Євгенія Лопата – директорка Meridian Czernowitz, одна з небагатьох очільниць культурних інституцій віком до 25 років. У нашому інтерв’ю читайте про те, як одразу після завершення школи Жені вдалося стати частиною команди Meridian Czernowitz та чому вона відмовилася працювати у Німеччині. 

Ти є володаркою премії «Молода європейка 2015 року», директорка міжнародного поетичного фестивалю та видавництва Meridian Czernowitz, співорганізовуєш полтавський фестиваль поезії Meridian Poltava, а також є президентом ГО «Культурний капітал», чи вважаєш ти себе успішною людиною? 

Усі досягають успіху по-своєму. Кожен розуміє успіх по-своєму. Для когось – це сума річного заробітку, для когось – кількість реалізованих проектів чи печаток у закордонному паспорті, виданих платівок, відіграних концертів, відбіганих марафонів… Для мене успіх означає дещо інше.

Я не вважаю себе успішною людиною. Але свою мету і почергові цілі чітко візуалізую і реалізую. Не порівнюю себе як правило ні з ким: єдина людина, з якою ти повинна порівнювати себе – це ти в минулому. І єдина людина, краще якої ти повинна бути – це та, хто ти зараз.

Премії, стипендії – це те, що наприклад мотивує мене продовжувати свій шлях, підживлює мою працелюбність та наполегливість. Я взагалі людина, яку найбільше мотивують іміджеві дивіденди.

Як ти потрапила до команди Meridian Czernowitz? 

Моїми провідниками стали два німецькі поети Рон Вінклер та Том Шульц, які проживали у Чернівцях на стипендії Меридіану у 2013 році. Я познайомилася з обома в різні періоди у Чернівцях цілком випадково, багато часу проводили разом, гуляли, я показувала їм місто, розповідала про сучасне життя у ньому. Я тренувала свою німецьку, вони, мабуть, раділи можливості розмовляти у Чернівцях рідною мовою, якою тут як-не-як також розмовляли колись. Ми приятелювали, відкривали одне одному наші культури. Я водила Тома Шульца, наприклад, на футбольні матчі на стадіоні «Буковина», на Калинівський ринок. Він водив мене на свої поетичні читання ;) На одному такому виступі я й зустріла Святослава Померанцева. 

На його пропозицію долучилась до команди фестивалю, допомагала, брала на себе перші організаційні завдання і відповідальність, пірнала глибше й глибше. Від нашого зі Славою знайомства пройшло 4 місяці, якраз відбувся 4-ий Меридіан, наставав час поетичного туру Меридіану до Німеччини за участі Юрія Андруховича, Ігоря Померанцева та Сергія Жадана. Мене взяли із собою в тур. Я це сприйняла за винагороду і аванс водночас.

Я поїхала, усе було супер до того моменту, поки перед самим виступом авторів у Берліні Святослав не сказав мені: «Пропоную тобі, Женя, вийти на сцену і перекладати Сергія та Ігора послідовно німецькою мовою». Я була шокована. Такого досвіду в мене ніколи не було, але це був виклик і я не могла його не прийняти. На диво, я трималася досить спокійно, але до того моменту, поки Ігор Померанцев не почав свій виступ такими словами: «Я жил в городе в черновицкий период нынешней кайнозойской эры: в 50-60-е годы ХХ столетия. Это было время ниспровержения богов, заклания героев, умерщвления памяти. Кентавры табунами носились по улицам и площадям, высекая искры из брусчатки. Но это были дикие свирепые существа с бородатыми мордами, лошадиными ушами и конскими гениталиями»… 

Наприкінці заходу мені співчувало півзалу. Але я справилася. Не знаю, чому Слава був так певен у мені в той момент, але ця його впевненість вразила мене тоді, як вірус. Я цим вірусом хворію досі. І страшенно щаслива цьому.

Як змінився фестиваль з 2015 року? 

Я розумію, чому за точку опори береться 2015 рік. Справді, війна деформувала культуру. Хоча я особисто вважаю, що ці зміни конкретно у культурі відбулися на краще – культура переживає період піднесення: ще ніколи так часто та активно не представлялась за кордоном, скажімо, сучасна українська література. Сьогодні Європа тільки починає по-справжньому відкривати для себе українських авторів, а також музикантів, українське кіно та мистецтво…

Звісно, війна вплинула і на нас – на Меридіані саме в цей час, до речі, ми почали організовувати публічні дискусії. З таким форматом ми досі не працювали, фокусувалися виключно на поезії. Але ставало очевидним, що непроговорення багатьох актуальних речей на такій масштабній акції зустрічі українських та європейських інтелектуалів створює якийсь ефект «недосказаності». Так серед наших подій з’являлися обговорення про роль культури в часи збройних конфліктів, роль демократичного суспільства… Ми не мали права ігнорувати війну. На Меридіан ми стали запрошувати більше журналістів з Європи, аби ті писали і розповідали про Україну, якою вона є насправді, а не якою її показують проросійські медіа – Україну, де сотні людей збираються, аби послухати вірші, а не взяти участь в націоналістичних мітингах... 

