Чи відомо вам, що ви п’єте? Проблема якості питної води в Україні залишається не вирішеною. За кількістю запасів прісної води, Україна є однією з найменш забезпечених країн Європи. За даними Департаменту гідрометслужби і Міністерства екології та природних ресурсів, водні ресурси України становлять 63 119 річок, близько 20 тисяч озер, 27 лиманів, 1 116 водосховищ, запаси підземних вод та частина вод Чорного і Азовського морів. Загалом – це близько 98 мільярдів кубічних метрів. Навіть з таким невеликим об’ємом води наша держава не в змозі справитися, адже проблема якості питної води України залишається відкритою. Роками це питання обговорюється науковцями, та рушійних результатів поки що немає.
Особливо проблему неякісної питної води відчувають Чернівці. Уже кілька років поспіль влада намагається полагодити центральний водоканал, та навіть його ремонт не очистить хлоровану воду, яку використовують чернівчани. Власне про те, що чернівецька вода непридатна з позицій європейського стандарту для пиття, говорить кандидатка хімічних наук Алла Чобан. Вона стверджує, що вода в Чернівцях містить понаднормову кількість хлорованих органічних сполук, що є непридатним для здоров’я. А вся причина – у підготовці води до споживання. Тому жінка пропонує свій спосіб очищення центрального водоканалу Чернівців та розповідає, наскільки важливу роль вода відіграє у житті людини.
Алла Чобан народилася 3 жовтня 1964 року у місті Ізяслав Хмельницької області. Закінчила хімічний факультет ЧДУ. На 3 курсі почала працювати у лабораторії нафто-хімічного синтезу. 1995 року захистила дисертацію. Згодом разом із чоловіком Сергієм Чобаном заснували колективно науково-виробничу фірму, яка отримала ліцензію №1 в Україні на право нормування антропопресингу підприємствами на природні об’єкти (воду та повітря). Викладала у ЧНУ ім. Ю. Федьковича на хімічному факультеті.
У вільний час пише екоказки та розповідає їх дітям у школах міста. Нещодавно разом із Наталею Куконіною, Раїсою Рязановою та дітьми чернівецьких шкіл перемогли у конкурсі проектів від Благодійного Фонду "КРАЩИМ БУТИ". Їхній проект присвячений створенню урбоказки.
Що і коли спонукало вас до вивчення проблем води у Чернівцях?
Науковий інтерес до вивчення методів очищення природних і стічних вод прищепив мій чоловік Сергій Чобан. Він був хорошим студентом в університеті, а після закінчення вишу за направленням потрапив до Воронезького пусконалагоджувального управління «Нафтооргсинтез». Після трьох років роботи у Росії, Сергій повернувся до Чернівців, де я була тоді на 3 курсі. Пізніше ми заснували науково-виробничу фірму. Згодом я почала викладати і ділитися своїм досвідом зі студентами. Співпраця у фірмі дала мені можливість познайомитися з роботою багатьох водоканалів України. 2007 року разом з Ігорем Вінклером стали учасниками програми НАТО «Наука заради миру і безпеки», одним із напрямків якої є якість води і чистота грунтів. Завдяки цій програмі, ми відвідали кілька конференцій за кордоном і мали змогу побачити, як працюють не лише українські, а й закордоні водоканали та споруди з очищення виробничих і побутових стічних вод.
Які проблеми зі здоров’ям виникали у вас чи у вашої сім’ї через неякісну питну воду нашого регіону?
Проблем не було, оскільки ми самі вивчали питання води, і з самого початку знали, яку воду краще пити. У мого чоловіка був величезний досвід у розумінні якості води, і ми ніколи не користувались якоюсь однією водою. Наприклад, ми їхали в гори, бачили джерело і сміливо брали звідти воду для пиття. Ми ніколи не п’ємо одну і ту ж саму воду. Найбільше нам подобається джерела поблизу Вижниці та Сторожинців. Але я весь час наголошую, що з крану має текти вода, яку городяни могли би пити.
