Трагедія спільного

Це не про бурштин і не про сліпий траст. Але воно ближче. Зовсім поряд.

Колонки

 
 

Я впевнений, що в кожній області є свої бурштинові клондайки чи острови Пасхи.

Хтось тихенько й нелегально вигрібає гравій, хтось пісок, хтось викачує підземні води — так всюди.

Ці проблеми настільки старі і типові, що, здавалось би, давно мали би бути вирішені на всіх рівнях. Від кожного диванного активіста надходять сотні способів їх розв'язання. Ви кожного дня читаєте коментарі з такими способами — замінити прем'єра, звільнити (посада чиновника), поміняти одного дядьку в піджаку на іншого, розстріляти раду тощо.

Справжні активісти, як у сюжеті, діють більш ефективно, проте переважно все ще точково. Часто це буває через нерозуміння кореневої проблеми дерибану ресурсів. Що ж це за проблема?

Знайомтесь —Трагедія спільногоЇї суть, якщо коротко, в тому, що кожен із доступом до ресурсу буде намагатись урвати від нього більше, ніж йому дозволено, або більше, ніж брати доцільно.

Простіше всього буде пояснити на аналогіях, хоча вони в мене вдаються так собі.

Розберемо приклад невирішуваної проблеми.

Уявіть собі абстрактну максимально ізольовану общину із трьох людей. Нехай у них є в рівній дольовій співвласності супер-курка, що кожного дня несе по три яйця. Кожному з общини достатньо одного яйця в день щоб не померти з голоду. За таких умов будь-кому з членів общини буде вигідно привласнити курку  він матиме аж два надлишкових яйця, завдяки ним можна збагатитись. Втриматись же від привласнення можуть спонукати різні фактори — морально-етичний (якщо община - родина), або страх (якщо інші — кремезні амбали і заб'ють злодія дрючками). Певно, ви здогадались, що для асоціального і значно сильнішого за інших персонажа наведені фактори можуть не спрацювати.Тому для всіх членів общини є зміст вести посилений нагляд за куркою і один за одним.

Подібні ситуації добре описуються і моделюються в рамках інституційної економіки, яка зав'язана на теорії ігор. Теорія каже нам, що у випадку переважання вигоди над санкціями (в нашому прикладі — моральні чи фізичні травми) гравцю все ж раціональніше намагатись отримати вигоду.

Тепер змінимо умову. Нехай курка харчується субстанцією, яку не можуть споживати в їжу люди. Для виживання курки необхідний умовний обсяг Y субстанції. Член общини здатен продукувати за день рівно 1/3 від Y. За таких обставин потенційні негативні наслідки для пройдисвіта значно збільшуються, адже і він, і курка, зможуть вижити поза общиною лише нетривалий час. Логічно, що в такому випадку нагляд і контроль можна мінімізувати, адже вигоду від підтримання існуючого стану речей буде усвідомлювати кожен.

Так зазвичай влаштоване раціональне використання спільного поновлюваного ресурсу (привіт, ліс!)

Як відрізнити спільний ресурс, що приречений на "дерибан", від ресурсу, в якого є потенціал раціонального використання? На жаль, це не така проста задача, і вимагає вона глибинного аналізу як природи ресурсу, так і поведінки тих, хто має до нього доступ. Лише після аналізу можна побудувати модель (наприклад, матричну гру), завдяки якій будуть зрозумілими всі можливі варіанти розвитку подій та їх доцільність.

Та справа не лише в математиці і теорії. Люди здатні домовлятись між собою та змінювати правила гри. І частіше всього не фізичні маніпуляції з ресурсом, а саме гнучкі зміни дозволяють оптимізувати стратегію його використання.

Повернемось до початкового прикладу і зробимо його ближчим до реальності. Нехай наша община з трьох людей все ж існує в рамках більш численної і соціалізованої громади (хутору чи села). Тоді потенційний привласнювач неодмінно буде викритий, обтяжений відповідальністю за здійснене (залежно від правил та законів громади), та ще й матиме значно більший моральний тягар. Таким чином обсяг негативних наслідків зростає без зміни ресурсу і правил доступу до нього, просто за рахунок внутрішніх правил гри більш широкої громади.

(Ви, певно, здогадались, що в повсякденні ці правила являються законами, базовим вихованням, релігійними соціальними інститутами тощо.)

Добре, а до чого тут ліс?

Лісовий фонд формально знаходиться під охороною держави. На практиці це означає, переважно, лише колосальні складності з виведенням лісу у комунальну чи приватну власність. Ліс належить народу, але господарює в ньому переважно держава (значно рідше — громада чи фіз/юр особа).

Тобто, аналог "великої" громади з нашого прикладу - весь народ України. "Общиною" ж може бути певна група людей чи навіть весь населений пункт. Тепер подумайте, чи відчуває народ в іпостасі громади довільного волинського села відповідальність за дерибан народного ресурсу у вигляді бурштину перед громадою будь-якого буковинського села? Ну от і буковинські дерибанники лісу приблизно те саме до решти країни відчувають.

Трохи вище я намагався на пальцях продемонструвати, що ефективні інституції реалізуються лише за наявності суттєвих стримуючих факторів та/або суспільних договорів. Як справи з лісовим фондом — видно на відео. А що ж зі суспільними "договорами"?

