Люди: Лілія Шутяк

Про джерело натхнення та розмову зі Стівеном Кінгом

Люди

У нашій традиційній рубриці розповідаємо про людей нашого міста та їх улюблені місця. Цього разу журналіст і літературний критик Лілія Шутяк розповіла про те, як поєднати два хобі у своїй професії.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Ще змалку я знала, що стану викладачем. Маленькою розкладала блокноти та ручки і уявляла себе вчителькою. На щастя, викладаю не в школі, а університеті, де навчаються вже дорослі люди, більшість з яких знає, чого хоче. Мені цікаво ділитися досвідом, навіть маю в цьому певну необхідність. Викладач – це не професія, а спосіб життя. Навіть, коли перестаєш у цій сфері працювати, з часом стає помітно, що ти вже не спілкуєшся, а читаєш лекцію на якусь тему. Хоча мені таке невластиве. Лекції проводжу в довірливому та доброзичливому тоні, намагаюсь жартувати зі студентами. Вірю, що інформація, яка подається з долею гумору, краще запам’ятовується.

Коли працюєш в університеті, то починаєш сприймаєш його як щось буденне. Ти бачиш цю будівлю щодня, і з часом вона втрачає для тебе елемент новизни, якусь родзинку. Тому дуже цікаво поглянути на університет очима знайомих. Як правило, вони захоплено реагують і разом з ними я по-новому відкриваю це місце. В університет варто ходити, щоб вчитися і водночас насолоджуватися архітектурою. Коли в нас бувають заняття вечорами, особливо взимку, тут дуже таємнича і містична атмосфера. Іноді навіть моторошно, якщо немає людей та порожні аудиторії. Та й загалом, уночі вони завжди виглядають інакше.

 
 

Важко відповісти, чому я залишилась викладати в університеті. Спершу навчалась в ЧНУ на спеціальності «Зарубіжна література та теорія літератури». На другому курсі паралельно вступила на факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. У такий спосіб мені вдалося поєднати два улюблених заняття: зарубіжну літературу та журналістику. Коли закінчила навчання і треба було робити вибір, з чим пов’язувати своє життя, то вирішила, що було б непогано зайнятись викладацькою діяльністю. Тоді в ЧНУ якраз відкрилася кафедра журналістики, куди я і влаштувалась на роботу. В принципі, мені тут подобається. Дуже класно, що можу ділитися своїми знаннями з майбутнім поколінням.

Вважаю, що коли людина зупиняється і каже «я все знаю», то це насправді смерть. Вона перестає бути цікавою, тому що замикається у своєму світі й не хоче рухатися далі. Тому в мене ніколи не зникає відчуття, що я є студентом і постійно вчуся. Адже кожна людина потребує саморозвитку.

Я любила свої університети, тому що навчалася у хороших спеціалістів. У нас викладало багато професіоналів, які свого часу мали значний вплив на мене і моїх одногрупників. Зрештою, якщо любиш предмет, якому навчаєшся, і відчуваєш, що потрапив на своє місце, то тобі завжди буде цікаво. Але, звичайно, траплялися й негативні моменти. Не завжди хотілося ходити на пари та писати конспекти. Втім із часом забуваєш, як це - бути студентом. Якщо мене б спитали, чи хотіла б я знову повернутися в університет, то ні. Бути студентом – важка робота. Доводиться вчити багато непотрібного. Але найгірше – постійно думати про те, де ти опинишся після закінчення університету. Гадаю, що це завжди була одна з найактуальніших проблем.

Odoo CMS - велика картинка

Літературний целанівський центр

Літературний целанівський центр – це частина корпорації MERIDIAN CZERNOWITZ. Раніше ми існували тільки як фестиваль, але цього виявилося замало. Тому і почали працювати над книжковими проектами, які наразі успішно втілюємо, хоч і не є видавництвом в традиційному розумінні цього слова. MERIDIAN CZERNOWITZ співпрацює з багатьма відомими українськими авторами. Серед них: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Юрій Іздрик, Андрій Любка, Тарас Прохасько, Оксана Забужко та інші. Всі видання ми намагаємося зробити добротними, яскравими й такими, що запам’ятаються читачеві. З цією метою організовуємо також презентації книг, дискусії, конференції, виставки. Багато з них відбуваються у Літературному целанівському центрі. Тож, можна сказати, що він згуртовує чернівчан і гостей міста, які цікавляться мистецтвом.

