Кожного року Кам’янець-Подільський, як і будь-яке інше місто, святкує свій день заснування чи набуття статусу міста. У випадку «квітки на камені» ці гуляння припадають на вихідні травня, а містом Кам’янець вважається із 1347 року, тобто Кам’янець-Подільському виповнилося 674 роки! Виступи місцевих співаків та співачок, танцювальних колективів, читання віршів, ятки з однаковими рік у рік сувенірами та іграшками, дегустації вин, велика кількість відвідувачів – короткий опис проведення кожного Дня міста у Кам’янці. Та ось вже другий рік поспіль ми живемо у безперервному карантині через пандемію COVID-19. Обмеження посилюють, послаблюють, але бажання людей скинути маски і на повну поринути у свято не відбере ніхто. Тож як цього року проходив День міста Кам’янець-Подільського читайте у репортажі.
Ранок
З-поміж трьох днів гулянь я обрав суботу, 15 травня, адже, згідно програми святкувань, саме у цей день має відбутися найбільше подій. Також я акцентував увагу на Старому місті – центрі всіх дійств. До речі, слоган цьогорічного Дня міста – «Кам’янець – місто мрій». Хоча перший захід розпочинається о 10:00, я вирішую поїхати трішки пізніше, аби побачити виставку-вернісаж всеукраїнського пленеру «Портрет Поділля», що розташувалася на площі Польський ринок о 12:00. Між ліхтарями висять фото Кам’янця за різними темами: фестивалі, архітектура, природа. Друк якісний, фото досить великі, але роздивитися детальніше заважає вітер, що хитає шнурівку і підіймає фото зворотною стороною. Як я дізнаюся згодом, виставку організувала центральна міська бібліотека імені Костя Солухи. Людей на площі відносно небагато (думаю, що так буде і ввечері), та якщо і є невеличка група, то однаково без захисних засобів на обличчі. Хтось цікавиться цінами, хтось просто гуляє або сидить у «наметовій площі», яка розташувалася під стінами Ратуші, і п’є різні напої.
Після споглядання на фото, я йду до сувенірного містечка з надією, що може хоч у цьому році там буде щось цікаве та небанальне. Втім сподівання виявилися марними – єдиною новизною є те, що всі ятки відчинені, у звичайні дні такого не зустрінеш. Крам, як я вже зазначав, постійно незмінний: горнятка, тарілки, коралі, магнітики, луки, льодяники, дармовиси. Таке враження, наче десь існує завод, що виготовляє ідентичні сувеніри для усіх міст – різняться вони лише пам’ятками і написами, що зображені на них.
Оскільки дивитися тут нічого, я прямую на «Подільський ярмарок» – невелика територія, на якій стоять дерев’яні, пофарбовані у білий колір, ятки, що теж у несвяткові дні майже всі зачинені. Коли іду на фестиваль вуличної їжі та напоїв «Кам’янець», на чоло мені падає маленька крапля. Я вже думаю, що свята, а з ним і репортажу, не буде. Та я помиляюся – лишень двічі крапає легесенький дощ. Якоїсь жвавої торгівлі на момент мого вранішнього перебування на території «Подільського ярмарку» немає – продавці розкладають свій товар, говорять між собою, одним словом готуються до вечора – до головного «двіжу».
Трохи походивши між ятками, я прямую до музик, мелодія яких сягає моїх вух. За кілька метрів від піцерії чотири хлопці грають «народну» музику. Чому в лапках? Тому що, під такий супровід полюбляють витанцьовувати на весіллях, днях народжень та інших гуляннях. Народних пісень, у прямому розуміння цього слова, вони не виконували. Парубки припиняють грати і якась жіночка просить їх, аби ті не зупиняли веселити присутній там народ.
