"З цього шляху не можна зійти. Якщо я зійду, то це буде катастрофа".
Олег Любківський - чернівецький художник. Він малює Чернівці, які колись називались Czernowitz. Пережив радянщину і ніколи не малював партійних лозунгів на плакатах.
"Складний був час радянський, була ідеологічна цензура. Чернівці заборонялось малювати так негласно, тому що це прикордонна область, зона підвищеного ідеологічного впливу із заходу.
Не дозволялось малювати церкви. Якщо церкву, то замазати хрест. Одним словом, така дурь була, що в цій дурі я вижив і сформувався як художник. В результаті таки поборов цю дурь, тому що я, не будучи членом спілки, не будучи партійним, пробив усіх так, що в один прекрасний день стало зрозуміло, хто є хто".
Його мати була вчителькою музики, а батько ревізором.
"Коли в мене закінчувались фарби, я чекав, що батько купить мені нові. Все казав, купи батько фарби. Батько не купляв, забував. І казав, от я тобі куплю от тоді то. Добре. Ходжу по вулиці, думаю, от це класно, от це намалюю, батько купить фарби. От це гарно – місяць світить. Батько купить фарби, я намалюю. І так воно йшло, йшло, йшло, аж поки я не став художником".
Олег Любківський навчався у Вижницькому училищі. Тоді познайомився з Генригом осачаним. Саме йому завдячує митець.
Власне бачення пройшло через усе життя чернівецького художника і рятувало у скрутні часи.
"Чернівці – якби так місцеве болото художників, радянських фронтовиків, хотіли тримати в себе. Вони малювали війну, піф-паф, Лєніна, Сталіна, Брєжнєва. Це болотце вони оберігали, щоби ніхто туди не вліз, тому що це було вигідно джерелу гонорару, тому що не пускали молодих, мене не пускали. Чисто юнацькою душею зрозумів, що не можна іти на поводу у радянської ідеології".
Олег Любківський - герой першого випуску проекту "Персоналії".