Чи впливає фестиваль на розвиток Чернівців? Яким чином? 

Впливає у першу чергу на туризм (хоча й не лише на нього). Але це те ж саме, що запитати: «Як вплинув Каннський кінофестиваль на розвиток Канн?» Очевидно, що революційних змін не відбулося, але у той же час всі у світі знають саме кінофестиваль, а за рахунок цього і саме місто Канни. Думаєте багато людей знає напевно, в якій країні взагалі розташовані Канни? Угу.

У період фестивалю люди приїжджають до Канн, ходять по кафешкам, оплачують номери в готелях, тобто розвивають інфраструктуру міста, створюють на нього шалений попит. Інше питання – а як живе місто до і після фестивалю? А відповідь така, що живе очевидно краще, ніж раніше, коли Каннського фестивалю ще не було. Хтось не може приїхати на фестиваль, і приїжджає в інший час.

Мені здається, що з Чернівцями таж історія. Є історичний бекграунд, така собі Атлантида для німецькомовних інтелектуалів. Вони хочуть поглянути на те, чим живе місто Целана, походити місцями, де він жив, надихнутись тим, що свого часу оточувало видатного поета. Звичайно, Чернівці – не Канни, тому фестиваль не може так масштабно впливати на інфраструктуру міста, але він вносить у розвиток міста значний внесок. Це факт. Хоча й трішки молодший за каннського колегу ;)

Якщо говорити у ширшому контексті, а саме культури України загалом, то заснування Meridian Czernowitz припадає на 2010 рік, тоді ж у Києві з’являється Книжковий Арсенал. До цього масовими та яскравими фестивалями були Форум видавців у Львові та ГогольФест у Києві. Це чотири «старожили», усі ці фестивалі міцно закріпилися, досі проводяться, розвиваються, формують фестивальну пропозицію українській та закордонній публіці. Приріст українських фестивалів відбувся і в період 2015-2016 років, продовжується відкриття нових культурних та літературних подій і сьогодні, щоправда не всім вдається проіснувати й трьох років (за винятком кількох справді професійних проектів, як наприклад Порто Франко у сусідньому Франківську). Таких сумних прикладів є достатньо. Причин не менше: починаючи з банальної відсутності коштів, закінчуючи відсутністю досвіду створення культових культурних подій у менеджерів та кураторів.

Що зробив Меридіан? Меридіан зумів спозиціонувати Чернівці як один із культурних центрів України: Київ, Львів, Харків, Чернівці – очевидно у цьому списку ми програємо іншим містам в низці характеристик, але ось в чому не програємо точно, так це в культурі: у Чернівцях є один із небагатьох міжнародних, масштабних, якісних фестивалів країни, у Чернівцях видаються живі класики української літератури (Жадан, Андрухович, Померанцев, Іздрик, Карпа, Прохасько), у Чернівцях є літературний дім європейського зразка (Літературний целанівський центр), у Чернівцях працюють топ-менеджери культури, які займаються культурною дипломатією на рівні держави...

Як проходить підготовка до фестивалю та скільки це займає часу? 

Як правило, готую фестиваль впродовж цілого року. Закінчується один, звітую, тут же в жовтні починаю готувати наступний. До ювілейного почали підготовку за два роки. 

Якщо коротко описувати процес, то ми починаємо рік у жовтні з того, що я пишу ініціативній групі з пропозицією підібрати учасників. Шляхом дискусій та обговорень ми формуємо список, і я починаю відправляти запрошення. Потім продумую участь: де, хто і з чим буде виступати. Збираю біографії, фотографії, вірші поетів, ми їх перекладаємо, а потім я формую програму. Тобто взимку у нас вже є готова програма заходів. Спілкуюся постійно з майбутніми учасниками. А далі передаю інформацію гест-менеджерці, яка займається логістичними питаннями. Веду переговори про локації, часто це держустанови, комунальні підприємства, усе узгоджується з Міською радою. Ще є реклама, промо-капманія і т.д. Впродовж усього року, включно аж до самого вересня, коли відбувається фестиваль, я пишу заявки на фінансування. Це тривала робота. Часом виходить так, що я займаюся підготовкою по 10-11 годин на день. А крім цього, в нас є ще міжнародні проекти, тури наших авторів Європою, видавництво... 

Цього року фестивалю Meridian Czernowitz виповнюється 10 років. Що очікувати поціновувачам поезії та вина? 

Поетичний фестиваль не покликаний дивувати, він у принципі не може здивувати нічим, окрім хорошої поезії. Вона буде, як і щороку. Вино також.

