Андрій Тужиков – український письменник, поет, колумніст та культурний менеджер. Цікавиться штучним інтелектом та квантовими обчисленнями. Автор підліткової повісті "Ще одна цегла в стіні", а цього року видав ще й дві дуже різні книги – збірку поезій "Тривожні маки" та підлітковий нон-фікшн "Коротка історія технологій, або Як зрозуміти свій гаджет". Про творчість, майбутнє літератури та про те, чи зможе штучний інтелект замінити письменника – в україномовній версії інтерв'ю з Андрієм Тужиковим для сайту Apofenie.
Ти вже писав і поезію, і художню прозу. А чи складно було опановувати новий для тебе жанр нон-фікшну?
Нон-фікшн – жанр, який для мене легший за художню літературу. Адже коли ти працюєш, наприклад, із прозою, тобі доводиться створювати новий світ: історію, персонажів, декорації, і весь час слідкувати, щоби не виникало логічних дір чи награності. Із нон-фікшном все легше – все описане вже створене, а валідність створеного забезпечена самою природою. Інколи мені здається, що це найменш творчий жанр літератури. Бо коли я працював над книгою "Коротка історія технологій..." більшість часу я думав, про що з наявного розповідати, а що можна оминути, як пояснити нейромережу людям, які не знають лінійної алгебри. А про метафори і образи мені думалось в останню чергу.
Ти отримав ступінь бакалавра із Software Engineering та звання магістра з відзнакою з Theoretical and Computational Physics у ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Чи вплинула на твої письменницькі вподобання ця освіта?
У тому, що я читаю – однозначно так. Із величезною повагою я ставлюся до класичної літератури, з цікавістю спостерігаю за сучукрлітом, але найбільше я резоную із науковою фантастикою: Вільям Гібсон, Філіп Дік, Ніл Стівенсон, а останнє моє відкриття – Пітер Воттс, який пише у жанрі жорсткої наукової фантастики. Родзинка такого жанру в тому, що ти майже віриш вигаданим науковим фактам, адже вони дуже переконливі. У романі “Сліпобачення” виникнення вампірів пояснюється через мутації X-хромосоми, двигун на антиматерії описаний за гіпотетично можливою технологією, а ще купу цікавинок з мовознавства, штучного інтелекту, біології, біохімії, нейронаук, (астро)фізики та навіть психології. Наприклад психологи майбутнього змінюватимуть нейронні зв'язки у мозку і таким чином позбавлятимуть клієнта травматичних спогадів. У кінці книги – посилання на реальні наукові статті, які кажуть – все, що написане в романі може бути реалізоване.
Коли ми говоримо про мої тексти, то освіта не просто вплинула, вона є причиною того, що я пишу. Мене надихає той факт, що мій смартфон, який у більшості випадків я використовую для скролінгу стрічки у Facebook, у 10 000 разів потужніший за комп’ютер, який керував польотом на Місяць. Мені хочеться розповісти іншим, що насправді під корпусом смартфону немає гнома чи фіксика, який показує картинки. Це все біти, байти та програмування, які під силу зрозуміти будь-кому. Жодної магії, лише здоровий глузд. Тому я і взявся за нон-фікшн книгу про технології, і зрештою довів її до пуття.
Яких жанрів не вистачає в українській літературі, і чи є попит серед українських читачів на нон-фікшн?
Зараз буде дуже суб’єктивна відповідь, але мені бракує сучасної наукової фантастики. Перекладної – мало, хоча вона з’являється і цей сегмент поволі зростає. Вітчизняних авторів майже немає, а ті, що є, майже не відчувають конкуренції, тому вітчизняний sci-fi не такий якісний, як зарубіжний. Того року я міг би пожалітися, що бракує художнього репортажу, але динаміка росту і зацікавлення у цьому жанрі така, що можна вже не жалітися, а тішитися. Щодо попиту – видавнича справа, одна з небагатьох сфер економіки, де попит можна штучно створювати, тобто видавець може формувати смак читача, і вже потім на цьому зіграти та задовольнити його запит. Саме це зараз і відбувається на українському ринку нон-фікшну. Спершу небагато перекладної літератури прийшло з напівмаргінального сегмента до широкого загалу читачів, а за кілька років бачимо, що видавництва мають цілі серії або видавничі проекти документальної літератури: біографії, мотиваційна література, наукпоп, тревел-історії.
