За його спиною у кабінеті висить чимало нагород. Ще трохи і на них бракуватиме місця. Після завершення розмови, за нами невелика черга: до нашого співрозмовника приходять у справах. Він із трепетом розповідає про студентство, можливості для них, і навіть їх витівки. А серед усіх нагород помічаємо його портрет із підписом «Містер хода ІФТКН». Це подарунок, намальований студентами власноруч.
З Олегом Ангельським, чернівецьким інженером-оптиком, професором фізико-математичних наук, єдиним українцем, нагородженим міжнародною премією імені Галілео Галілея, говоримо про його роботу, наукові дослідження, їх практичне застосування та тенденції української наукової думки у сфері кореляційної оптики.
– Ви завідувач кафедри кореляційної оптики Інституту фізико-технічних і комп’ютерних наук ЧНУ ім. Федьковича. Раз у два роки до Чернівців з’їжджаються іноземні науковці на Міжнародну конференцію з кореляційної оптики. Що означає цей термін простими словами?
– У загальному кореляція – це взаємозв’язок якихось подій у житті, світі, природі, а кореляційна оптика – це взаємозв’язок параметрів у різні моменти часу і в різних точках простору. Тобто є певний перелік ознак за якими ми характеризуємо оптичне поле (амплітуда, фаза, інтенсивність). Як і наскільки пов’язані між собою ці параметри – це детермінований зв'язок, який може бути описаний простою формулою (лінійною залежністю чи нелінійною). А може бути більш хитрий зв'язок, тоді ці параметри розподілені хаотично чи статистично. Набір цих специфічних характеристик і є суттю кореляційної оптики.
– Яке своє наукове дослідження ви вважаєте найбільш вагомим?
– Якщо людина займається цією справою, то для неї кожне дослідження знакове. Перший яскравий результат, який запам’ятався на все життя, – це робота над кандидатською дисертацією. Тоді ми займалися проблемою голографічної реєстрації об’єктів крізь мутне середовище (туман, задимленість, вода). Нам вдалося досягти того, що програма дозволила реєструвати стаціонарний сигнал (хай він був і невеликий), який проникав крізь це мутне середовище. А та інформація, яка містилася в рухомих частинках диму, туману, стерлася. За рахунок того, що відомості зникали, ми покращували якість зображення і могли бачити об’єкти практично невидимі в реальній ситуації. Це був знаковий результат, на який посилалися навіть за кордоном.
– Коли розпочалась ваша співпраця з іноземними колегами?
– Почалася ще в СРСР. Тоді я познайомився з колегами, з якими співпрацюю і дотепер. Пізніше, коли Україна стала незалежною, ми часто їздили в Польщу. І саме там я познайомився з науковцем, який став моїм другом по життю, це – Стін Хансон, почесний професор датського університету. Раз у два роки ми проводимо у Чернівцях Міжнародну конференцію з кореляційної оптики, на яку приїздять від 40 до 60 іноземних колег. Серед них є й топові вчені в оптиці.
Це Юрій Ківшар – українець, який здобув освіту і починав працювати в Харкові, а зараз він один із провідних вчених Австралії. Також приїжджав сір Майкл Беррі (титул сір йому дарувала королева Англії за досягнення в науці), він читав лекції нашим студентам і школярам. Ми залучаємо молодих людей до таких заходів, щоби вони могли їхати вчитися закордон в аспірантуру. Частина повертається, частина залишається там, але все ж вони пропагують, по-перше, кафедру кореляційної оптики, по-друге, сам інститут, і по- третє,Україну.
– А зараз часто буваєте закордоном по роботі?
– Тільки що повернувся з Китаю. У нас назріває співпраця з Інститутом оптики та інформатики м. Тайджоу. Перший договір – рамкова угода про співробітництво, підписана на 5 років із перспективою продовження.
– У 2009 році ви стали ініціатором і організатором входження України до Європейського оптичного товариства. Чому тоді це було важливим? І які можливості це відкрило для України?
– Жити в Європі і не бути членом цього Європейського товариства було просто незрозумілим! Це дало можливість брати участь у Європейських форумах, ми маємо доступ до інформації про усі такі заходи, спілкування з колегами, також отримуємо запрошення на конференції. Фінансової підтримки це не дає. Але відповідні знання, спілкування та вплив ми отримали.
– Які вимоги вступу до цього товариства?
– Ми подали відповідну заявку, розповіли: хто, звідки і чим займаємося. А керівні органи Європейського оптичного товариства прийняли рішення про прийняття нас. Процедура – нескладна.
– Який позитив можна спостерігати у розвитку української науки?
