В нашій традиційній рубриці розповідаємо про людей нашого міста та їх улюблені місця. Цього разу ми прогулялися з відомим арт-куратором Олександром Сушинським і поговорили про те, як варто подорожувати та що важливіше: зовнішність чи внутрішнє наповнення?

Турист, який приїжджає в місто на один день, ходить по музеям та екскурсіям лише заради того, аби поставити галочку в списку міст, де він був, я для себе називаю – терористом. Справжній турист – це “true_ist”, коли ти приїжджаєш до міста на три або більше днів, дрейфуєш за імпровізаційним маршрутом. Адже нема нічого гіршого, аніж поверхневість сприйняття будь-чого: як архітектури, поезії так і самого міста, його історії.

Це було б несправедливо, і трохи неправдиво, якби ми пішли на Гравітон, чи на Прут, адже я там буваю нечасто. Я обрав три місця, де проводжу 15 годин кожного дня. Мій шлях починається з Турецької площі, біля якої я живу.

Взагалі моє знайомство з Чернівцями розпочалося ще з 2015 року, але тільки через півроку я зрозумів, де знаходжусь. Я не ходив на екскурсії, а обрав інший шлях пізнання міста – через рутину.

Турецька площа

Існує міф, який ніяк не могли довести документально: сходи, які ведуть від Турецького мосту до площі Пресвятої Марії, закладені з могильних плит єврейського розформованого кладовища за радянської влади. Але сьогодні це вже реальність, адже при перебудові до 600-ліття міста у 2008 році виявили всі ці могильні плити.

Нещодавно тут відбувся перфоманс в рамках проекту «Площі свобод». Де учасники розфарбовували частинки каменю в білий колір, аби відбілити пам’ять про різних людей, які жили в Чернівцях та поза їх межами. На руках людей залишалась та фарба, яка підтверджує той факт що ми всі причетні до цієї проблеми.

Це одна із важливих історій, яка показує проблему ХХ ст., відношення людей до пам’яті та її відсутність. Коли ти живеш у місті і не знаєш його історії, це не звільняє тебе від відповідальності. Справа не в тому, що ти опинився в цій ситуації, а саме твоя реакція на це. Як ти цікавишся історією та шукаєш факти. Коли приходить 30 людей подивитись на ці плити, і не розуміють де вони стоять – ось у цьому проблема, а не в тому що вони взагалі по них ходять. 

Театральна площа

Я знаю, що на екскурсіях страшно не люблять цю румунську будівлю, але вона якраз говорить про «орнамент і злочин» Адольфа Лооса. Абсолютно без прикрас і практичного дизайну.

Серед австрійської архітектури, вона одна з небагатьох побудована у стилі конструктивізму. Деякі люди не проходять повз будівлі, а кажуть що вона тільки спотворює місто. Але це не так. Саме вона вчить нас, що не варто дивитись лише на зовнішність. Важливо те, що всередині – історія конструктивізму є надзвичайно цікавою… 

Галерея на Штейнбарга

Вийшло так, що моє життя у Львові завершилось, через те, що я закінчив читати курс лекцій і просто хотілося змінити місце перебування. Саме тоді мене запросили в Чернівці у Галерею на Штейнбарга. Я пам’ятаю, що тоді була виставка присвячена Фредеріку Кізлеру. Тоді я провів свою першу лекцію у Чернівцях.

Фото Василя Салиги