Музична діяльність гурту "МЕРІ" розпочалась 15 років тому з пісні "Мерідіани". Саме цей хіт вивів молодих, нікому невідомих юнаків на велику сцену. Але про це трохи згодом.

Віктор Винник, соліст гурту, презентував чернівчанам свою першу книгу "90 60 90". Під час презентації Віктор згадував перші пейджери, касети та співав улюблені хіти містян. Для всіх, хто родом з 90-х, ця книга буде ностальгією, а для молодого покоління – відкриттям. Цей період припав на студентські роки майбутнього артиста. У "90 60 90" багато теплих спогадів, справжніх емоцій та життєвих історій, знайомих кожному. Про складні 90-ті, красу чернівецьких дівчат і акулячий шоу-бізнес – у нашому інтерв'ю.

У вашій книжці "90 60 90" йдеться про період 90-х. Чому тоді назва звучить як модельні параметри жінки?

По перше, я не погоджуюся, що модельні параметри жінки мають відповідати цим вигаданим цифрам. А книга дійсно про 90-ті роки. Назва вигадана просто, аби посміятися. Тому що там присутня два рази цифра 90, а 60 – це перевернуті 90. Це такий страшенний креатив. Якби я знав, що ця назва буде так привертати увагу, то назвав би інакше. Але треба ж було якось про 90-ті згадати, бо книга дійсно про цей період минулого століття. 

Розкажіть найцікавіший випадок, описаний в книзі.

Це історія, як я познайомився у Ворохті з однією дівчиною. Я тільки що про неї згадав. Її звали Віталіна, вона була з Чернівців. Ця дівчина мала небесну красу. Я завжди казав, що Чернівці перебувають в  мультикультурному казані, тому тут найкрасивіші жінки в Україні. Я не знаю, чи ця дівчина була моїм коханням, але це точно вплинуло на мене. Ми спілкувалися по міжміському телефону, мобільних тоді ще не було. Вона була значно молодша, але дуже красива. 

У "90 60 90" є розповідь про першу написану пісню. Розкажіть про неї.

Це була пісня, навіяна групою "Кіно". Вона була про сніг. Все просто – сніг падає, я пишу про нього, навіюється якась печаль. Першим слухачем була моя сестра. Вона набагато молодша за мене, тому оцінювала мою творчість коротко: "нормально". 

Чому ви вирішили написати книгу? Адже деякі артисти роблять такий крок для розкрутки власного імені, наприклад, нещодавня книга Могилевської про схуднення.

Так сталося, що за освітою я художник, але вже давно не малював. Я вважаю, що мені пощастило, адже все своє осмислене життя займаюся улюбленою справою. Мені дійсно подобається писати пісні та виконувати їх. А книгу я написав давно – 10 років тому. Мої знайомі часто чули від мене різні історії з 90-х, і вони сказали: "А чому б їх не написати?" Це вони мене змусили. Ще однією відправною точкою став роман Кузьми Скрябіна "Я, Победа и Берлин". Я прочитав і захопився тим, наскільки класно він написаний. Відчував себе так, ніби я – п'ятий член екіпажу "Победы", і ми їдемо в Берлін. Це дуже круто! Треба було реально жити в ті часи, особливо тут, на західній Україні, щоби зрозуміти, про що він пише.

Я подумав, що це може бути комусь цікаво. Не наслідував Кузьму, але подумав, що це прикольний формат. Розповіді – веселі та легкі. Але я навіть подумати не міг, що це буде цікаво такому широкому загалу. На сьогодні 1000 примірників цієї книжки розійшлися, тому будемо друкувати більше. А ще я потім зрозумів, що така література необхідна, бо ми живемо у складний час: війна, експансія, тотальна русифікація. Тому ми мусимо наповнити ринок україномовним продуктом: літературою, музикою, театром. Має бути все наше, тоді ми зможемо витіснити їхнє. Це буде нашою маленькою або великою перемогою у цій війні. Бо війна йде не тільки на фронті, а й на багатьох лініях.

У підписі до події на сторінці гурту "МЕРІ" у Facebook було написано таке: "Для власників румунських паспортів вхід платний, для наших – просто так". Будете перевіряти паспорти на вході?

Та хто ж мені покаже свій румунський паспорт? Є проблема прихованого сепаратизму. Не секрет, що у Чернівецькому регіоні у людей є румунські паспорти, на Закарпатті – угорські. Це велика проблема, яка говорить про те, що держава дуже недопрацьовує. Це неправильно, тому що або у нас країна, або ні. Зараз світ відкритий. Немає залізної стіни, як у часи Холодної війни. Можна стати емігрантом дуже швидко. Будь ласка, зривайтеся і їдьте туди, де вам більше подобається. А ось так розбавляти країну – протизаконно. Тому приносьте румунські паспорти, будемо їх спалювати.