У 2011 році я прийшла у сформовану команду MERIDIAN CZERNOWITZ і зіткнулась з багатьма викликами. Перше, чим довелося займатися – піар книжкових проектів. На той час поняття «промоція книжок» не було популярним. Раніше я працювала в газеті й на радіо, тому вчитися цьому просто не було де. Спеціалістів із книжкового піару майже не було і все довелось опановувати методом спроб і помилок. Не завжди вдавалось, але за ці роки я здобула багато корисного досвіду.

MERIDIAN CZERNOWITZ відіграв дуже важливу роль в моєму житті, адже я завжди любила літературу і журналістику. Саме тут отримала можливість поєднати дві професії. Я цим живу, ділюся зі студентами, постійно перебуваю в медіапросторі, й, звичайно, це дало великий поштовх для особистісного розвитку.

На жаль, коли ти спілкуєшся з письменниками, вони втрачають для тебе ореол таємничості. У мене так було з кількома відомими авторами. Коли я читала їх твори, то захоплювалась певним образом, який уявляла. Думала собі: це така класна людина, бо вона написала хороші твори. Звичайно, хотілося познайомитися. І коли це стається, то письменники втрачають для тебе таємничість, долю певної містики. Тепер я розглядаю спілкування з авторами лише як роботу і ставлюсь до них більш професійно, а не як до кумирів.

Втім, одну мрію все ж маю - поспілкуватися зі Стівеном Кінгом. Передусім тому, що люблю його твори і, ніде правди діти, трохи заздрю його майстерності. Думаю, якби ми зустрілися десь за келихом віскі, то поговорили б про методи написання творів. Я би спитала, як йому вдається створювати настільки моторошні історії й образи, що продовжують лякати не одне покоління читачів. 

Odoo CMS - велика картинка

Париж

День у мене починається з кави. І не одної, а зазвичай двох-трьох горняток. Я наполовину львів’янка, тому не любити каву просто не можу. Залежно від настрою, люблю еспресо або американо з молоком. Надаю перевагу несолодкій міцній каві, втім, не відмовлюся від пакетиків цукру в якості сувенірів. Дуже класно зберігати їх як моменти. От у мене є стікер із Парижу, з кафе де Флор. Там свого часу збиралась уся французька еліта. Дивлячись на пакетик цукру, відразу виникають приємні спогади про це місто.

Певну частинку Чернівців хотілося б бачити в Парижі. Наше місто, як і столиця Франції – це місця з багатою історією, культурою, видатними архітектурними пам’ятками. Гарні міста, якими надихаєшся і хочеш творити. Цим Чернівці та Париж дуже схожі.

У нас є дуже цікаві місця, заховані від людського ока. Особливо в старій частині міста. Мені дуже подобається Турецька площа, Філармонія та вокзал. Там панує історична атмосфера. Саме цим мені найбільше до вподоби Чернівці – тут можна гуляти вулицею і просто зазирнути в під’їзд, а там побачити частинки минулого у розписах стін, покручених сходах, віконних рамах і цегляних плитках. Більшість будинків у центральній частині міста є старовинними і зберігають ту красу, яка була колись.

Odoo CMS - велика картинка

Я б не хотіла переїжджати за кордон, адже вірю, що в нас все буде добре. Мені тут затишно й комфортно. В Україні живуть мої друзі та рідні, я абсолютно реалізована й щаслива людина. Хоча, звісно, не втрачаю жодної можливості відправитись в мандри, можливо, поїхати на якусь стипендію за кордон. Але, зрештою, мені все одно хотілося б повернутись додому. 

Фото Василя Салиги

Схожі публікації