Які відгуки ти вже отримав на свій нон-фікшн “Коротка історія технологій, або Як зрозуміти свій ґаджет”?
Моя книга увійшла в топ-10 книг вересня у рейтингу часопису, де кажуть про те, що я зробив дуже правильний акцент на тому, що технологічний прогрес не стоїть на місці і те, що нам зараз видається магією, дуже скоро може бути втілено у життя. І що книга, не зважаючи на складну тему, написана зрозумілою мовою. Мені подобається цей відгук, оскільки я хотів би, щоби саме такою читач побачив мою книгу.
На презентації у Львові я отримав одне запитання, на яке й сам досі шукаю відповідь: "Чому біткоїни краще за сучасну банківську систему?" Ці питання ставлять собі розробники блокчейн-систем, економісти, і це окей. Але тішить, коли такі питання ставлять десятирічні дівчата. Українські діти – просунуті і спраглі до знань. Їхня участь у презентаціях – це теж свого роду відгук, це запит на нові знання, описані простою мовою. Ще одне питання від підлітків, яке мені сподобалось: "Хто розумніший: робот Софія чи голосовий асистент Сірі від Apple?" Воно дуже глибоке і просте водночас – які є метрики інтелекту. Оскільки інтелект мало вивчений, то лише ці питання вже задають розвиток ІТ-галузі. Діти люблять робити такі бінарні сутички, на кшталт, хто сильніший: Бетмен чи Супермен, Магнето чи Професор Ікс. У випадку із Siri і Sophie питання цікаве навіть для інженерів штучного інтелекту.
Ще один поширений відгук – це вдячність, що я згадую участь жінок в історії комп’ютерної техніки. Мені не подобається стереотип, що програмісти і інженери – це хлопці, а STEM – не для дівчат. Якщо згадати історію розвитку комп’ютерів, то першою програмісткою була донька лорда Байрона Ада Лавлейс, яка написала перший у світі програмний код для аналітичної машини Беббіджа (хоча існувала вона лише у кресленнях). Інший приклад – військова та інженерка Грейс Хоппер, яка долучилась до створення компілятора, програми, яка перетворює сирцевий код у код, зрозумілий процесору. Без цієї витівки ми би досі писали програми машинним кодом.
Яку літературу важливіше читати сучасній людині: науково-популярну чи художню?
Не варто ставити художню літературу в опозицію до фікшн-літератури. Це різні способи передачі сенсів. Якщо простіше, то нон-фікшн – це те, що було, а фікшн – те, що могло би бути. Художня література передає чуттєвий досвід, а нон-фікшн звертається до раціонального. Інколи ці жанри переплітаються, наприклад художній репортаж, але це різні засоби, які однаково потрібні. Це як запитати що важливіше: правильно харчуватися чи робити ранкову гімнастику. І те, і інше.
Зважаючи на стрімкий розвиток технологій, якою буде література майбутнього? Як зміняться жанри, форми, стилі і тематика?
