"Meridian Czernowitz – відчуття нескінченного щастя разом з найкращими людьми слухати поезію"
На Міжнародному поетичному фестивалі у Чернівцях українську поезію знову представила поетка, прозаїк та режисер Ірина Цілик. Письменниця вдруге стала учасницею фестивалю, і вже називає його своїм особистим та сімейним святом. Під час цьогорічного Meridian Czernowitz Ірина Цілик перекладала поезію учасників фестивалю з Ізраїлю, модерувала виступи, у межах проекту Babelsprech працювала над перекладами віршів поетів з Центральної та Східної Європи та разом із ними "гралася у слова".
Про те, який післясмак залишив для Ірини Цілик Meridian Czernowitz, письменниця розповіла Weche в останній день поетичного фестивалю у Чернівцях.
Чому ви називаєте Meridian Czernowitz вашим особистим святом?
Чесно зізнаюся, за останні кілька років у мене було багато виступів, значно більше, ніж у моєму попередньому житті молодого автора. І я уже трохи "наїлася" фестивального життя. Але до Meridian Czernowitz у мене особливий сентимент. І важко сказати навіть чому, але я сприймаю це як сімейне свято. Свято, яке я не можу пропустити. Я знаю, що початок вересня – це Чернівці, сонце, особливе освітлення, всі рідні люди поруч. І я маю бути тут, відчувати нескінченне щастя від того, що я з найкращими людьми слухаю поезію.
Розкажіть про цьогорічний проект фестивалю Babelsprech.
Є група німецькомовних поетів, яка називається Babelsprech. Донедавна вони збиралися вузьким колом, але потім вирішили, що треба розширювати межі проекту. Минулого року я приєдналася до них на конференції в Зальцбургу. Тоді окрім німецькомовних поетів були лише двоє іншомовних: я з України і один поет зі Словенії.
А цього року вони приїхали на Meridian Czernowitz, привезли поетів з різних країн: Німеччина, Австрія, Швейцарія, Україна, Молдова, Румунія. І от ми всі разом: купа молодих авторів зібралися на кількаденній майстерні, щоб "гратися в слова", обмінюватися досвідом. Ми влаштовували паралельні переклади. Все це страшенно збагачує, тому що ти бачиш, про що пишуть твої ровесники в Центральній, Східній Європі. Це дає тобі розуміння і можливість вийти на якісь нові рівні гри.
За кілька днів народжуються нові тексти, алюзії на тексти один одного. Ми спілкувалися, а потім представили результати "ігор у слова".
(Інтерв’ю з куратором проекту Babelsprech international німецьким поетом Максом Чоллеком читайте за посиланням).
На вашу думку, які проблеми намагаються вирішити за допомогою віршів поети-гості фестивалю?
Цікава річ, вже не вперше я помічаю, коли виступають різні поети, наскільки все ж таки відрізняється сучасна поезія тієї ж Німеччини, України, Ізраїлю. Минулого року у мене було відчуття, що все, що пишуть в Україні та Ізраїлі, – це живе м’ясо, яке просто пульсує на сцені. І водночас поруч ми бачимо холодну, але дуже круту ідеальну в плані форми німецькомовну поезію.
Але іноді у мені здається, що зараз нам значно більше є про що писати.
Наскільки важливе розуміння мови для усвідомлення поезії?
Мова поезії – це та мова, яку ти іноді можеш сприймати, не розуміючи сенсу сказаного. Звучання, як подається вірш, з якою енергією це все читається, воно також має велике значення. І під час фестивалю ми мали можливість спостерігати, коли ті ж вірші читають різними мовами. Як по-різному працюють вібрації слова.
Мабуть, так і народжується спільна мова поезії.
У Чернівцях – Meridian Czernowitz, а на Сході України – війна. Чи відчувають це гості фестивалю?
Той вірш, який я читала вчора зі сцени, значною мірою несе в собі відповідь на це питання.
Минулого року під час фестивалю в Зальцбургу у мене був дуже дивний діалог з однією з швейцарських поеток. Вона підійшла до мене після читань, і ми разом йшли різдвяним ярмарком. Поетка сказала: "Ти знаєш, я почуваюся винною. Це звучить по-дурному. У вас у країні війна. А я живу у Швейцарії і не знаю, що таке війна. У нас ніколи не було війни. Я розумію, що цей безкінечний комплекс провини насправді дивний. Але нічого не можу зробити".
Ми з нею поговорили про це. Минув тиждень, і стався теракт на різдвяному ярмарку в Берліні. Мене тоді вразив цей збіг. Тому що часом здається, що ми в безпеці. Але насправді ми ніколи не знаємо, де проходить лінія фронту. Тому що сучасна Європа змінюється. І ті міста, які видавалися дуже безпечними, раптом на власному досвіді пізнають ці страшні метаморфози.
Поети, які приїжджають у Чернівці з Європи, відчувають, що тема війни – це те, що зараз в українському суспільстві, мистецтві вийшло на передній план. Війна зачепила нас усіх, і від цього не вийде сховатися.
Які особливі спогади у вас залишив цьогорічний Meridian Czernowitz?
Марина Лібанова, директорка книжкового магазину "Букініст", провела для нас персональну екскурсію Чернівцями. Це те, чого не траплялось під час фестивалю впродовж минулих років. Вона показала нам старий єврейський район, де я чомусь ніколи не бувала раніше.
Щоразу, коли приїжджаю у Чернівці, я не встигаю просто погуляти містом. Сподіваюся, що наступного року я все таки здійсню цю мрію і приїду так, щоб мати можливість ногами вигуляти всі ці дворики, вулички, які не потрапляли в моє поле зору раніше.
Адже Чернівці – моя велика любов. І я знаю, що повертатимуся сюди знову і знову.
Фото Василя Салиги
Спілкувалася Оксана Чорна