Останнім часом українські виконавці, які співали переважно російськомовні пісні, почали співати українською. Як ви вважаєте, це щирість чи зобов'язання?

Слово "квоти" – животворящі. Це позитивний аспект, але я не дуже вірю цим артистам. Бо якщо завтра, не дай Бог, щось зміниться, то вони заспівають якоюсь там... арабською чи китайською. Але страшна правда полягає у тому, що ті артисти, які довгий час співали російською, були не дуже популярними. Так, їх знали, але не більше того. Та сама Ірина Білик. Коли вона знову заспівала українською, то ніби легкий вітерець повіяв. Це настільки круто! Одразу згадалися ті прекрасні 90-ті, коли вона тягнула на собі весь український шоу-бізнес. А потім ті чорні нульові, коли вона почала співати російською мовою, і від звичайної попси це не відрізнялося. Є щось особливе у мові народу і тієї землі, де ти живеш. Звичайно, світ відкритий, і можна спілкуватися мовою, яка тобі подобається, але зараз інший час. Це можна було робити до війни. Напевно, можна буде й після війни, коли вона закінчиться. Але зараз, поки в деяких сім'ях проходять похоронки, розказувати, що немає різниці, якою мовою говориш чи співаєш - неправильно. Цього робити не можна. Зараз потрібна жорстка українізація по всіх фронтах. 

Давайте поговоримо про вашу музичну творчість. Гурт "МЕРІ" планує випуск нового альбому. Яким він буде?

Альбом практично готовий. Складність у тому, що постійно з'являються нові пісні, але ж альбом не гумовий. Усі нові пісні ми намагаємося туди помістити. Тому може бути переобтяження. Половину матеріалу ми вже опублікували. Місяць тому випустили сингл "Снайпери-амури". Я відкрию вам секрет, що альбом буде називатися саме так. У ці вихідні на каналі "М2" буде презентація відеокліпу на цю пісню. Загалом, до альбому увійде більше 10 пісень.

Хто є автором текстів та музики?

99% пісень, які виконує гурт "Мері", мого авторства. Я альфа і омега всього цього. У період аранжування, обробки пісень враховується думка інших, але зазвичай я керуюся судом власної совісті. Чи це достатньо щира пісня? Чи достатньо вона подобається мені, щоби запропонувати її послухати іншим. 

Ви часто говорите, що не виступаєте на політичних заходах. А корпоративи? На чому ви, як музикант, заробляєте кошти?

Ми іноді виступаємо на корпоративах та весіллях. Просто є артисти, які орієнтовані на цей ринок, у нас такого немає. Від сили кілька корпоративів, можливо, у період новорічного сезону, який насувається. У нас є своя публіка. Ми граємо в клубах, на відкритих майданчиках. До речі, цього тижня (27 жовтня) у нас буде великий концерт у Львові, приурочений 15-тій річниці виходу пісні "Мерідіани". Це була перша пісня, яка потрапила на радіо. Зараз музичний ринок змінюється і це дуже добре. Якщо ми раніше говорили про те, що є артисти, заточені виключно на корпоративи, то зараз у людей грошей стає все менше. Вони більше думають, чи варто витрачати їх на гонорари співакам. Тому артисти мусять брати гітару, йти на сцену, продавати квитки і дивитись, чого вони реально вартують. Не корпоративи, а скільки людей прийде концерт. Це нормальна європейська практика. Якщо ти артист, то виступай на концертах. Одні збирають стадіони, інші – маленькі клуби, але це говорить про те, що корпоративний ринок поступово закривається. 

А ви їздите на гастролі за кордон?

Так, звичайно. Ми були минулого року в Британії, Польщі, Прибалтиці. Цього року також плануємо тури за кордоном. 

На відміну від інших українських гуртів, "МЕРІ" залишається в тіні. У чому причина вашої непублічності?

Я розумію, що говорю страшні речі, але я ніколи не вважав себе шоу-бузнесовою одиницею. Популярність і славу я сприймаю, як побічний ефект цього виду діяльності. Ти пишеш пісні, виконуєш, потім вони потрапляють на радіо і телебачення. Але основну радість я отримую від написання і виконання пісень. Це для мене основне. Завдяки тому, що я виконую їх на публіці, і люди за це платять, я маю кошти на життя і розвиток гурту. Але я ніколи не був націлений на акулячий шоу-бізнес. Коли музика перетворюється тільки на засіб здобування грошей - це погано. Моє хобі стало справою життя. Зараз ми професійна група, тому так, деколи нам навіть платять за це гроші.