18 квітня у головній синагозі Буковини австрійський гурт “Di libe layt” відіграв концерт спільно з українськими музикантами US Orchestra у рамках туру “The Magic Carpatian Music Tour”, чия мета – обмінятися досвідом з українським гуртом і знайти спільні точки перетину в українській та клезмерській музиці. 

Ми поспілкувалися з учасниками гурту US Orchestra та дізналися усі тонкощі виконання старої української музики.

У кого з’явилася ідея організувати тур та поєднати клезмерську музику з українською? 

Сергій: Ідея організувати тур з’явилася у нашого німецького друга. Він вирішив зробити подарунок австрійському гурту та організувати тур Україною, щоби відчути український колорит. Оскільки ми знайомі, він запропонував нам поїхати разом із ними Західною Україною, і ми погодилися. Ми намагаємося самі пізнати цю клезмерську музику, граючи з ними. Адже виконуємо музику кінця ХІХ століття, коли українські музиканти та клезмери мали деякі спільні мелодії у своєму репертуарі. 

У турі “The Magic Carpatian Music Tour” грають стару музику. Чим вона така особлива?

Сергій: Особливістю “відновленої” музики є інструменти. Щоби звучання мелодії було ідентичним, потрібно її виконувати на інструментах тих часів. Наприклад, я грав на цимбалах, яким більше 100 років.  

Чому ви виступаєте саме у синагозі? 

Андрій: Виступаємо у синагозі, тому що учасники гурту “Di libe layt” мають тут друзів з єврейської громади, які допомогли організувати концерт. Це символічно грати таку музику у важливому для єврейської громади місці.

У кого з’явилася ідея створити гурт? 

Ярина: Спочатку ми грали традиційну музику в різних гуртах. Були просто знайомі, адже не так багато людей грають традиційну музику у Києві. А потім ми спробували зіграти разом. Нам сподобалося і ми вирішили об’єднатися в гурт. Це найоптимальніша кількість музикантів для гурту троїстої музики.

Андрій: Символічно, що тріо було досить поширеним варіантом музичних гуртів у селах у кінці ХІХ століття. 

Ярина: Так, це було популярно. Було так, що грали на таких інструментах як скрипка-цимбали-бубон, скрипка-цимбали-бас, дві скрипки-бубон. Цих інструментів достатньо для виконання традиційної музики. 

Сергій: Троїста музика. Але буває, що нас більше. Сьогодні четвертим учасником із нами був сесійний музикант Михайло Качалов, учасник гуртів Хорея Козацька, Бурдон та інших. Ми раді, що він долучився.

Ви всі закінчили музичну школу? Грали ще десь до створення гурта? 

Ярина: Лише я вчилася в музичній школі, але там традиційної музики, звичайно, не вчили. Повернулася до скрипки, коли навчалася в університеті, почала слухати старі аудіо-записи і намагалася їх відтворити. Також мені пощастило зустріти двох скрипалів у експедиціях. Це чудові приклади для наслідування.

Андрій: Ми граємо цю музику, коли їздимо по експедиціях, по селах. Шукаємо старих музикантів і записуємо музику або якісь історії про музику. Я більше граю на ударних інструментах. Коли приїжджаю до старих музикантів, записую їх, граю разом із ними і так вчуся. Сергій має таку ж практику, але грає на струнних інструментах: скрипка, цимбали, бас. Фактично всю музику, яку ми граємо, ні в якій школі не зустрінете.

Сергій: Це взагалі проблема, адже це було потужне культурне явище. Ця музика була колись у кожному селі, містечку, її грали на святах. І не один гурт був. А зараз усе це втрачено. Раніше основним інструментом була скрипка. Інші змінювалися: десь цимбали, десь бубон чи бас. Але це локальні зміни. Десь немає, а хтось забив собаку і зробив собі бубон. 

Андрій: Я їжджу селами, шукаю музикантів і записую їхні історії та гру. Викладаю ці історії на YouTube – усе це можна послухати і подивитися. Канал присвячено бубнам і всьому, що з ними пов’язано. 

Розкажіть, чому саме така назва?

Ярина: Назва гурту означає Ukrainska Silska Orchestra. Так себе називали українські капели емігрантів. На початку ХХ століття їх записувала студія Columbia Records та видавала на платівках. Завдяки цьому ми маємо аудіо-записи давньої української традиційної музики. Ми подумали, що оскільки ми граємо цю стару музику, то можемо і собі взяти таку назву, яку називали українських музикантів. Але для зручності ми часто скорочуємо її до US Orchestrа. 

А як проходять пошуки старих музикантів? 

