Люди: Євгенія Грицку

Про виклик Чернівцям та справу свого життя

Люди

Євгенія Грицку вже більше року займається керамікою, хоча за освітою вона художник-живописець. Колись вона жила у Румунії, Естонії, та Грузії, але повернулась до Чернівців, де влаштовує походи в гори, перегляди фільмів під відкритим небом, бере участь у мистецьких акціях та мріє про свою майстерню в центрі міста. Про важливі місця в Чернівцях, які її надихають, читайте у нашій рубриці люди. 

Odoo CMS - велика картинка

Останній рік я почала серйозно займатися керамікою. Я створила свою майстерню у себе вдома, де за допомогою краудфандингової платформи змогла зробити і власну піч. Планую восени перевезти майстерню в Чернівці, щоби друзі могли заходити на чашку чаю після роботи. Підшукую місце та кошти, пишу плани. Раніше я займалася живописом, проте через певні обставини довелося знову шукати себе. Я відкрила світ кераміки, форми, скульптури, теплоти дотику, а не банальної 2D картинки. У якийсь момент я відчула, що в живописі не реалізую себе, а от у кераміці і скульптурі мої шанси зростають. 

Для мене Чернівці – це виклик. Одні виїжджають звідси, а я собі сказала: «Залишись у Чернівцях, і добийся успіху». Це дійсно дуже важко, адже місто тебе ламає, змінює. Хоч я була колись дуже закохана у нього, зараз все більше хочеться втекти. Але якщо всі виїдуть, то кому залишиться ця перлина Габсбурзької імперії? Сьогодні для мене жити тут – челендж.

Крамниця «Каскад»

У цій крамниці – тільки речі, які я роблю на продаж. Усі інші творчі роботи знаходяться у мене в майстерні. Деякі роботи залишилися після виставки в Румунії. А ще у мене є головний поціновувач – моя старша сестра. Вона приходить до мене в майстерню, і каже: «Я хочу це, це, і це». І забирає. Це дуже приємно. 

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

Існує багато факторів, від яких залежить тривалість роботи. Наприклад, тарілку, з натуральним відтиском, взимку зробити важко, бо немає рослин, які я відбиваю на тарілках. Ці квіти я збираю влітку на полі, яке біля мого дому. Весь посуд і скульптури я роблю ручним формуванням без використовування кола. Зараз я багато експерементую і з формами і мотивами, але тема гір у моїх роботах переважає. Кераміці я навчалася в мастерні Сергія Богопольського, який згодом став моїм хорошим другом і наставником. Мої роботи можна впізнати за печаткою – три гори. 

Мені завжди подобалось одягатися яскраво, незвично. Зараз я захоплююся скелелазінням і альпінізмом, а там, у горах, яскравий колір одягу життєво необхідний. Тебе повинні бачити і влітку, і взимку. Мій улюблений колір – зелений. Було навіть таке, коли я жила в гуртожику і збиралась на побачення, я шукала потрібний одяг у своїй шафі. Тоді мій друг запитав, що я шукаю. А я кажу: «Щось зелене». Він дивиться на мене, і відповідає: «У тебе немає нічого, крім зеленого».

Odoo CMS - велика картинка

Вулиця Ольги Кобилянської

Мені подобається тут сидіти і просто спостерігати. Обожнюю румунську забудову міста, бо вона нагадує мені Бухарест, де я навчалася. Знаю, що у міжвоєнний період, коли будували ці будинки, для Румунії це був золотий період. Румуни вважали, що живуть у маленькому Парижі і у всьому були схожі на французів: у їжі, одязі, музиці, архітектурі.

Мені дуже подобається спостерігати за людьми. А де краще це зробити як не на Кобилянській? Тут і друзів завжди зустріти можна. Колись хотіла зробити проект у Бухаресті. Показати життя одного міста від першого до останнього дня весни. Кожного дня я знімала по 2-3 статичних кадри про місто. У мене мав вийти короткий фільм від того часу, як люди ходять у пуховиках і рукавицях, і аж до сандаль і ситцевих суконь. А паралельно ми записували випадкові розмови людей, які їхали в громадському транспорті або сиділи у кафе. Вони говорили про щось дуже особисте, але в результаті накладка картинки і звуку здавалась дуже андерграундною. Але мені форматнули диск, і кіна не буде.

Odoo CMS - велика картинка

Я вчилась у першій музичній школі і паралельно в художці. А в період, коли реставрували вулицю Кобилянської, я грала в оркестрі та брала участь у конкурсах в художній школі. Дуже добре пам'ятаю, як після репетиції мені потрібно було бігти на конкурс, а потім назад на репетицію. Доводилося бігти по тим дерев'яним помостам. Коли бігла, вони підлітали. Я наперед знала, які з них хиткі. Було цікаво, коли якась чернівецька пані на високих підборах та в шубі наступала дерев’яні дошки, а вони підлітали разом з грязюкою, яка падала прямо їй в обличчя. Це був самий сок. Спостерігати за ними було моєю злісною розвагою. 

Минулої зими я провела паралель між старшими людьми у нас і в Європі. В Україні люди не вміють старіти. В Україні це як вирок. Ти постарів, вийшов на пенсію, ти нікому не потрібен, тому закриваєшся вдома і ховаєшся від усього світу перед екраном телевізора. А в Європі у мене були друзі старше 50-60 років, з яким я ходила в гори, на концерти, пила пиво в барах. Вони не думали про те, що вони старі. У нас немає відчуття життя, і в цьому весь трагізм. Там люди тільки починають жити, а у нас закінчують. 

Odoo CMS - велика картинка

Вулиця Лесі Українки

Мені подобається прогулюватись не центральними вулицями міста, такими як вулицею Лесі Українки. Тут багато споруд, в яких, імовірно, були фабрики. Люблю дивитись на величезні вікна, барильєфи, особливо, коли вони заростають плющем восени, і коли на них падає світло сонця, що сідає. 

На цій вулиці мені подобається, що ми знаходимося на схилі, і якщо дивитися в сторону Рощі, то здається що ось-ось, і там буде море. Не видно нічого крім неба.

Завжди, коли я прогулююся містом, чи біжу у справах по цій вулиці, відкриваю для себе щось нове. Вона вибивається зі звичного стилю міста. Це ніби-то центр, але в той же час уже зовсім інша архітектура і атмосфера. 

Насправді, це дуже цікавий квартал. В Естонії, де я виграла стипендію і якийсь період навчалася, мені дуже подобалися такі місця. Що не скажеш про людей, які обходили його десятою дорогою. Тоді я часто каталась там на велосипеді і пила чай з перцем на березі моря. На цій вулиці багато старих будинків, де відчувається своя атмосфера. Цікаво заходити всередину і ловити її. Я вірю що будинки, як і люди, можуть багато розповісти і показати.

Odoo CMS - велика картинка
Odoo CMS - велика картинка

У чернівецьких будинків є свої історії. Коли я гуляю містом, то намагаюсь помічати кожну деталь. Мені подобаються і написи залишені випадковими перехожими, і сліди історії, які чомусь не хочуть зберігати. Коли читаєш їх, відчуваєш ніби місто з тобою розмовляє. Воно тебе надихає, дає тобі якісь імпульси. Тобі залишається тільки ловити їх і використовувати.

Фото Василя Салиги

Схожі публікації