Андрій Пілат – митець з Чернівців, який створює картини з пластику. Проти проблеми переробки сміття хлопець бореться мистецтвом. Формат «recycling art» Андрій знайшов для себе після того, як вирішив прибрати у своєму місті. Матеріали для картин Андрію приносять безпритульні, за це він дає їм бутерброди та банани.

Хлопець не має мистецької освіти, проте вже брав участь у двох виставках: у київському Центрі сучасного мистецтва «M17» та у Львові під час арт-фестивалю #NEWWAVEEXIBITION. Також Андрій має досвід роботи в майстерні Zelenew (лабораторія ресайклінгу у Львові, де створюють обладнання, яке допомагає одноразовому пластику знову служити людям).

Зараз чернівчанин вирішив займатися виключно творчістю та готує нову колекцію своїх робіт.

Про мистецтво відтворення і відновлення читайте в інтерв’ю Weche.

Розкажи, як ти усвідомив, що хочеш займатися мистецтвом?

Ще в дитинстві я багато малював. Мама постійно купувала олівці й акварель, яку я їв, бо вона була з медом.

Мистецької освіти у мене немає. Я намагався вступити в художню школу, проте там мені сказали, що м’яч не може бути більшим, ніж острів.

У 14 років я дізнався про граффіті і потрапив у зал Ubderfloor, після чого моє життя змінилося. Це заклало фундамент у моїй свідомості. У той же рік я відкрив для себе абстракціонізм і кубізм. Це стало для мене новим народженням.

З того часу я намагаюся займатися лише мистецтвом. Проте це не зажди вдається.

Зараз працюю над новою колекцією.

Чому тобі це потрібно – збирати сміття і робити з цього мистецтво?

Я люблю природу.

Розкажи, як відкрив для себе recycling art.

Два роки тому я почав ходити по сміттєзвалищах у Чернівцях і збирати пластик. Суто через те, що мені не подобалось. Тоді я думав, що зроблю смітник. Проте почав експериментувати, і вийшло зовсім інше.

Я працюю не тільки з пластиком, а й з іншими відходами. Не хочу себе прив'язувати тільки до пластику, бо у процесі роботи відкриваю нові можливості в інших матеріалах, які можна вторинно переробити. 

Як ти шукаєш матеріали?

Мені їх приносять безпритульні. Одного разу я зустрів чоловіка, який збирав алюмінієві банки та здавав їх по 14 гривень за кілограм. Я захотів купити в нього відходи і попросив його зачекати, щоб взяти з дому гроші.

По дорозі я вирішив, що з грошей йому буде мало користі. Тому зробив для нього кілька бутербродів та купив печива. Коли приніс, він дуже дякував. Тепер я так роблю і з іншими безпритульними.

Також я відкрив два пункти прийому вторинної сировини. Пластик мені приносять зазвичай безпритульні. Є і сім'ї, які сортують відходи вдома та віддають мені матеріали. За кожен кілограм я даю їм банан. Але якщо людей стимулюють гроші, то я готовий платити.

Розкажи про процес створення картини.

Це – постійний експеримент, який ніколи не закінчиться.

Чи є люди, які вплинули на твій мистецький вибір?

На хороших людей мені пощастило. Якщо говорити про творчість, то це Жан Мішель Баскія (граффіті-художник та неоекспресіоніст – авт.), Поль Гоген (художник-імпресіоніст) та Василь Кандинський (засновник абстракціонізму).

Якщо говорити про життя, то це моя дівчина. За це їй велике дякую.

А ще в мене є пес Грюндік - мій вірний друг.

Як з’являється ідея картини та як ти знаходиш сюжет?

Не шукаю, просто спостерігаю і передаю це.

Який меседж до аудиторії ти передаєш через свої роботи?

Не хочу брати на себе відповідальність.

У мене є відповідь, чому я це роблю. Але вона не сформована настільки, щоб я міг чітко сказати, що я хочу донести.

«Творчість – відмова від самого себе».  

Як люди загалом сприймають твою творчість? Ти створюєш картини для чи всупереч?

Ми звикли в усьому шукати стабільність. Заради неї готові навіть відмовитися від своєї індивідуальності. Вона може вартувати нам якихось 6000 гривень на середньостатистичній роботі. Теперішній ритм життя все частіше змушує нас це робити.

Важко насправді. Коли ти щось робиш, соціум починає тиснути. Бо ти робиш не так. А як тоді робити?

«Усе почалося з перфомансу «Кукурудза». Коли мені було 2,5 роки, я перевернув горщик з фекаліями і вимазав ними штори. Це був знак протесту, бо тоді я хотів їсти тільки варену кукурудзу».

Я відчуваю якийсь агресивний настрій суспільства. Більшість соціуму відчуває страх. Страх вийти із зони комфорту. Страх робити те, що хочеш, а не те, що нав’язують. Страх взяти відповідальність за своє життя.

Спочатку більшість негативно ставилася до того, що я роблю. Страх породжує агресію, тому й така реакція.

Які проблеми митець має вирішувати своїм мистецтвом?

Ті, що стосуються його самого. Будеш у гармонії із собою – будеш в гармонії з усім світом.

Як би ти охарактеризував себе як митця?

Як австралійського серфера, який шукає велику хвилю.

Спілкувалась Оксана Чорна

Фото: Ілля Стурко