Згідно з даними Державного комітету статистики України, підземні води в Україні лише на 20% забезпечують міське водопостачання Для більшості країн Європи близько 90% населених пунктів континенту задовольняють потреби споживачів високоякісною питною водою із підземних джерел. Скажіть, чи є в Україні достатній фінансовий і технологічний ресурс для забезпечення населення України питною водою за рахунок підземних вод?
Вважаю, що на це питання мають відповісти гідрологи, а не хіміки. Але у мене складається враження, що ми просто недосить наполегливо шукали підземні води. Я не вірю, що їх у нас менше, ніж у Європі, хоча і не виключаю, що це так, як є нині. Бачте, Відню пощастило – у нього є Альпи, Берліну також – там облаштовано 700 свердловин підземних вод.
Я вірю, що ресурси є, просто ті підземні води треба захотіти знайти. Втім мене всі переконують, що їх тут немає. Тому я запропонувала піти шляхом Гельсінкі і використовувати озонування води та абсорбцію на активованому вугіллі замість хлорування.
Які хвороби може викликати чернівецька питна вода?
За даними ВООЗ, 80% захворювань людини, включаючи пошкодження генофонду, пов’язані з неякісною питною водою. Людина на 72% складається з води. Який висновок можна зробити? Яка вода – такий і організм. Щороку помирає 5 мільйонів людей від неякісної води, півмільйона людей інфікуються нею. Тобто абсолютно все може бути пошкоджено.
Пам’ятаю захист дипломної роботи нашого студента про нітрати у воді з криниць. Виявили, що у Новоселицькому районі в одній з криниць було забагато нітратів. У принципі дивуватись нічому, якщо, наприклад, та криниця знаходиться поруч із вигрібною ямою, тому нітрати могли й потрапити у воду. Суть у тому, що в одній родині, коли батьки почали робити прикорм своїй дитині, вона померла. З’ясували, що вони готували для неї кашу на воді з криниці біля їхньої хати. Батьки стверджували, що все життя пили воду з тієї криниці і не мали ніяких проблем. Та кількість нітратів, яка для дорослої людини є нормальною, для дитини стала смертельною.
У свої попередніх інтерв'ю ви пропонуєте провести озонування води для центрального водопостачання у нашому місті, а потім фільтрування через активоване вугілля. Як тоді очищувати воду у сільських місцевостях, де люди беруть її переважно з криниць?
Вода з криниць належить до підземних вод, тому є хорошою, її не потрібно хлорувати. Людям просто необхідно періодично здавати цю воду на аналіз, щоби її перевірили, чи все з нею добре.
Натомість, у Берліні з населенням у 3,5 мільйони людей, де водопостачання забезпечується також підземною водою, знезараження проводиться за допомогою ультрафіолетового світла. Ці промені проходять через воду і ультрафіолет її знезаражує. Довжина хвилі цього світла, а саме 260 нанометрів, вбиває усі мікроорганізми, і в такий спосіб вода очищується.
Що говорить чернівецька влада про проблеми якості води?
Що у нас все добре.
Якщо з нашою водою все «ОК», то навіщо ви з цим боретеся?
Я давно говорю про проблеми питної води Чернівців, пишу і публікую свої статті. Вони є у багатьох наукових виданнях, включаючи наш «Науковий вісник», також у німецькому видавництві «Springer Science + Business Media». Крім моїх статей, там ще є публікації моїх друзів: Бориса Скіпа, Ігоря Вінклера. Тобто ми ніколи не мовчали.
