За більше ніж 20 років роботи в журналістиці Роман Скрипін здобув імідж провокативного та незалежного медійника. Його кар'єра розпочалася ще в студентські роки з газети у рідній Полтаві. Далі – "УТН", "СТБ", "РБК – Україна", "5 канал", "ТВі" та "Підйом" на "Новому каналі". Роман Скрипін був одним із засновників Громадського ТБ, а зараз займається просуванням власної медіа-платформи Skrypin.ua. У Чернівцях Роман провів публічну дискусію для журналістів та блогерів. Weche поспілкувалися з Романом Скрипіним перед початком дискусії.

Сьогодні була на вашій розмові зі студентами-журналістами в ЧНУ, ви там запитали, що для них журналістика? А що для вас журналістика?

Отак студентів щось запитаєш, а потім сам не знаєш, як викручуватись. Я ж там пояснив, що журналістика – це життя. Якби світ був досконалий, то редакційні настанови складалися б із кількох пунктів. Один із них – це те, що журналіст має бути свідомим того, що він робить і розуміти, що він несе відповідальність за свої вчинки. Журналістика – це спосіб життя, який призводить до професійної деформації, коли ти з людьми нормально спілкуватися не можеш. Ти всюди хочеш щось "розколупать", дізнатись. Я не раз чув від людей, далеких від політичного життя, що: "От, журналюга, ти без цього не можеш". Робота журналістом накладає свій відбиток, коли ти не можеш нормально, як споживач, читати будь-яке видання або дивитися телевізор чи YouTube. Ти зауважуєш, що не так, і що би ти зробив по-іншому.

Як вам сьогоднішній досвід викладання в університеті?

Це з мого боку – благодійність. Коли я почув, що будуть студенти, то відразу погодився, бо знаю, що для них це важливо. Я і себе пам'ятаю в студентські роки: худенький, скромний, не те що зараз. Сказати, що це найкращий час, я теж не можу, бо пішов працювати одразу ж на першому курсі. До цього ще рік працював у місцевій газеті. Я ж перший рік вступав – не вступив, і пішов працювати. 

Що ви помітили найперше, коли приїхали в Чернівці?

Архітектура – шикарна, все добре, але трошки вона занедбана і заляпана. Цим багато хто страждає. Це недоліки впорядкування. Я не знаю, чи помічаєте ви, що у вас все довкола обплутано дротами. Занедбаність впливає потім на людське світосприйняття і на ставлення до себе. Це впливає на культурний рівень, а потім впливає на вибір. І маємо замкнене коло. Треба, в першу чергу, зробити життя комфортним. Щоби людям хотілося щось робити тут. Залишатися і любити ту землю, де вони живуть. Така, більш філософська штука. Бо критикувати, і казати, що у вас все погано, було би неправильно. У вас нічим не краще, ніж в інших містах. Питайте про це в міської влади, а не у мене. Я лише турист, приїхав і не бачу позитивних змін із 2015-го року. Пройшло вже три роки. Розумієте, все має амортизацію і про все потрібно дбати. 

А скільки разів ви вже були у Чернівцях?

Перший раз був у 2005-му. Це була зима. Що я міг побачити зимою в Чернівцях? Ми тоді були транзитом, і я вже навіть не пам'ятаю, куди і звідки їхав. Чернівці – як квітка, що розпустилася, а потім її ніхто не поливав. 

Перейдемо до основної теми нашої розмови. Чи може медіа бути незалежним, яке отримує кошти не тільки від українців на краудфандинговій платформі, але й інвестиції від бізнесменів?

Усі в Україні ставляться до бізнесменів дуже дивно. Якщо ти бізнесмен, значить у тебе купа грошей. Насправді, бізнес – це не так просто. Вести його і бути успішним дуже складно. Не треба брати на себе зайвих обов'язків, і говорити, що "я за прозорість і чистоту", а потім порушувати це. Тому я не знаю, наскільки вони незалежні. Це ж треба знати фінансування, звідки воно береться, як витрачаються гроші, хто за цим стоїть. У чому проявляється незалежність? У тому, що вони б'ють себе в груди?

Можливо ви знаєте, що у Чернівцях за минулий рік відкрилося кілька медій, які називають себе незалежними...