Ок, оцініть кілька фактів:

  • Відповідальність за незаконну вирубку — штрафу в 850-1700 грн., або арешт до 6 місяців, або обмеження волі до 3 років, або позбавлення на стільки ж; з конфіскацією добутого. (ККУ ст.246)

  • В 2014 році в Чернівецькій області було винесено три вироки за цією статтею, в 2015 — шість.

  • З шести в 2015 — 1 штраф в 850 грн, 3 — штраф 850 грн з компенсацією збитків/стягненням (~12-22тис.грн), 1 — обмеження волі на 1 рік з компенсацією збитків. Останній кейс взагалі феєричний. Спиляно одну ялицю. Нараховано 4422 грн збитку. Призначено штраф 1200 грн без конфіскації. Прокуратура пізніше продуплилась і подала апеляцію щоб призначили конфіскацію, але виявилось, що ялицю вже вилучили, продали, і навіть перерахували гроші сільраді. (Хто, чому, навіщо? Хто Зна. 42756425/44518751 в ЄДРСР єслі шо.)

Може скластись враження, що до суду доходять лише поодинокі невдахи, які не змогли відкупитись на місці.

В українців наразі ще й негативна динаміка цінностей, це виливається в низький рівень довіри та індивідуалізм. Ними є громади, що або живуть поблизу лісу, або можуть мати інтерес в його нелегальній вирубці; органи влади; інституції тощо.

Беремо до уваги:

  • Слабкі соціальні інститути взаємної відповідальності.

  • Низьку мінімальну ставку санкцій.

  • Безсистемне виявлення порушників.

  • Перевагу вартості ресурсу над затратами на його отримання (в т.ч. ризики санкцій).

  • Рівень цінностей суспільства.

  • Простоту доступу до ресурсу.

  • Відносне послаблення рівня корупції в цілому.

  • Складність обліку лісу як одиниць дерева, так і площ в цілому.

І отримуємо логічну модель поведінки:

1. Якщо потенційна вигода покриває можливі розтрати — ліс продовжать дерибанити.

2. Коли є вже отримана вигода і вона покриває потенційні розтрати — зловмиснику немає змісту зупиняти дерибан. (Грошей за два розпродані лісовози вистачить, щоб відкупитись від впійманого третього)

3. Якщо ліс є в комунальній власності і рівень свідомості громади достатній для того, щоб самостійно виробити механізми суспільного договору, контролю і стягнення санкцій - є потенціал раціонального використання.

4. Якщо прибуток від розкрадання отримується на щаблях, вищих за місцеву громаду (район/область/держава), причетним до схем матиме зміст гальмувати процес розвитку суспільного договору, адже це може ускладнити їх доступ до ресурсу.

5. Враховуючи попередній пункт, припускаємо, що у малих і розрізнених громад менше шансів виробити адекватні правила гри, ніж у об'єднаних громад, що можуть акумулювати ресурс на лобістів, правозахисників, активістів і т.п.

6. Нові методи обліку та технології нагляду можуть значно знизити обсяг незаконної вирубки, принаймні масової.

Варто зазначити, що в разі незмінності курсу "на ЄС" рано чи пізно ми можемо отримати ресурсну підтримку європейських структур на розвиток місцевих інституцій в рамках приведення лісогосподарювання до загальноєвропейських норм. Проте намір такого розвитку може сприйнятись розкрадачами ресурсів як сигнал "бери зараз, бо потім не дадуть"


 У того, хто дочитав так далеко, виникає логічне питання:

Окей, чувак, ти вивалив купу теорії, але ліс далі крадуть, що нам з цим робити ПРЯМО ЗАРАЗ?

Лупати сю скалу. Тобто робити те, що й робили, все ок, всі молодці. Але. Але! Але невідкладно проектувати те, що розміститься на місці сеї скали, коли вона буде відлупана до атомів. Тобто йти в народ. Знаходити громади, в яких є потенціал, яким можна віддати ліс у господарювання і він не буде зникати. Зараз же ж децентралізація, вікно можливостей, всі діла. Сільські громади навряд почнуть це самі, бо про необхідність створення якихось спеціальних умов для підтримання ресурсу ще треба звідкілясь дізнатись. Хіба в них заведеться суспільствознавець чи інституціоналіст.

(Тут варто було б відмітити одного фахівця із зазначеного питання, але в нього виникла спонтанна жижа мозку тепер скрізь ввижаються кастрюлєголові. Тому цей референс лише для тих, хто в тємі.)

А, ще не забувайте пояснювать громадам, що їх уявлення про ведення бізнесу, капіталізацію, оце все, безнадійно застарівають і відстають від реальності на 5-10 років.

Громади, і перестаньте, нарешті, жлобитись. Нашкребіть грошей та відправте хоч когось з молодняку за кордон вивчати економіку, а не лише лісозаготівлю в місцеву бурсу. Але перед цим підпишіть договір, що той має повернутись і відпрацювати на благо громади скільки-то-там. Це ж не договір з абстрактною державою, це ж своя "община".

А в неї курку красти  зась.

Схожі публікації