Наталія Єрьоменко - менеджерка культури, поетка, учасниця формацій Dzestra talks, Roșa Collective, Інша Освіта.
Червоноармійський ринок/Ринок на Героїв Майдану
Я народилася і прожила більшу частину свого життя на Роші, близько до ринку і для мене це дуже важливий дитячий спогад - як ми з мамою ходили туди купувати продукти. В дитинстві я це дуже не любила, бо там така тиснява і дуже багато людей. Якось мені здавалося, що це так дивно - торгуватися з усіма, немає цін - треба питати скільки це коштує. Потім, у більш дорослому віці, я зрозуміла, що у цьому є свій шарм і такий ринок виконує комунікативну функцію для дуже багатьох людей. Просто ринки – це важлива частина міста і вони дають можливість малому і середньому, грубо кажучи, бізнесу заробляти гроші. А це дуже важливо для міста. На ринку зустрічаються люди усіх верств населення, адже їсти потрібно всім і всі туди ходять купувати продукти. І навіть з такої гастрономічної точки зору – там найсмачніша їжа, найсвіжіші молочні продукти, овочі та фрукти. І це, звичайно, не якийсь там театр і не кінотеатр, але ринок виконує певну культурну функцію, оскільки ти з нього вчиш щось про стосунки між людьми, про культуру спілкування. Цей ринок знаходиться майже в центрі і дуже багато людей згуртовано навколо нього. Це такий собі економічний торгівельний центр міста. Тому важлива не історична, а суспільна цінність цього ринку.
Колишній універмаг «Рязань»
«Рязань» теж цікавий об'єкт, який по суті був одним з найбільших підприємств у Чернівцях, який дуже багатьом людям давав роботу. В радянські часи багато родин ходили в цей універмаг на екскурсію, тобто подивитися на товари, подивитися, що нового завезли. В часи, коли в людей не було інших розваг, цей універмаг виконував розважальну функцію. Сюди ходили, як до пасажу. Це дуже класно і говорить про те, що універмаг по суті виконував функцію публічного місця.
У 2007 році його просто знесли і почали будувати новий торгівельний центр, який будується вже 10 років. Зараз це просто така сіра пляма на місті і всі ніби забули, що колись там був універмаг, всі звикли, що там стоїть ця огорожа і будівельні ліси. Для мене це теж така показова історія, яка вказує на те, що архітектурну спадщину цього періоду ми чомусь не вважаємо спадщиною. Тобто нібито радянська архітектура потворна і не тільки не страшно, якщо вона руйнується, а взагалі потрібно її позбуватися. Са́ме місто обирає, що цінувати для себе як спадщину. І чому будівля такого типу просто була зруйнована непомітно для міста. Якщо дивитися на фото, то довкола цього універмагу видно дуже гарний публічний простір, багато місця, зручний транспортний центр. А зараз з урбаністичної точки зору незрозуміло як функціонує це місце.
Вулиця Першотравнева
На Першотравневій я жила деякий час. Вона розташована у дуже спокійному районі. Будинки, які там стоять дуже різні і дуже красиві, але теж часто занедбані. Оскільки ця вулиця трошки віддалена від центру, це вже не сприймається як туристичний продукт. Хоча ця вулиця особлива тим, що вона багата такими сецесійними будинками, вони мають часто дуже цікавий декор і архітектурні рішення. Мені здається, що в центрі вже багато що досліджено і багато що вже позиціонується як туристичний продукт - той же театр, університет, ратуша. Це все досить популярні місця і багато хто про них знає, а от все, що трошки за межами центру - вже невідоме. От хто ходить на Рошу, якщо їм не треба, припустимо, в гості до когось, або на якийсь гурток? Тобто там немає публічних, державних будівель, щоби туди треба було піти, це просто якийсь забутий район. Хоча там дуже багато будівель, які мають історичну цінність для їх дослідження.
Графіті з обличчями німецькомовних поетів
До Чернівців приїжджала німецька делегація на один проект і серед них був хлопець, який цікавиться стріт-артом. Він запропонував моїм друзям приєднатися до нього і створити кілька муралів у Чернівцях. Мої друзі допомогли йому, заздалегідь попросили підготувати трафарети, оскільки в університеті, де він навчається, є лазерний принтер, яким можна було зробити трафарети. Існували три таких графіті з віршами Пауля Целана, Рози Ауслендер та Альфреда Кіттнера. Було 3 вірші і 3 силуети облич чернівчан. Вийшло так, що графіті спочатку намалювали, а вже потім отримали дозвіл. І вийшло так, що ці обличчя дуже швидко комунальні служби замалювали. А може і не комунальні служби, а просто якісь інші люди.
Будівля телерадіокомпанії «Буковина»
Ця будівля дуже несхожа на всі інші будинки на цій вулиці братів Руснаків. Тут просто пласка стіна. Мені подобається, коли в місті є такі от невідповідності. А ця вулиця просто дуже еклектична: тут і австрійські будинки, і румунські, а тут на вулиці ця незрозуміла стіна. Невідомо коли вона тут з’явилася, і я не знаю коли ця будівля була збудована. Але вона дуже цікава, вона ніби візуально вибивається з ритму вулиці. Ти дивишся на цю голу стіну і в тебе з’являється купа питань: звідки вона тут взялась, хто її такою створив і чому саме тут? І це дуже добре, що в місті є такі речі, які змушують задавати питання. Насправді архітектурно чернівецький класицизм не є чимось особливим, хоча його позиціонують як наш туристичний продукт, але для Європи він досить звичайний. Мені більше подобається промзона, як наприклад біля Прута, і румунські будівлі, незрозумілі радянські МАФи. Я не хочу сказати, що австрійська архітектура некрасива і неважлива, але все ж не одною тільки австрійською архітектурою живуть Чернівці. Це говорить про те, що в місті є дуже багато цікавих речей, які потрібно досліджувати і зберігати.
Фото Василя Салиги
