У червні 2018 року в містечку на півдні Польщі Домброва-Гурнича знесли пам’ятник солдатам Червоної армії. Цей меморіал – вже восьмий символ радянської епохи, який демонтували у місті. У Польщі монументи не знищують, а відвозять у сільський музей неподалік Колобжега.
Пропаганду комунізму в Польщі заборонили восени 2017 року, ухваливши закон про декомунізацію. Очищення Польщі від символів комуністичного режиму планували реалізувати за рік. Втім розтягнеться ця процедура, схоже, на два-три роки.
В Україні закони про декомунізацію діють з 2015 року, включно з пунктами про демонтаж меморіалів тоталітарного режиму. Проте приклад Чернівців демонструє, що в нашій країні прощання з радянським минулим є значно болючішим.
26 червня письменник та громадський діяч Максим Дупешко зареєстрував петицію про знесення пам'ятника радянським окупантам на Соборній площі та танку на вулиці Гагаріна у Чернівцях, пропонуючи натомість створити пам'ятник жертвам нацистської та радянської окупації.
Того ж дня депутат Чернівецької обласної ради Олександр Болтунов опублікував наступний запис на власній сторінці у Facebook, який отримав більше сотні репостів та майже сотню коментарів.
Чому пам’ять про радянську армію збурила чернівчан і як це стосується ЛГБТ, ми запитали автора петиції Максима Дупешка.
Поясни, будь ласка, чому вважаєш, що обеліск «Перемога» та танк на вулиці Гагаріна потрібно демонтувати?
Бо ці монументи є пам’ятниками радянській армії, яка в 1920-1921-ому роках окупувала Україну. За підтримки червоної армії радянська влада влаштувала голодомор 1932-33-их років, колективізацію, знищення української еліти в 1937 році, знищення західно-української інтелігенції періоду 1939-1941-их років, використовувала українських солдат як гарматне м'ясо під час Другої світової війни, переслідувала та знищувала солдат Української повстанської армії, українську інтелігенцію у шістдесятих роках.
Якщо ми є незалежною українською державою, потрібно відходити від радянської ментальності.
Багато старших людей виховували під впливом пропаганди, яка і досі працює в Росії. Втім я вважаю, що ми сьогодні повинні дивитися на історію українськими очима.
Те, що я пропоную зараз, треба було зробити в 90-их роках. Так зробили Польща, країни Прибалтики. І ми бачимо, що зараз ці країни в ЄС і НАТО. У них зовсім інший рівень життя.
Ставити пам’ятник переможцям – радянський погляд на світ. «Ми прийшли, ми перемогли, ми залишили тут свій прапор». І якщо звернути увагу, солдат на монументі саме встановлює прапор на завойованій землі.
Та українцям сьогодні треба дивитися на минуле так, як в цивілізованому світі. Не категоріями «переможці – переможені», а з точки зору людей, які постраждали від війни.
Я вважаю, треба створити меморіал жертвам нацистського та радянського окупаційних режимів.
Дехто з людей, які підтримують знесення монументів, апелюють до того, що танк екіпажу Нікітіна – фейк. Бо насправді танк на вулиці Гагаріна не є саме тим, на якому Нікітін в’їхав у місто.
Насправді мені немає різниці, чи це танк Нікітіна. Важливіше — фейковість всієї радянської пропаганди. Російських президент Владімір Путін сказав, що перемога відбулася б і без українців. Хоча 8 мільйонів наших воїнів загинули в складі радянської армії.
Велика вітчизняна війна – теж великий фейк. Радянська історія говорить нам тільки про війну з 1941 року. А про те, що СРСР окупував Польщу, об’єднався з нацистською Німеччиною, розпочав війну з Фінляндією вона не згадує.
Як можеш пояснити реакцію на петицію депутата Чернівецької обласної ради Олександра Болтунова?
Можу тільки визначити для себе важливість петиції.
Я знав, що пропозицію знесення пам’ятників сприймуть по-різному. Знав, що в місті ще багато фріків і ватників. І я хотів побачити, хто захищатиме пам’ятник. І я побачив рівень тих людей, проросійських, прорадянських людей, неграмотних, але агресивних.
До своєї публікації у Facebook Олександр Болтунов, аби викликати сильну реакцію, додав фото ЛГБТ-пари, вирішивши боротися за збереження пам’ятника через ненависть до ЛГБТ. Навіть ці захисники радянських цінностей розуміють, що не так багато людей їх підтримує. Знаючи, що до ЛГБТ у нас ставлення буває дуже агресивним, опоненти вирішили мені фейково змінити орієнтацію. Адже просто так пам’ятник уже ніхто не захищатиме. Тому треба захищати пам’ятник від геїв.
Чи почуваєш себе в безпеці після погроз у соцмережах?
Я бачу, що спав цей натиск. Хейтери виплеснули свою агресію і заспокоїлися. Проте я подав заяву в поліцію.
Якою була реакція інших Чернівчан?
Молоді освічені активні люди – професори, студенти, журналісти, підприємці підтримують це. Мені також писали люди з Естонії, Німеччини, які дізналися про ситуацію. Кажуть, дуже важливо рухатися вперед і змінюватися.
Молодь взагалі не розуміє культ Червоної армії. Пам’ятник здебільшого захищають старші люди, часто ті, які спілкуються російською мовою, малограмотні, зомбовані пропагандою з радянської школи або ті, хто на важливих міфах для старших людей використовують це у політичних цілях. Їхні коментарі такі ж, як у кремлівських ботів. Тому іноді навіть здається, що мене тролять боти.
Вони хочуть нав’язати всім цю ідею ворога із Заходу, проте, як виявляється, ворог є тільки зі Сходу.
Чому, на твою думку, ця тема викликала такий інтерес?
Бо в нашій країні, на жаль, 27 років не було адекватної культурної політики. Ми живемо у час маніпуляцій. Багато людей не відчувають реальності, нахапавшись фейкової інформації. Наприклад, як фото із представниками ЛГБТ, коли не перевірили, чи справді там я, одразу почали хейтити.
Бо в нас є реальний поділ людей на тих, хто бачить майбутнє в Європі з демократичними цінностями і тих, які не хочуть змінюватися, чекаючи доброго царя. Бісяться, що інші заробляють більше, щось вкладають, ризикують, досягають успіху. І їм пропагують, що в нас тільки зради та зубожіння.
Фото Василя Салиги