керівник Апеляційного суду у Львові Якуб Симонович викупили на аукціоні приміщення на вулиці Панській, 40. Так у 1902 році постав Польський народний дім. У 1904 році представники польського товариства звернулися до Чернівецького магістрату із проханням перебудувати частину приміщення та створити там велику залу. За їхніми словами, зала мала слугувати не лише громаді, але й усім містянам: там планували проводити концерти та вистави. У 1905 році перебудова закінчилася і приміщення здобуло свій актуальний вигляд. Це двоповерхова будівля у стилі історизму, інтер’єри оформили майстри так званої «закопанської школи».
Цей дім став центром польського життя аж до 1945 року, коли радянська влада переформатувала його на кінотеатр. Згодом там відкрилася музична школа. Після здобуття Незалежності у приміщенні запрацювало «Товариство польської культури імені Адама Міцкевича», де як і колись, етнічні поляки і досі збираються разом, відзначають свята, вивчають власну мову, культуру тощо. У 2002 році з нагоди 100-ліття Польського дому громада отримала привітання і Благословення від тодішнього Папи Римського Івана Павла ІІ з особистим підписом. Окрім товариства Міцкевича тут досі функціонує музична школа, а також готель, кінотеатр та кіноклуб.
Німецький народний дім
Де знайти: вулиця Кобилянської, 53
Перші німці з’явилися на Буковині ще у Середні віки. Однак це було дрібне явище і стихійних масштабів воно не набуло. Справжня хвиля німецької еміграції відбулася вже після входження Буковини до Австрійської монархії. Тут німцям надавалися значні пільги, як от звільнення від служби в армії на 50 років, скасування податків на 19 років, тощо. Спершу приїхали цивільні та військові службовці, а за ними вже підтягнулися ремісники, лікарі і священики. Усі вони стали частиною чернівецької еліти і впливали на культурне життя краю.
У 1897 році виникло «Товариство християнських німців», яке опікувалося своєю етнічною громадою. Подібно до попередніх історій, члени товариства спочатку орендували окремі кімнати для своєї діяльності. Однак організація розросталася і місця ставало все менше. Так і з’явилася мрія про власний Німецький дім. Заручившись підтримкою громади, почався збір добровільних пожертв до спеціального фонду. У 1899 році товариство купило будинок на теперішній Головній вулиці й утворило перший Народний дім. Там регулярно відбувалися культурні заходи, а щосуботи громада обговорювала актуальні господарські та юридичні питання.
Із часом «Товариство християнських німців» розрослося настільки, що з його складу утворювалися нові самостійні організації: союз сільськогосподарських товариств, Німецький Торговий Дім, видавниче товариство, Школярський Дім тощо. Знову залунали розмови про нове приміщення, однак уже більше.
У 1904 році Товариство придбало земельну ділянку на Панській вулиці (нині Кобилянська), а у 1908-му був закладений перший камінь. Споруду побудували менш ніж за рік, а на внутрішнє й зовнішнє оздоблення пішло ще два роки. Відтак урочисте відкриття Німецького народного дому відбулося у червні 1910 року.
Будівля заголом – чотириповерхова, але є й п’ятиповерхові і двоповерхові частини. Фасад виконаний у класичному німецькому стилі з багатьма балконами і лоджіями, це робить його помітним серед австрійських споруд. Є внутрішній двір, який об’єднує передню і задні частини дому. У свій час тут розміщувалися Райфайзенська каса, Крайова спілка, товариства «Шларафія» та «Прутана». Також тут було власне видавництво, велика святкова зала і багато іншого. У 30-х роках тут також з’явилося кафе та винний погріб. Найбільше містян приваблювала саме зала, адже там постійно відбувалися концерти, зібрання, лекції, зустрічі з відомим людьми – чудова акустика і затишний інтер’єр нікого не залишали байдужим. Саме тут у 1931 році вперше стали показувати звукове кіно.
Під час Другої світової війни більшість німців змушені тікати з міста. Національні доми занепадають, нова влада пристосовує їх до своїх потреб. На місці святкової зали з’являється кінотеатр «Україна». Занепад триває до дев’яностих років. Вже у незалежній Україні потрохи відновлюється рух національних меншин, німці також відновлюють громаду. Звісно, їх залишилося не так багато, як сто років тому, але вони не забувають про свою культуру.
У 1991 році було створено Товариство австрійсько-німецької культури «Відродження», яке й досі користується приміщенням. Зараз у Народному домі розміщується центр культури «Вернісаж», там відбуваються художні виставки та культурно-мистецькі події. Також створена меморіальна зала Ґеорґа Дроздовського – відомого австрійського письменника, який народився у Чернівцях. Приміщення кінотеатру знаходиться на балансі міста, у 2019 році виконавчий комітет ухвалив рішення про передачу будівлі в оренду релігійній громаді церкви «Еммануїл». Ці дії спричинили хвилю незадоволення серед містян, які вважають, що ця історична місцина повинна стати культурним простором. Також частина будівлі належить приватним власникам.
Румунський народний дім
Де знайти: Центральна площа, 6
Здавна Буковину разом із русинами ділять румуни. Тому це, мабуть, найпомітніша етнічна меншина у Чернівцях. Про свою культуру та добробут вони дбають ще з другої половини ХІХ століття. У 1850 році брати Гурмузакі видавали газету «Буковина», пишучи в ній румунською та німецькою мовами. Протягом майже цілого століття румунським національно-культурним рухом керувало «Товариство румунської культури і літератури Буковини». Під їхнім патронатом виходили книжки, брошури, преса, відбувалися культурні заходи, діти отримували стипендії.