Це важко передбачити, але ми можемо спробувати. Перш за все, бурхлива діджиталізація багатьох сфер людського життя народила кібер-панк, літературний жанр, який описує безнадійне майбутнє, у якому машини домінують над людьми. Згадайте "Нейромант" Гібсона або кінострічку "Матриця". Поява засобів створення аудіо/відео, інших мультимедій та Інтернету привела до створення нових форм, наприклад відеопоезія, інтерактивна поезія або графічний роман з AR-технологіями. Ці технології вже давно існують, тепер подивимося, що з’явилося за останні роки та ще не встигло вплинути на літературу. Зараз розвивається штучний інтелект, нанотехнології, біоінженерія. Уявімо письменника, нехай кінця цього століття. Він сидить у будинку, надрукованому на 3D-принтері, харчується капсулами, які вже містять всі необхідні організму речовини. Справжня їжа – артефакт для багатих, адже планета не може прогодувати зростаюче населення. Він не зайнятий побутом, бо все робить робот-гуманоїд. Про що він пише? Гадки не маю. Можливо його надихають нанороботи, кропітка і невидима праця яких очищає світовий океан, можливо він описує грацію рухів робота і смак капсул, або пише історичний роман про неосвічене людство 21-го століття, яке знищило екосистему планети. Можливо він взагалі писатиме це не із Землі, а з орбітальної станції чи марсіанської колонії. Можливо він не писатиме, а буде лише думати про текст, в той час, як нейроінтерфейс завантажуватиме це все у текстовий файл. На цю тему я можу лише фантазувати, але зробити якийсь прогноз – навряд.
Нейромережа, натренована на семи книгах про Гаррі Поттера, склала продовження цієї історії. Звісно, що цей текст був недосконалий, а сюжет нагадував нісенітницю. Але чи можливо все ж удосконалити нейромережу так, аби вона писала повноцінні тексти? Якщо це так, то чи може штучний інтелект у майбутньому замінити письменника?
Фрагмент цього тексту я також наводжу у своїй книзі. Але попереджаю – не плутайте свідомість та інтелект. Це різні речі. Нейромережа – це всього лише набір тисяч значень, підібраних алгоритмом навчання. Нейромережа бачить картинку з котиком, каже, що це котик з точністю у 99.9 відсотків, але навіть не усвідомлює що робить. Як це сталося? Їй показали тисячі зображень інших котиків, і тепер вона розпізнає інших. Але варто їй показати собаку, вона її не впізнає, а скаже, що це котик з імовірністю у 20 відсотків. Значить треба показати їй ще тисячу зображень собак, аби вона їх теж розпізнавала. Але для неї не існує котиків і собак, як таких, є лише числа і маркери ("кіт", "пес"). Тут доречно описати уявний експеримент, що зветься "Китайська кімната". Уявіть, що ви не знаєте китайської мови і знаходитесь у кімнаті, заповненій табличками з китайськими ієрогліфами. І ще ви маєте правила – які таблички потрібно висувати через вікно кімнати у відповідь на таблички, які приходять ззовні. Люди зовні думатимуть, що ви розумієте китайську, однак ви просто передаватимете таблички, не розуміючи їхнього змісту. Цей експеримент демонструє наступне: існування синтаксису недостатньо для існування семантики, а оскільки свідомість працює із сутностями, тобто із семантикою, то генерація синтаксично вірних, але позбавлених сенсу речень викаже, що ви – бот. Наприклад, Siri передає ваш голос на сервер, де нейронна мережа його розпізнає, обробляє та надсилає вам відповідь, яка синтезується у голос. Однак сама Siri зовсім не розуміє, про що йдеться. Їй просто нічим розуміти, вона працює за правилами, написаними програмістами. По суті, Siri сидить у китайській кімнаті, але не усвідомлює цього. Те саме відбулося із генерованим фрагментом продовження Гаррі Поттера – за якимось алгоритмом машина згенерувала цей текст, але ніякої інтенції у неї не було. Це бездушна залізяка.
У мене, до речі теж є схожий досвід, я створював Телеграм-бота, натренованого на віршах Андруховича. На всіх, які він написав. Для генерації я використовував не нейромережу, а інший шлях – N-грамну модель (послідовність з n елементів, - авт.). Було весело, інколи телеграм-бот генерував щось осмислене, але загалом я надав перевагу Андруховичу. Тішить, що творчу роботу штучний інтелект поки що забрати не може.
Спілкувалась Оксана Чміль
Фото Василя Салиги