Очікуйте зустрічі з авторами та подіями, які ви, можливо, вже бачили протягом минулих 9 років, і які, сподіваюся, запам’яталися і сподобалися. 

Також проведемо кілька музичних концертів українських гуртів, покажемо кілька театральних постановок, ріки поезії, ріки червоного сухого ;) 

А які книжки вийдуть у видавництві Meridian Czernowitz у 2019 році?

Порівняно з минулим роком, їх буде вдвічі більше. Цього року ми видаємо чотирьох нових авторів. Це вінницька поетка Катерина Калитко, яка брала участь в минулому фестивалі (збірка верлібрів), письменник Артем Чех, родом із Черкас (збірка оповідань), донецький автор Володимир Рафєєнко (перший роман, написаний автором українською мовою), одеська письменниця Олена Андрейчикова (роман). Шанувальники Андрія Любки, Сергія Жадана та Ірени Карпи можуть спати спокійно – готуємо до друку нон-фікшн; дитячу, перекладну та арт-бук; детективний роман (відповідно). 

Книг буде багато і всі вони будуть дуже різними. 

Розкажи про проект «Lyrikline» та партнерство з ними?

Німецька організація «Literaturwerkstatt Berlin» створила платформу, де зібрали голоси поетів різних країн різних часів. Разом із короткою біографією авторів на сайті можна знайти і їхні вірші в оригіналі, начитані самим же автором, а також переклади різними мовами. Це такий собі архів.  

Це унікальна річ. Адже на одному ресурсі сконцентровано фактичну усю світову поезію. А чим пов'язаний цей проект з Meridian Czernowitz? Це тим, що «Literaturwerkstatt Berlin» як культурна інституція, яка поміж усього також організовує міжнародний поетичний фестиваль у Берліні, ще від самого початку Меридіану була партнером, і допомагала із налагодженням контактів та відбором німецьких учасників. Тепер ми підтримуємо дружні зв'язки. Партнерство заключається у тому, що після фестивалю я їм надсилаю переклади віршів та записи українських поетів. Таким чином ми відкриваємо світовому читачу українську поезію, робимо її доступною у будь-якій точці світу.

Як це ще працює? Наприклад, ви влаштовуєте фестиваль в Марокко, і вам потрібно обрати для участі українських авторів, яких ви запросите, при цьому ви й гадки не маєте кого і хто би вам міг підказати. Тоді ви заходите на сайт «Lyrikline», і шукаєте їх. Читаєте їхні вірші і переклади. Обираєте, маєте контакт. Це дуже зручно.

Певний час ти жила та навчалася в Австрії, але не залишилася там. Чому? І чи плануєш переїхати у Європу у майбутньому?

Мої батьки завжди хотіли, аби я навчалася, працювала і жила за кордоном: багато інвестували в мою освіту, регулярно відправляли мене у поїздки Європою, пропонували варіанти. Мабуть, вони цього хотіли більше за мене. Що природно: ситуація в Україні для молодих людей як 7 років тому, так і сьогодні не є надто сприятливою у більшій масі. А своїм дітям батьки бажають кращого. Певний час я з ними погоджувалась, але коли відчула, як сильно мені подобається Меридіан і те, що роблю кожного дня, бачачи результати роботи, відчуваючи сатисфакцію, я прийняла рішення залишитися у Чернівцях. Батьки не заперечували, підтримали. 

Навіть, коли я вже працювала над фестивалем, були хороші пропозиції роботи у Німеччині по моїй спеціальності. Я могла поїхати, і зробити там кар'єру. Але питання, яку? Очевидно, не топ-менеджера. Мене це не влаштовувало, працювати роками менеджером середньої ланки і мріяти про мінімальне підвищення – цього не було достатньо.

Україна унікальна тим, що тут є безліч можливостей. І впевнені в собі, освічені, ініціативні молоді люди, як показує досвід, так чи інакше мають шанс «вибитися».

Життя за кордоном має свої плюси та мінуси. Але мені йдеться навіть про це. Я люблю стан транзиту і готова назвати себе Weltkind. Люблю подорожувати і не люблю надовго осідати в одному місці. На мене це тисне. Я йшла до цього усвідомлення складним шляхом, але зрештою тепер знаю, що дім – це ми самі. 

Чи планую переїздити? На півроку зараз їду до Берліну, де працюватиму у німецькому парламенті до осені, але це тимчасовий переїзд. Мабуть, я все таки шанувальниця саме короткотермінових перебувань у певній географічній точці. Хоча хто ж його знає, як складеться? Я відверто кажучи не певна, де опинюся на наступному тижні. В кожному разі точка Б змінюватиметься усе життя, фіксована лише точка А. Точніше точка Ч – я емоційно пов'язана з Чернівцями, мені добре тут зараз.