Як би ви себе почували, якби у вас у кишені було лише 30 баксів, з речей – лише валіза, а ви у Вашингтоні? До того ж ви бідний студент. Нашому герою вдалося переїхати до великого міста та розпочати кар'єру дипломата. Сьогодні Шон О’Xара – аташе з питань культури та освіти, живе в Україні та втілює цікаві проекти у життя, наприклад, вечір джазу з Шоном О’Xара. Саме після такого музичного майстер класу у Чернівцях Шон розповів Weche про те, чому він обрав саме джаз, та що потрібно Україні для розвитку культури.

Що таке культура та мистецтво у країні та наскільки важливо співпрацювати у цій сфері з іншими державами?

Я не професійній музикант чи продюсер, я – дипломат. Із цієї точки зору, мистецтво – це спосіб співпраці між країнами для покращення відносин. Тому що ми розуміємо, що відносини між країнами – це не лише політика, але й бізнес, мистецтво, релігія та науки. Тому я реалізую нашу мистецьку програму.

На якому рівні, на ваш погляд, знаходиться розвиток сучасної української культури?

Я не думаю про країни таким способом, що там висока, а там низька культура. Я не критик, це не моє завдання. Я можу лише сказати, що я живу в Україні півтора роки, і за цей час ходив в оперу та балет, співпрацював з маестро оркестра у Харкові. Усе це було по програмі співпраці, коли американський режисер приїхав в Україну і вів прослуховування для участі молоді у спектаклях. Це було дуже корисно та цікаво для всіх. Мені здається, що в Україні дійсно є прекрасні музиканти. Тут дуже приємно працювати. Думаю, що я як аташе з питань культури і освіти маю найкращу роботу в посольстві. Адже я щодня розмовляю зі студентами та митцями, і це прекрасно.

Чи є рівень культури та освіти важливою частиною економічного зростання країни та чому?

Я про це раніше довго думав. Дійсно, ми знаємо, що в США мистецтво – дуже потужна індустрія. Ми маємо багато робочих місць завдяки цьому. З такої точки зору, в Україні мистецтво теж могло би стати одним із підходів до розвитку економіки.

В одному з інтерв’ю чернівецький художник Тарас Полатайко розповів, що його картини висять у різних музеях світу, але не в українських. Тому що у нас музеї – бідні. Чому так? Чи це глобальна проблема та що це означає для майбутнього країни?

Посольство Сполучених Штатів Америки зараз співпрацює з українськими музеями. Наприклад у Києві був конкурс на створення проекту на честь пам'яті Небесної сотні. І ми пишаємося тим, що цей конкурс виграла жінка, яка провела два роки в Америці на стипендії Фулбрайта. Це яскравий приклад того, що музейна сфера в Україні розвивається. Скоро буде новий музей Революції гідності в Україні. Я знаю, що директор цього музею має близький контакт з експертами із США. Тому я би не сказав, що музейна сфера в Україні – у поганому стані.

Які зовнішньоекономічні зв'язки України із США з'явилися за останні кілька років? Як вони реалізуються та чи успішні вони?

Багато людей, які зараз займають високі посади в міністерстві брали участь у наших програмах обміну. Вони вчилися 2-3 роки в США на магістра, отримали багато досвіду, а зараз працюють у державних структурах та відкривають власний бізнес. Люди цікавляться цими програмами, тому є великий конкурс та потреба. Наприклад, програма для учнів FLEX. За цією програмою щороку близько 250 учнів 14-15 років мають змогу один навчатися в Америці один рік.

Також є програма Fulbright Ukraine імені американского сената Фулбрайта. Це можливість для українських професорів викладати в Америці, а для американських – в Україні. Для студентів є можливість вчитися один семестр в американському університеті. Уся інформація є на сайті посольства Сполучених Штатів. Але також про ці програми можна дізнатися й на сайті “Вікно в Америку”.

Ви проживаєте в Україні майже 2 роки. То як вам тут живеться?