Андрій: Як казав Сергій, майже в кожному селі були музиканти. Можна заїхати у будь-яке село, і якщо ти не зустрінеш там музиканта, то тобі про нього розкажуть. Це саме ті музиканти, які грали на весіллях. Нас цікавлять саме такі. Ми їх шукаємо і розпитуємо про цю музику. Але так, щоби знайти цілу капелу, як було колись: скрипка, цимбали і бас чи барабан – майже неможливо. Але знайти одного цимбаліста чи скрипаля – це також великий успіх. Але перед нами були дослідники, і вони встигли записати хороші зразки гуртової гри. Ще одним джерелом є музика емігрантів, які переїхали в Америку на початку ХХ століття. Ми поєднуємо ці записи з нашим досвідом та інформацією, яку ми знаходимо у селах та текстових джерелах. 

Ви створювали гурт з ідеї відновлення старої української музики? 

Ярина: До того, як ми зібралися в один гурт, кожен із нас мав певний досвід. Сергій учасник гурту “Гуляй Город”, Андрій грав у “Надобридні”, а я – в студентському гурті. В експедиції я їздила ще в університеті, оскільки навчалася на спеціальності “фольклористика”. Маємо спільні погляди і любимо традиційну музику, якої вже майже не знайти у природному середовищі. Тому разом робимо цю справу.  Наша ідея – грати традиційну музику, яку грали на весіллях, бо її вже ніде не знайти. 

Андрій: Це навіть не ідея гурту, а кожного з нас. Ми граємо традиційну музику із Західного Поділля та Полтавщини. Це дві різні традиції, кожна має особливу манеру і стиль. Ми продовжуємо вчитися цьому, багато слухаємо і аналізуємо, адже для нас важливо зберегти ці відмінності в нашому виконанні. 

Ярина: Ми не робимо жодних обробок чи аранжувань. Наша мета – відтворювати цю музику якнайближче до оригіналу. 

Як відбувається відтворення музики? 

Ярина: Більшість сільських музикантів не знали нотної грамоти. Молодші музиканти вчилися у старших усно. Тобто переймали мелодії на слух. Але це не означає, що цю музику дуже легко грати. Ми також вчимо цю музику у такий спосіб. Головне джерело – аудіо-записи старих музикантів. Базова музична освіта, звичайно, в поміч, хоча це не обов’язково. Головне бажання і робота над собою.

Куди запрошують виступати найчастіше: українські міста чи закордонні, концертні зали чи фестивалі?

Андрій: Найчастіше – за кордоном. В Україні запрошують грати на весіллях, урочистих подіях чи фестивалях. Але більше виступаємо в інших країнах, бо там більше подій присвячених традиційній музиці. До речі, у Києві відбудеться “Ніч танцю”. Там ми бедмо грати традиційну музику, а також будемо показувати, як під неї танцювати. Так як в експедиціях записуємо і танці також. Приходьте! 

Ярина: Ми їздили на фестивалі у Грецію, Польщу, Німеччину та Словаччину. Цього літа знову гратимемо традиційну музику на фестивалях у Польщі, Німеччині та Литві. Час від часу маємо концерти у Києві.

Розкажіть про свій перший альбом “І”. Яка музика зібрана, чому така назва? 

Ярина: Це наш перший альбом, тому ми вирішили так його і назвати – “Перший”. Ми вирішили записати музику українських емігрантів, обрали треки, які сподобалися і, на нашу думку, найкрутіші у нашому виконанні.  До того ж музика українських емігрантів – це найдавніші записи української танцювальної музики. А другий альбом готуємо з музикою Полтавщини, із Диканьки. 

Із чим пов’язане збільшення цікавості українців саме до української музики та в чому її особливість? 

Андрій: Це ж природньо, коли ірландці слухають свою музику, французи і німці – свою, євреї – клезмерську, а українці – українську. 

У чому особливість вашої музики та інструментів на яких ви граєте?

Ярина: Дуже цікава манера гри на скрипці. Варто сказати, що на скрипці в Україні грали абсолютно у всіх селах. Втім цимбали – теж крутий інструмент. На самих цимбалах могли грати на весіллі, без бубна. До того ж на них можна грати і мелодію і акомпанемент. Уявіть, який був саунд, коли разом грали скрипка і цимбали.    

Андрій: Для мене традиційна музика цікава різноманітністю. Це стосується і самих інструментів, і способів гри на них, і самого репертуару. Не існувало єдиних усталених правил, яким мали коритися всі музиканти. Були загальні тенденції, притаманні певним регіонам, але навіть в одному регіоні можуть бути сусідні села, де музиканти грали з різними інструментами і відмінним репертуаром. Наприклад, на Полтавщині партія басу (інструмент, що за формою нагадує віолончель, але виготовляли самостійно) не надто складна і басист грає лише опорні звуки, а вже на Західному Поділлі можна почути, як бас повторює цілі фрагменти мелодії. На Бойківщині усе взагалі грається абсолютно по-іншому. І так можна говорити про будь-який інструмент – настільки все несхоже. А тому і цікаве.

Спілкувалась Галина Волощук

Фото Анастасії Бойчук