Наслухавшись музик, я йду до Ратуші – там вже на сцені виконують пісні співачки зі школи мистецтв та різних гуртків. Пісні звучать українською: «Минає день, минає ніч», «Як у нас на Україні» (В УКРАЇНІ!) і одна пісня лунає англійською – «Skyfall». Людей не більшає, але й не меншає. Оскільки наближається 14:00, я прямую до Європейського скверу, що біля міської ради. Там повинен відбутися чемпіонат міста з блискавичних шахів, але з невідомої мені причини його скасували. Тому я їду додому заряджати акумулятори фотоапарату і чекати вечора...
Вечір
17:30. Оснащую камеру акумуляторами, виходжу з під’їзду, сідаю в маршрутку і їду до Старого міста, аби безкоштовно відвідати музеї під час міжнародної акції «Ніч музеїв», яка відбувається як завжди під час святкування Дня міста. Воно і не дивно, адже саме 18 травня відзначають Міжнародний день музеїв.
Ох, ледь не забув! Поки ще не перейшов до подальшої програми Дня міста, розкажу про безпеку свята та регулювання руху в Кам’янці. Ще вранці поліцейські перекрили кілька вулиць, тому до Старого міста можуть проїхати лише таксі, маршрутки, ну і, зрозуміло, «швидка», пожежна і служба газу. Та вже у вечері у Старому місті я бачу, що час від часу проїжджає «цивільне» авто чи мікроавтобус, тому дехто йде просто по дорозі. Поліцейські, як і всі присутні (окрім одиничних випадків), – без масок. Та ще й не просять відвідувачів свята їх одягнути. «Жовта зона» – можна все?
Так, повертаюся до «Ночі музеїв». Під час акції відчинені всього два музеї: Галерея мистецтв на вулиці П’ятницькій, 11 з 18:00 до 22:00 та фортеця з 20:00 до 23:00. До Галереї стоїть невелика черга, яка постійно то зростає, то спадає, адже всередину дозволяють заходити лише по троє, хоча всього у залах музею можуть перебувати не більше двадцяти людей. На вході, разом із прикріпленою до столу ємністю з антисептиком, мене зустрічає працівниця Галереї мистецтв та люб’язно запрошує пройти далі.
Усі присутні – в масках. Дистанції між людьми немає, та на мою думку, цього пункту в списку карантинних правил досягти неможливо – зали музею доволі маленькі. У музеї представлений старовинний посуд, зброя, ікони XVIII-XIX століття, вишиті рушники та сорочки, картини, як написані, так і виконані іншими техніками, зокрема нитками. Всього є 12 зал, але відкриті не всі. А Велика зала музею слугує однією з локацій проєкту «Шлюб за добу».
Вдосталь надивившись на експонати Галереї, я йду до вже знайомої локації – піцерії, де знову грає музика. У переліку подій, приурочених до Дня міста зазначено, що о 19:00 має розпочатися вечір сучасної музики. Проте, цього разу, грає лише один саксофоніст, не з того гурту, що я слухав уранці. Та його музика і справді сучасна.
Останньою я відвідую фортецю. Іду вниз по вулиці Старобульварній і раптом, наче з-під землі, виринає велика повітряна куля. Усі захоплено дивиляться і фотографують. Під стінами фортеці я опинився о 19:45, та ворота вже відчинені і, наче портал у середньовіччя, запрошують всередину. Хтось іде досліджувати вежі та довгі кам’яні коридори між ними, хтось стріляє з лука, інші сидять за столиками біля шинку, а ще одні – милуються заходом сонця та кулями, які наввипередки летять у далечінь.
Закінчується мій День міста спогляданням на кількох мотоциклістів, які гучно проїжджають повз фортецю. Повертаючись додому, я йду попри Ратушу, де зібралося вже багато людей. «Наметова площа» перед Ратушею оживає, а за сувенірним містечком люди сидять на тюках, розмовляють, їдять шашлик і картоплю, курять кальян і лаконічно описують свої враження: «Супер!»
Фото Олександра Матіюка