У 2016 році мер нашого міста оголосив, що між Україною і Німеччиною підписана міжурядова угода на 64 мільйонів євро про фінансування проекту реконструкції системи водопостачання міста Чернівці. Я зраділа, коли вперше почула про це, та хотіла дізнатися більше, щоби поділитися зі студентами. Тому зайшла на сайт міністерства, де ця програма є у відкритому доступі. Ознайомившися з нею, у мене склалось враження, що це робилося за таким принципом: «Тут є дірка, ми її відремонтуємо, і там є дірка – її теж полагодимо» – тобто був запланований якийсь ремонт. Але навіщо його робити, якщо доцільніше зробити реконструкцію системи центрального водопостачання і дати місту хорошу воду. У мерії сказали, що цих грошей замало. Гаразд! Зробімо так: ці гроші, які є, спробуємо використати раціонально – хоча би проведемо першу стадію – реконструкцію мережі, щоби побачити, скільки реально місту потрібно води. Сьогодні 67% її витікає у землю, бо всі труби в дірках. Після проведення 1-ї стадії реконструкції, буде зрозуміло, скільки місту потрібно води і що необхідно робити на 2-й стадії. Адже вона стосується саме реконструкції станції водопідготовки. 3-тя, очевидно, мала би стосуватися роботи з каналізування та очисних споруд.
Ми навіть написали петицію, авторами якої були я, Людмила Чередарик (головний редактор газети «Версії») і Юрій Халавка (заступник директора Інституту біології, хімії та біоресурсів ЧНУ ім. Ю. Федьковича). Ми пропонували переглянути техніко-економічне обгрунтування програми, щоб осучаснити його. Адже у ньому було написано, що Чернівці «нібито» будуть використовувати близько 100 тисяч кубів води щодоби. У той же час Відень використовує 400 тисячі кубометрів води за день. Тепер порівняємо, яке населення у Чернівцях – 260 тисяч і у Відні – 1 мільйон 800 тисяч. Це означає, що ми би витрачали зайву воду: «Спробуйте налити в горнятко воду з чайника, якщо у нього нема дна». Тобто, маючи діряву мережу, ми просто виливаємо воду у землю – це як сито.
Повернімось до петиції. Вона набрала достатню кількість голосів, але її, по суті, проігнорували. Попри те ми не здавалися. Ми писали до німецького банку розвитку «KFW», який власне дав цей кредит. Ми писали до данської будівельної фірми «COWI», яка мала проводити ремонтні роботи водопроводу у місті. Потім я, як могла, критикувала тодішнього начальника водоканалу Сергія Дзезика, тому що я вважала, що він не до кінця розібрався у непродуманості програми. Зрештою, місту призначили нового начальника Анатолія Чабана. На мою думку, це справжній інженер, який розуміється на своїй справі.
Яких результатів ви досягли за цих два роки «атаки» на КП «Чернівціводоканал»?
Завдяки Анатолію Чабану 1-ю стадією буде реконструкція. Спільними зусиллями ми добилися того, що 1-ю стадією реконструкції має бути ремонт мережі. Я вже бачила в нього карту, де показано план робіт з мережею, тому хочеться вірити, що найближчим часом місто зможе використати 17 мільйонів євро на ремонт мережі. Наразі всі 60 мільйонів лежать законсервовані у Києві. Тож тепер усе залежить від наших депутатів.
Чи вистачило б цих грошей на всі три стадії?
У мерії стверджують, що ні.
Які шляхи покращення якості води у Чернівцях?
Щоби покращити якість питної води у місті, потрібна добра воля мерії, зробити неординарний крок і показати всій Україні що всі 75% українських водоканалів, які працюють на поверхневих водозаборах, можуть мати таку ж хорошу питну воду, як у Європі.
Але як, не маючи значних коштів та великого впливу в місті, боротися за справедливість?
Не складати рук! Якщо ми не будемо боротися, нічого не буде! Це ж не війна з водоканалом, це боротьба за здоров’я чернівчан.
Якось моя подруга Інна Келлер сказала: «Алло, уявіть терези: на одні шальці – вода міста, а на іншій – твоє здоров’я. Як жінка, я би хотіла, аби твоє здоров’я переважило, але як віруюча людина, я би хотіла, щоб ми сказали Богу, що змогли щось зробити для міста».
Який, на вашу думку, компроміс вирішення проблеми?
Та який компроміс? Його немає: або шукаймо підземні джерела, або їдьмо до Гельсінкі і робімо те, що там. Навіщо відкривати колесо, яке вже 20 років успішно котиться?
Спілкувалась Вікторія Корсун
Фото надані Аллою Чобан