Ви про ті, які в загальній системі суспільного? Ну, будемо зараз всі разом сміятися вголос. Останні події показують, що вони навіть дуже залежні від фінансування з боку держави. Над ними знущається Кабінет Міністрів, недофінансовуюючи. Так у чому незалежність? Тобто ми будемо їсти мівіну і знімати на мобільні телефони репортажі, бо у нас камер немає, так? Ок, це не обов`язково робити в системі суспільного телерадіомовлення. Ви можете на телефон знімати будь-який відос, викладати його собі на YouTube і бути журналістом. І навіть назветеся медіа. І навіть незалежним. Але це цікаво. Просто незалежних медіа по всій Україні вкрай мало. Є самодостатні, я наводив сьогодні в університеті приклади. Це новинарні проекти. І ще є кілька проектів, які є незалежними. От скажімо, як би це смішно не звучало, але це Дмитро Гордон. От його медіа – незалежне. Воно самодостатнє, і він, напевно, навіть заробляє на тому, що у нього є студії, які він продає. А ми не продаємо студії. Я би теж хотів їх продавати, аби бути прибутковим, але я не знаю, що мені заважає. 

На 16+ приходять дуже різні люди, інколи суперечливі, такі як Насіров. Чому ви вирішили його запросити на інтерв’ю? І як часто вам відмовляють в інтерв’ю?

Ну як, вийшло це випадково. Просто запросили на інтерв'ю, і він погодився. До речі, щойно мій адміністратор написала мені повідомлення, що всі запрошені на інтерв'ю відмовилися, а ефір має вийти завтра зранку. З ким він буде, поки навіть сам не знаю.

Усе частіше журналісти, які не хочуть прогинатися під власників медіа тікають у блогерство. На вашу думку, це позитивна перспектива? І до чого вона може призвести?

Ні до чого це не призведе. Блогерство – це сходинка між початківцями і журналістикою. Деякі блогери заробляють, між іншим. А чи можна вважати блогерів журналістами, я не знаю. Блогери всі змагаються за лайки, як правило. А чому? Тому що можна продавати свої пости. Я, правда, ніколи не продавав свій пост за певну ціну. Продається кількість контактів. Серед блогерів теж потрібно просіювати, хто є хто, про що вони там пишуть. Але я думаю, що це певний етап. Шукати якогось висновку немає сенсу. Це зміна ландшафту і середовища, в якому ми є. Була монополія на комунікацію суспільства, політики і т.д. Це були традиційні, регульовані ЗМІ. Зараз у них цієї монополії немає. От я ні у кого не просив ні ліцензії, нічого. І не збираюся просити. А є інший канал, який мусить ліцензуватися і далі дотримуватися правил, які встановлює Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. Це змінений ландшафт? Змінений. Монополія є, а конкуренція зростає, і це добре. Журналістика – це джунглі, коли один з'їдає іншого. Так склалося у природі.

Романе, ви вже багато років працюєте в медіа-бізнесі, могли би багато чому навчити журналістів-початківців. Чи не було у вас ідеї створити майстер-класи або курси Романа Скрипіна?

Якби у мене було багато часу, тоді можна було би щось таке собі придумувати. На читанні лекцій заробляють люди, які вже відійшли від справи. А я не знаю, коли відійду від справи, і в який спосіб, тому що я не Бог. І коли хтось починає вигадувати якусь перспективу, мені стає дуже смішно. Бо є така штука, як іронія долі. От Юлія Тимошенко завтра вийде із "Житнього ринку" в Києві, а там трамвай ходить. Торба в один бік, картопля розсиплеться, "лабутени" в інший бік. І все! Або вона буде вигулювати свого песика, або він її з'їсть. 

Як вберегтися на плаву незалежним медіа-платформам у сучасних українських реаліях так, аби не продатися і не закритися через відсутність коштів?

Я порад не даю. А мої консультаційні послуги – тільки за окрему плату. От ви прекрасна людина. Але це полягає в площині 1:0. Ви завжди обираєте в житті, як схибити або не схибити. І третього не дано. Якщо ви думаєте, що щось середнє буває, то все одно ця ситуація зводиться до того, аби сказати "так" або "ні". І це вже ваш вибір: продаватися чи не продаватися. От і всі поради. Бути собою і керуватися стандартами "ВВС". Я ж на початку казав про досконалий світ. Якщо хочете комусь допомогти – допомагаєте. Якщо хочете нагодувати песика – годуєте. Якщо не хочете – не годуєте, песик помре.

Спілкувалася Юлія Панаетова

Фото Василя Салиги