– Говоритиму про нашу сферу. Раніше кошти розподілялися нерівномірно: Києву більше, Чернівцям менше, комусь ще менше і т.д. Зараз проводяться конкурси наукових проектів, тобто відбувається їх анонімне рецензування, іноді із залученням іноземних експертів. Якщо ти виграв цей конкурс, твій проект справді достойний, то кошти виділяються незалежно від того з якої ти області.
Ця можливість працює. Завдяки ній наш Інститут збільшив обсяги фінансування наукових розробок. Ми розпочинали орієнтовно з 1,5 мільйона гривень, а за 5 років виходимо на цифру 12 мільйонів гривень.
Тобто ріст є, і він дає можливість придбати хай недороге, але обладнання, заохочувати наших молодих викладачів, які, на жаль, отримують дуже мало. Сьогодні про це можна відверто говорити.
– Що світ думає про українську науку, чи про розвиток української кореляційної оптики?
– Якщо науковці приїжджають до нас на конференцію у кількості 30, 50, 60, то це щось означає. Зараз літаки літають, а колись добиратися було дуже важко. Але колеги все одно приїжджали.
– Які ваші наукові розробки використовуються на практиці?
– Це найскладніше питання. Щоб застосувати практичні речі, які ми винайшли, потрібен запит промислових підприємств. Приклади є, скажімо, робота «Методи контролю якості обробки надгладких поверхонь». Така система запроваджувалася в Інституті надтвердих матеріалів і сплавів НАН України, коли ми мали контракт на її впровадження із США. А зараз, мабуть, будемо впроваджувати широким фронтом ці розробки в Китаї.
– «Методи контролю якості обробки надгладких поверхонь». Як це працює?
– Є набір параметрів, які характеризують жорсткість поверхні, і ми створили приклад, який дає можливість визначати ці характеристики за допомогою оптичного опромінення. Наприклад, автомобільний мотор. У залежності від того, яка жорсткість циліндра, в якому рухається поршень, розхід нафти чи бензину може змінюватися до 50 і 100%. Тому контролювати якість самого циліндра та якість поршня – це дуже важлива економічна задача. Якщо розхід бензину складає 10 літрів на 100 км (робимо мотор таким чином, щоби поршень і циліндр рухалися з меншим тертям), то кількість палива впаде до 5 літрів. От і економічний ефект, множимо на кількість машин і вуаля!
– Звучить цікаво. А яка тематика наукових досліджень зараз на часі?
Зараз топ-тема у світі – це наномедицина. У боротьбі за здоров’я людей використовуються не ті методи: ми п’ємо пігулки, які б’ють по всьому. Зараз же вчені шукають способи, такі як маленькі дози ліків, які потрібні для того чи іншого органу, доставляти в потрібне місце (не через печінку, шлунок і т.д.). Для цього науковці створюють оптичні пінцети, які дозволяють таке «транспортування», а носіями стають наночастинки. Нанофізика інтенсивно розвивається. Тому це один із тих напрямків, над яким активно працюють і у нас на кафедрі.
– До речі, про кафедру і сам Інститут. Ви багато розповідаєте про своїх студентів, пам’ятаєте свою першу лекцію?
– Звісно. Я був аспірантом, викладач захворів, і мені доручили читати його курс. Уночі сидів, готувався, перечитував цю лекцію справа-наліво, зліва-направо, вивчав усі приклади. Тоді готувався до пар дуже серйозно. Коли ти приходиш в аудиторію, а там сидять двадцятилітні, то вони досить критично ставляться до тебе, намагаються «зловити». Пригадую, якось навіть листочки з лекціями забрали. Пожартувати хотіли. Студенти, щоправда, потім лекцію повернули, вибачилися.
– А самі яким студентом були? Пари прогулювали?
– Е ні, був старанним студентом, особливо на перших курсах. На початках усі дуже старалися, а потім уже по-різному було. Я не можу сказати, що ми сачкували, але знали, який підхід куди застосувати. Тоді здавалося, що кожен предмет вкрай важливий, і нам нав’язували таку думку, а зараз студенту простіше, він має вибір.
– Зараз чимало нарікань на молоде покоління, як ви оцінюєте потенціал своїх студентів?
– Будемо говорити чесно. У період, коли я навчався і в подальший період, відсоток тих людей, які прийшли сюди і бачили свою перспективу в науці, наукових досягненнях був значно більшим, була конкуренція. Зараз такого немає. У нас дуже гарна активна молодь, але частка студентів, які хочуть знати глибше, копати в науку, на жаль, менша.
Спілкувалась Ірина Капуш
Фото Василя Салиги