Україна – це гарна країна. Мені пощастило, що я працюю там, де наша співпраця важлива як для американців, так і для українців. Моїй жінці та донькам тут дуже подобається. Постійно я проживаю у Києві, де навіть граю в хокейній команді, яка має назву “Білі ведмеді”. Втім я вже відвідав Львів, Одесу, Запоріжжя, Дніпро, Харків, а тепер і Чернівці. Нам приємно бути тут, ви дійсно дуже гостинні. Наприклад, сьогодні ми провели у школах уроки з медіаграмотності. Усюди нас зустрічали з усмішкою та пригощали смаколиками. Сьогодні я як ніколи випив багато кави і з’їв багато кексів. Але це приємно. Мені дуже подобається ваш народ.

Ви фанат джазу, і навіть граєте на саксофоні. Що таке джаз для вас, та що означає музика в питанні культурного обміну між країнами?

Джаз для мене означає багато речей. По-перше, це насолода та відпочинок від стресу. Пригода, тому що джаз – це імпровізація, і не можна грати одну й ту ж саму мелодію двічі. Джаз, звичайно, має багато стилів і багато способів гри. Можете вважати мене старомодним, але класичний стиль мій найулюбленіший. Подобається мелодія і те, що у джазі можна співати й танцювати. Я дуже щасливий, що моя дружина грає на фортепіано, а донька співає. Вдома ми влаштовуємо міні-концерти. Взагалі, джаз відображає історію американського народу, це традиційна музика, яка є результатом поєднання африканської та європейської культури. Але джаз грати не легко, потрібна практика, адже це мікс музики без чітких правил.

З якими джаз-музикантами ви би хотіли зіграти дуетом?

На жаль, більшість музикантів вже не живе з нами, але ми можемо пофантазувати. Я би хотів грати з Армстронгом, саксофоністом Стеном Гетцом та співачкою Ванессою Рубін.

У вас був колись джаз-батл? Який запам'ятався?

Це був скоріше не батл, а спільний концерт. Я колись працював із кубинськими біженцями. Вони зробили собі оркестр-сальсу і запросили мене грати з ними. Це був традиційний джаз, але із дуже цікавим танцювальним ритмом сальси. Мені було трохи складно, адже така музика – запальна. Втім у мене все вийшло.

Ви не навчалися в музичній школі, але граєте професійно. Хто вас навчив музичній грі?

Мені було 11 років, коли на уроці музики мій вчитель з прізвищем М’юзік показав різні інструменти: флейту, тромон, барабан та саксофон, який одразу мені сподобався. Мої батьки думали, що я буду грати максимум тиждень і все, бо я не був терплячим хлопцем. Але мені так сподобалося, що я граю дотепер. Я передаю свої почуття через музику, і це прекрасно.

Ви провели музичний вечір під час фестивалю “Muza Hyst Jazz Fest 2019”? Які враження від фестивалю та Чернівців?

Насправді, це вийшло випадково. Ми маємо спільний проект з міністерством освіти і ведемо програму “Медіаграмотність” в українських школах. Я не грав. Адже я прочитав про учасників фестивалю, і зрозумів, що вони дуже серйозні та професійні музиканти. Я вже казав, що не сором’язливий, але тоді я зрозумів, що не варто з ними грати. Якби вони мене запросили, може би тоді я погодився. Але на фестивалі я був, було дуже цікаво. Це була музика фрі-джазу, джазу без структури. Вони дуже гарні музиканті.

Ви у Чернівцях вперше? Як вам Чернівці?

Так, я вперше у цьому місті. Мене попередили, коли я буду в Чернівцях, потрібно обов’язково побачити університет. Я там був учора. Ця архітектура надзвичайно красива. На жаль, не вистачає українських слів, аби передати всі емоції. Я в захваті від архітектури в Чернівцях, особливо на пішохідній вулиці ім. Ольги Кобилянської. Я дуже радий, що ваше місто має таку вулицю, виключно для людей. Тут приємно та спокійно ходити, дивитися на старовинну архітектуру. Жителі Чернівців, напевно, не розуміють, що це рідкість. Такої краси не існує в кожному місці. Я хочу повернутися сюди з родиною на відпочинок.

Спілкувалась Галина Волощук

Фото Анастасії Бойчук