Усе почалося з відмови американських коледжів у навчанні та неповноліття, щоби взяти участь в програмі обміну. Але така поразка лише стимулювала нашу героїню не чекати, а продовжити пошуки можливостей пізнати світ. Саме про те, як знайти себе та відкрити для себе весь світ в одній організації розповідає Ірина Олар, голова правління відокремленого підрозділу ВМГО "AIESEC в Україні", що надає можливість молоді віднайти та розвинути свій потенціал для здійснення позитивного впливу на суспільство.
Як ви потрапили до AIESEC?
Коли я навчалася в ліцеї з фізико-математичним спрямуванням, я хотіла більше спілкуватися з різними людьми та через них пізнавати світ. Для мене також було важливим об’єднати це бажання з допомогою людям. Тому я почала шукати різні програми обміну, але на той момент мені ще не було 18. Втім я не зупинилась і шукала щось іще. Так я знайшла AIESEC.
Коли я вступила до організації, мені вже хотілось чогось більшого, ніж просто брати участь у проектах. Тому я почала свій кар’єрний зріст в організації AIESEC у відділенні маркетингу, де я розвинула свої професійні навички. Наступною сходинкою була виконавча рада. Тоді мені вже виповнилось 18 років, але я все одно не могла взяти участь у проектах, адже коли ти у виконавчій раді, ти не маєш можливості відлучатись на великий період часу. Все через те, що я відповідала за іноземних волонтерів, яких я не можу залишити і поїхати за кордон. Зараз я є президентом AIESEC у Чернівцях, але коли мій термін завершиться, я обов’язково це зроблю.
Що таке AIESEC та яка ціль організації?
AIESEC – це міжнародна організація, яка об’єднує людей зі 127 країн світу, що вже асоціюється з цією організацією, як із чимось різноманітним. Навіть на конференціях ти пізнаєш світ через культуру та звичаї інших країн, адже люди приїжджають з усього світу. Головна ціль організації – це розвиток лідерських якостей через стажування в різних країнах, таких як Чехія, Словаччина, Туреччина, Румунія, Польща, країни Азії, Латинської Америки та інші. Також їх студенти приїжджають у Чернівці, де діляться свою культурою та досвідом. Наприклад, зараз ми проводимо різні соціальні проекти, такі як «Language School». Минулого року я займалась цим проектом, а в однієї волонтерки з Китаю був британський акцент. Потім я дізналася, що вона була в Британії по обміну. Тоді ми якраз набрали дітей на курси, які разом з цією китаянкою вчили англійську і китайську.
Організація в Чернівцях існує з 2011 року, тому ми - наймолодший локальний комітет в Україні.
Чим особлива ця організація?
У нас є багато різних проектів, які ми втілюємо на базі таборів, де волонтери можуть навчити дітей якимось спортивним навичкам, навчати англійської та іншим мовам. Такі проекти ми проводили у таборі «Буковинське орлятко», «West Camp», «Diamond Dream Camp», які були нашими головними партнерами. Пізніше цей проект був реалізований у школах, де волонтери мали змогу працювати з дітьми разом із вчителями англійської. Тобто, це не було щось таке звичне, адже волонтери не знали ні української, ні російської. Тому діти не мали вибору, крім того, аби заговорити англійською. Це було дуже корисно.
Ми реалізовуємо екологічний проект, де волонтери мають змогу проводити маленькі акції по екологічній свідомості людей, щоби вони зрозуміли, що ці проблеми існують і їх треба вирішувати.
Одного разу на основі цього проекту ми з волонтерами із Туреччини та Китаю прибирали парк. Коли ми прийшли до парку імені Федьковича, у них був шок, адже в їхніх країнах мало парків і вони дуже за ними слідкують. Тоді ми прибирали там близько чотирьох годин.
Також є проект «Language School», який організовується декілька років поспіль, адже він досить успішний і популярний.
Також у нас був туристичний проект «Feel Ukraine», який реалізовувався на базі 4 міст України: Харків, Дніпро, Івано-Франківськ та Чернівці. Іноземні волонтери мали змогу протягом 6-ти тижнів подорожувати Україною та збирати потрібні відео, фотоматеріали та статті, які пізніше вони викладали у своїх соціальних мережах. Наприклад, у нас був хлопець з Індії, який після подорожі змонтував неймовірні відео про те, яким іноземці бачать місто Чернівці.
