В нашій традиційній рубриці розповідаємо про людей нашого міста та їх улюблені місця. Цього разу ми прогулялися з відомим чернівецьким екскурсоводом паном Ярком, який розказав нам не лише про свої улюблені місця в Чернівцях, а й про свій тернистий шлях від студента до екскурсовода.
Дуже давно, коли я вирішив стати волонтером, мої друзі запропонували мені проводити суботники-екскурсії. Тоді я навчався на другому курсі і добре міста ще не знав. Але ця ідея мені здалася дуже цікавою і я погодився. З часом я став трохи краще вести екскурсії, люди почали мене питати «скільки?». Так почалась моя кар’єра екскурсовода.
Я шукав інформацію про місто у своїх викладачів та бібліотеках. У мене вийшло зібрати матеріал, і я провів свою першу екскурсію. Звичайно, це було важко, але я це зробив.
Як екскурсовод я почав розвиватися лише в кінці 2013 року. Мені було важко спочатку, тому що я був сором’язливим. Добре згадую один показовий випадок. Мене запросили у "Літературне кафе", я вже не пам'ятаю на яку подію. І я стояв серед людей в куртці, на поготові одразу піти, якщо мене хтось втягне в розмову. Тоді мій знайомий каже: «Ярославе, ти ж не на вокзалі. Там є вішалка». А мені мало того, що не зручно, так ще й жарко. Я постояв ще 10 хвилин і пішов.
З часом я почав боротись зі своїм страхом і знаходити більше причин, щоби таки зняти цю куртку. Це волонтерство, читання, спорт, екскурсії, лекції, і все те, що я зроблю для особистого розвитку в майбутньому.
Вулиця ім. Ольги Кобилянської – це те місце, де можна відчути пульс Чернівців. Тут абсолютно різні люди, різної національності і віку. Це завжди було, є і буде місцем, де можна зустріти своїх знайомих. Завжди, коли йду по цій вулиці, дивлюся на будинки, на людей, і посміхаюсь.
Старші люди розповідають про вул О. Кобилянської, що це завжди була пішохідна вулиця. Та наголошують про особливий шарм Чернівців, який відчували саме на Панській вулиці: якою манерою говорили, як писали газетярі.
А ще історії, які траплялись на цій вуличці. Кобилянська – це місце, де переплітаються різні світи, особливо її дворики. У кожного є свої історії. Якось в одному з них хлопчина з розбитим коліном біг до свого друга в сусідній дворик поділитись бутербродом зі свіжим варенням. Гостинець тільки що приготувала мама хлопчика, але малий бешкетник шпортається об бруківку і бутерброд падає варенням вниз. Таких історій тут безліч, що робить кожен світ унікальним.
Центральна площа – це серце міста. Я насолоджусь цією атмосферою, яка тут вирує, навіть, коли я сам. Люди, які тут вперше дивляться на сурмача з роззявленими ротами і слухають «Марічку», ще більше навіюють тої любові та патріотизму до міста, яке я безмежно люблю. Чернівці дійсно унікальні, і мені хочеться, щоб чернівчани цінували своє місто та радо приймали гостей.
Вулиця Гагаріна – ніби місток між верхнім та нижнім містом, який зустрічає своїх гостей. Внизу є ворота – залізничний вокзал. Коли ти приїжджаєш додому, перша твоя зустріч з містом – вулиця Гагаріна, яка змушує підніматися вгору. Коли туристи знайомляться з нею, завжди дивуються, що ж це за вулиця така, невже вокзал не могли збудувати в іншому місці, де підніматись набагато легше?
Ця вулиця наповнена емоціями, тут завжди багато людей. Хто біжить на Центральну площу, а хто на потяг. Вулиця Гагаріна для мене справді особлива, я її обожнюю. Приємно що Максим Дупешко у своїй книзі «Історія, варта цілого яблуневого саду» написав про неї, про цей підйом, на якому неодноразово трамваї з’їжджали з колії. Це важлива локація, без якої я не уявляю Чернівці.
Чернівці – це місто, куди хочеться повертатися знову і знову. Лише тут я можу знайти затишок, теплоту, любов, лише тут я відчуваю себе вдома. Я пишаюся своїм містом, і готовий кожному розповісти про безмежну красу Чернівців, що і роблю кожного разу, коли проводжу екскурсії.
Фото Василя Салиги
