Про чернівецьку ЛГБТ-спільноту до показу фільму «This is gay propaganda» не було відомо практично нічого
Скандал із документальною стрічкою Марусі Боцюрків показав, що в місті є «інакші» люди, а також ті, що не терплять «інакшості». Чернівці, які вважалися достатньо толерантними, привернули до себе увагу правозахисних організацій не лише в Україні, а й у Європі. Зрештою, фільм таки показали, та питання залишились. Наскільки спільнота лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів активна у Чернівцях та Україні загалом, чим вона живе зараз, і чи готове наше суспільство сприймати цих людей?
Про це ми запитали ініціаторку показу скандального фільму у Чернівцях Софію Лапіну. Дівчина є регіональним представником Правозахисного ЛГБТ Центру «Наш світ», а також займається моніторингом злочинів на ґрунті ненависті до ЛГБТ у регіоні. Софія й сама є представницею місцевої ЛГБТ-спільноти, однією з небагатьох, яка не бояться відкрито говорити про свою «інакшість».
Скільки людей налічує ЛГБТ-спільнота в Україні?
Більшість представників спільноти приховують власну орієнтацію, тому точно назвати їхню кількість неможливо. Світові дослідження доводять, що в загальному 5-7% населення будь-якої країни не є гетеросексуальними.
Наскільки наше суспільство готове сприймати таких людей?
Якщо інші європейські країни ми можемо назвати толерантними, то Україна лише вчиться бути терпимою. Бути толерантним означає бути friendly – позитивно налаштованим до ЛГБТ, незалежно від особистої орієнтації. Людина може мати про це власну думку, але не засуджувати. У нас зараз перехідний етап від несприйняття до терпимості.
У західних країнах увага до орієнтації була загострена ще 20 років тому. Мої знайомі з Італії та Франції кажуть: «У нас немає геїв та лесбіянок, у нас усі – бісексуали. Ми вибираємо партнера за людськими якостями, а не статтю». Також там адаптоване законодавство під цю категорію людей.
Україна ж має зобов’язання перед ЄС убезпечити ЛГБТ-спільноту, тому в нас нібито теж діє антидискримінаційний закон. Втім своїх функцій він не виконує. Якщо ти піддаєшся дискримінації, в суді це дуже важко довести. Особливо, якщо боїшся відкрити свою приналежність до ЛГБТ-спільноти.
Наскільки небезпечно відкрито говорити про свою орієнтацію?
Це залежить від того, чи сильною особистістю ти є. Чи зможеш пояснити, що це нормально, що ти залишилась такою, як була і не їси християнських дітей, як зараз жартують. Якщо маєш багато друзів, родичів, які тебе люблять, то відкритись їм легше.
Важливою є і сфера, в якій працюєш. До вчителів гомосексуальної орієнтації, наприклад, наше суспільство поки не готове.
Усе залежить ще й від категорії, яку представляєш. Бісексуальність взагалі не сприймається серйозно. Жінкам набагато легше бути відкритими, бо до них насильство через приналежність до цієї спільноти застосовують рідше. Наше суспільство є патріархальним, тому геям з фемінними рисами говорити про свою орієнтацію набагато небезпечніше.
Загалом, більшість людей, що не приховують належність до ЛГБТ, є громадськими активістами, як я. Вони взяли на себе відповідальність вести просвітницьку інформаційну діяльність, пояснювати, що ми теж є звичайними людьми.
Чи діє ваша організація на окупованих територіях?
На жаль, ні. Нам відомо про одиничні випадки дискримінації. Але щоб захищати права ЛГБТ там, потрібно мати зв’язки з правозахисними організаціями, місцевими толерантними адвокатами.
Та на підконтрольні Росії території впливає закон, який забороняє «пропаганду гомосексуальних стосунків». Його суть така: якщо ти говориш про ЛГБТ взагалі як явище, це вважається пропагандою. За це передбачена кримінальна відповідальність.
Фільм «This is gay propaganda» якраз розповідає про ЛГБТ на окупованих територіях. Ті хто відкрито говорив про свою орієнтацію, змушені були тікати через небезпеку, яка їм загрожувала.
Розкажіть про одностатеві сім’ї в Україні.
Законодавчо в Україні неможливо укласти шлюб між людьми однієї статі. Але наше законодавство визнає такі шлюби, укладені в інших країнах. В Україні є дуже багато одностатевих сімей, навіть з дітьми.
Тут теж гостро стоїть питання гендерних стереотипів. Жіночі пари суспільству сприйняти легше. Наприклад, у Чернівцях є сім’я двох бісексуалок віком близько 30 років, які вже більше 5 років живуть разом. Вони виховують сина, що лишився від попереднього шлюбу однієї з жінок. Ця дитина живе у повному достатку та любові. Специфіка одностатевої сім’ї у тому, що дитина там завжди запланована. Такій сім’ї дуже важко отримати право на опікунство. І тому діти є очікуваними, їх бережуть та приділяють багато уваги їхньому розвитку.