Які враження в іноземних волонтерів після завершення проектів?
Хлопці та дівчата з Індонезії були дуже щасливими через те, що вони приїхали до нас, побачили цю культуру. Вони хочуть повернутися до України. Волонтери з Туреччини побачили деякі схожості в українській та турецьків культурі. Також багато туристів казали, що українці дуже дружелюбні та добрі. Як приклад, волонтерів з Китаю приємно здивував один випадок, коли вони заблукали містом, і чернівчани, не знаючи їхньої мови, почали допомагати їм знайти дорогу. Бразильцям та мексиканцям Україна запам’яталась як дуже холодна країна, адже для них -20, як для нас -50.
Який твій перший досвід в AIESEC?
Коли я почала працювати в AIESEC, у Чернівці приїхали волонтери по програмі туристичного проекту «Feel Ukraine» на 10 днів. Оскільки цей проект передбачає зйомку відео та фото, нам потрібно було створити якусь програму. Однією з частин цієї програми була поїздка до Кам’янець-Подільського. Там була наша знайома, яка давно цікавилась програмою AIESEC. Вона поговорила з ректором Кам’янець-Подільського університету ім. Івана Огієнка про транспортування. Тоді ми влаштували невеликий Global Village на базі їхнього університету. Найбільше мене здивувало те, що студенти з інших країн були досить відкриті до спілкування один з одним.
Що такого особливого є для тебе в цій організації?
AIESEC відкрила для мене те, що я давно хотіла - світ. Саме в цій організації я розуміла наскільки різний світ, та погляди людей на нього. Я зустріла багато цікавих людей та друзів, тому я просто не можу дочекатися того моменту, коли я поїду на стажування.
Мені подобається бути президентом, але я хочу поїхати за кордон, щоби побачити як це відбувається в інших країнах, а не лише в Чернівцях. Я дуже хочу побувати в Туреччині, адже це країна, з якою пов’язано дуже багато стереотипів, і де проживає дуже багато моїх друзів. Тому я думаю, що могла би там зробити свій вклад, наприклад, вчити дітей англійської мови.
В організації мене найбільше захопило те, наскільки твоє життя може змінюватися. Чим з більшою кількістю людей ти спілкуєшся, чим більше ти переживаєш всіляких конференцій, проектів, чим більше іноземних волонтерів ти зустрічаєш, тим більше ти відкриваєш себе світу та розумієш його. Це зміна твого життя та життя інших людей. Я бачу якими розгубленими приїжджають сюди іноземні волонтери, адже вони нічого не знають. Ще їх дивує те, що люди не розуміють англійської. А потім вони стають сміливішими, і розуміють те, чого вони хочуть, знають, що робити далі.
Як усе починалося?
Мені було трохи не комфортно спочатку, адже я боялась спілкуватися з незнайомою мені людиною, бо не знала, що від неї очікувати. Але в той момент я подумала, що якщо хочу змінювати своє життя на краще, пізнавати себе, я мушу піти і зробити це. Я прийняла цей виклик, та вийшла із зони комфорту.
Першою волонтеркою, яку я зустріла, була китаянка. І з дуже теплої частини Китаю. Тоді вона жила в мене вдома, і куштувала українську кухню. Вона говорила, що наш хрін схожий на васабі, а голубці вона назвала українськими суші. В аеропорту я зустріла її з величезною валізою. Як виявилось, там були зимові речі, які вона замовила на AliExpress. Це були всі можливі куртки, шарфи, рукавички, навіть шапки з вушками.
Тож хто і як може потрапити до організації AIESEC?
В організацію входять молоді люди віком від 17 до 28 років. Перед вступом до AIESEC, усі бажаючі спочатку мають пройти відбір у формі інтерв’ю. Якщо цінності заявника не суперечать цінностям організації, ми його обираємо. Для того, аби подати заявку, потрібно перейти на офіційний сайт організації AIESEC, заповнити аплікаційну форму та чекати дзвінка від представників організації у вашому місті.
Спілкувалася Галина Волощук
Фото Василя Салиги