У 1897 році Товариство викупило на площі Рінгплац (Центральній) приміщення готелю «Вайс». Сюди перейшли усі громадські організації румунів, також з’явилися нові: «Академія ортодоксе», «Дачія», «Буковина», «Товариство румунських жінок» тощо. Таким чином виник перший Румунський народний дім.
У 1918 році Австро-Угорщина розпалася. Територію Буковини захопила королівська Румунія, тому румунська культура стала домінантною в краї. Аби це підтвердити і створити майданчик для подальшої діяльності, Товариство вирішило побудувати новий Народний дім – значно більший і спроектований у румунському стилі. Знайшлося місце на розі площі Александі (Театральна), але на нього також претендував університет. Суперництво за ділянку тривало майже 15 років і лише у 1935 році апеляційний суд визнав «Товариство румунської культури і літератури» остаточним власником.
Тоді з’ясувалося, що грошей на попередньо складений план Народного Дому катастрофічно не вистачає. Митрополія Буковини і Православний релігійний фонд запропонували фінансову підтримку в обмін на одну умову – приміщення також мало використовуватися для потреб фонду. Будівництво почалося у жовтні 1937 року, а закінчилося на початку 1940-го. Споруда складалася з двох частин: культурної і комерційної. Перша належала Товариству, а друга – релігійному фонду. У травні Румунський дім перебрався у новобудову, а вже у червні місто зайняли радянські війська – діяльність була припинена. У 1941 році Народний дім поновив довоєнну діяльність, однак знову ненадовго – 1944 року радянська влада повернулася і засіла остаточно.
З того часу і до Незалежності приміщення виконувало функцію Будинку Офіцерів. У 90-х роках будівлю передали в оренду іншим комерційним власникам.
А Румунський народний дім повернувся на свою попередню адресу – площу Центральну. Сьогодні більшість будівлі готелю «Вайс» належить Чернівецькому обласному апеляційному суду, а на першому поверсі розміщується румунське «Товариство імені Міхая Емінеску». Тут проводяться виставки, культурно-мистецькі заходи та інші події з життя румунського народу.
Український народний дім
Де знайти: вулиця Якоба фон Петровича, 2
Паралельно із румунським національним рухом потроху розвивався й русинський, себто український рух. Услід за Галичиною, у 1869 році на Буковині з’явилося товариство «Руська бесіда». Їхня основна мета звучала як «піднесення просвіти і впровадження товариського життя». Усе це мало реалізовуватися завдяки бібліотеці, друкуванню книг, періодики, та, власне, живому спілкуванню. Із часом функціонал товариства розширився і на його основі виникли нові спілки, зокрема й товариство «Народний Дім» у 1884 році. Виникла нова ціль: «підпирати і боронити матеріальні і моральні інтереси українців на Буковині», а для цього було необхідне власне приміщення. Тодішня українська інтеліґенція закликала буковинців не бути байдужими і допомагати у побудові власного Дому, як це робили інші етнічні громади. До збору коштів долучилися бургомістр Антон Кохановський, буковинський митрополит Аркадій, художники Юстин Пігуляк та Микола Івасюк, письменник Юрій Федькович та інші.
Зрештою, у 1888 році було придбано три будинки на розі вулиць Петровича, Української та Вірменської. Їх дещо перебудували і, після чого туди перебралося Товариство та редакція газети «Буковина». Через 11 років відбулася ще одна перебудова і тоді Український народний дім постав таким, яким ми його бачимо зараз.
У свій час там розміщувалися всі українські товариства Чернівців, друкарня, редакція двох газет, читальня, бурса. Також там було спеціальне помешкання для оренди, а ще господарські кімнати: кухні, спальні, дровітні. Свого часу в Українському домі виступали Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський, Володимир Винничук та інші знакові персони української культури.
У 1918 році Народний дім став центром українського національного руху на Буковині. Тут виникла Буковинська делегація Української Національної Ради, яка згодом стала Буковинським Крайовим Комітетом. 27 жовтня був ухвалений проект маніфесту «до українського народу Буковини!», у якому йшлося про створення української держави у Львові, також усіх небайдужих українців запрошували 3 листопада на всенародне віче з цього приводу. У цей період влада у Чернівцях перейшла до українців, керівництво ж засідало у Народному домі.
Однак, протривало це не довго і вже 11 листопада у місто зайшли румунська влада і військо. Народний дім обшукали, а його діяльність заборонили. Відновити роботу вдалося лише у 1920 році. Тоді виникла небезпека втрати приміщення, тому Товариство продало його «Кредитному Банку у Чернівцях» за умови майбутнього відкупу. Повернути Український дім вдалося лише у 1931 році.
Коли ж територію зайняв Рядянський Союз, Товариство закрили. Будівлю віддали під Будинок Учителя, а пізніше тут розмістилися Будинок художньої самодіяльності, центр народної творчості та обласна спілка письменників. Так протривало аж до 1990 року, коли пішла мова про відновлення Незалежності України. 1992-го Український народний дім відновили, його новим очільником став Володимир Старик.
Сюди одразу повернулися відновлені громадські організації, серед яких «Просвіта», Шевченківське товариство, Спілка Українських студентів, «Пласт» та інші. Нині ж тут активно співпрацюють такі організації:
Товариство «Український Народний Дім у Чернівцях»;
ГО «Комітет виборців»;
Благодійна ГО «Гільфе»;
ГО «Клуб української молоді»;
«Буковинський центр виборчих технологій»;
ГО «Лабораторія культурних досліджень».
Народний дім активно розвивається, тут регулярно відбуваються лекції, тренінги, презентації та інші культурно-мистецькі заходи як для молоді, так і для людей старшого віку.
Досліджував Василь Вовк
Фото Єгора Дьоміна
Архівні фото Едварда Туркевича