Наскільки ЛГБТ-спільнота активна в Чернівцях?
Я особисто знаю в Чернівцях більше 60 таких людей. Проте багато з них є закритими навіть для ЛГБТ-спільноти. Їм дуже важко інтегруватися в суспільстві, вони бояться несприйняття та публічності.
Повністю відкритими в нашому місті є 4 людини, включно зі мною.
Чи є в місті заклади, де такі люди можуть не приховувати свою орієнтацію?
Саме зараз за підтримки Посольства Німеччини, разом із чернівецькою ЛГБТ ініціативою Rainbow Power, ми реалізовуємо проект «Safe Space». Для цього шукаємо представників малого та середнього бізнесу: кафе перукарні, спортзали, бібліотеки, а також громадські організації, які змогли б відкрито показати себе толерантними до ЛГБТ-спільноти. Їм потрібно лише наклеїти у приміщенні спеціально розроблений стікер, показавши, що це місце є вільним від гомофобії. Тобто будь-хто зможе без страху обняти там кохану людину або просто не приховувати те, ким він є.
Зараз ми на етапі створення інформаційної кампанії, плануємо зробити прес-конференцію із залученням партнерів та потенційних партнерів, громадських активістів, представників місцевого самоврядування та поліції.
Деякі люди не розуміють різниці між «safe space» і «friendly». Перші заклади не перетворюються в гей-бари, а показують, що тут дискримінацію не толерують.
У Чернівцях ЛГБТ-спільнота є закритою, і через це не сприймається суспільством. Тому цей проект ще й зможе показати спільноті, що вони можуть бути відкритими, що їх підтримують.
Бо якщо люди зрозуміють, що ЛГБТ не несуть загрози, а є такими ж, як і інші, вони змінять свою думку.
Ми знайшли багато публічних і впливових людей в місті, які є агентами змін, впливають на суспільну думку і готові підтримати наш проект. Це, наприклад, Артем Жук, наш хороший друг, який веде за собою молодь, багато робить для нашого міста. Однією з перших пішла нам на зустріч директор книгарні «Букініст» Марина Лібанова. Також міський голова Олексій Каспрук, що публічно засудив акт прояву агресії до інакшості.
Для Чернівців як для туристичного міста це буде дуже круто. Це покаже туристам з Європи, що тут безпечно. Адже там, де толерують інакшість, почуватись безпечно зможе людина іншого кольору шкіри, національності, релігійних віросповідань.
Розкажіть про ЛГБТ-центр, який нещодавно з’явився у Чернівцях.
Це відкритий простір для ЛГБТ-спільноти. Ним опікується ініціативна чернівецька група «Rainbow Power», а фінансує київська ЛГБТКІ організація «Інсайт». Там розповідають про права спільноти, проводять тренінги стосовно пошуку партнерів, захисту здоров’я, профілактики ВІЛ-інфекції та СНІДу. Також переглядають фільми, грають у «Мафію», малюють і вишивають. У середньому за тиждень місце відвідують 15-20 людей.
Про центр знає ЛГБТ-спільнота та наближені до неї. Але публічно говорити про себе заклад поки не поспішає через групи ненависті, які є в місті та питання безпеки відвідувачів.
Чим зараз займається ваша організація?
Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ» фінансується Британським Консульством, Державним департаментом США та ще декількома інституціями.
Цього місяця в активну фазу перейшла наша моніторингова мережа. Регіональні представники працюють над випадками дискримінації в різних містах. Дуже важливо пояснити спільноті їхні права. Злочини на ґрунті ненависті є дуже специфічними через питання ескалації. Тобто, якщо людина не відповідає за те, що вчинила, то відчуває себе безкарною і морально виправданою. І надалі буде ще жорстокішою: зніматиме на відео і викладатиме в мережі, знаходячи однодумців.
Тому наше завдання пояснити постраждалим ЛГБТ-представникам і цій спільноті загалом, що є люди, які допоможуть. Якщо ж людина не готова захищати свої права в суді, вона може розповісти про випадок дискримінації лише нашій організації. Ми внесемо його у щорічний тіньовий звіт, який робимо для ОБСЄ. Це теж важливо, адже часто поліція каже, що в нас нема таких проблем, лише 10 випадків. А «Shadow report» показує, що їх насправді 300. І ми можемо до цього апелювати: такі люди є, але вони бояться.
Ваша головна порада для людей ЛГБТ-спільноти.
Я завжди апелюю за активізм, публічність і coming out – коли відкрито говорять про свою орієнтацію оточенню. Люди бояться тих, кого не знають. Тому спочатку реагують відторгненням, агресією. Та якщо тебе по-справжньому люблять, то сприймуть таким, який ти є.
Спілкувалась Оксана Чорна
