Листи в Україну. Дезорієнтація на місцевості

Колонка Андрія Тужикова

Колонки

Інколи, коли подорожуєш не більше тижня, то вночі, прокидаючись у новому місці, перші миті думаєш, буцімто ти прокинувся у своєму помешканні. Мозок навіть підганяє геометрію простору під звичний інтер’єр. Майже те саме відбувається і з вулицями, провулками та двориками. Це містичне відчуття перебування у двох місцях одночасно, інертність звикання до нового середовища, триває зазвичай до двох тижнів. Коли я пишу ці рядки, йде десятий день мого дев’ятимісячного проекту «Технологічні інновації у бібліотеках Литви», а я лежу на пуфі та спостерігаю як 3D-принтер друкує модель R2D2 (дроїда із «Зоряних воєн»). У цей час кілька підлітків грають у Kinect Sports на Xbox, а з вініла грає Led Zeppelin. Так, це муніципальна бібліотека. Так, всі ці гаджети доступні для використання, у тому числі дрони, Arduino та лептопи з Intel Core. Я живу у портовому місті Клайпеда, що на березі Балтійського моря, але нашпигована гаджетами бібліотека настільки притягує, що я навіть не маю часу, аби гуляти пляжем.

Odoo CMS - велика картинка

Перше, що я зробив після приїзду - це купив за 40 євро велосипед, адже від мого дому до центральної частини міста, де я працюю, всього лише три кілометри. Ідеальна відстань для ранкового велозаїзду. Вживаний ровер я придбав у вусатого литовця, який запрошував у гості, коли раптом щось зламається. Я живу на мансарді приватного будинку, а поруч живе власник Петрас. Він чудово говорить і лається російською. На відміну від молоді, яка російську зовсім не розуміє. Лаявся він двічі: коли іскрили розетки та коли раптово припинив працювати бойлер. Я завжди порівнюю токсичність «русского міра» з російським матом, адже він так само вражає чужі мови та культури. До деяких з матів навіть додають литовське закінчення «-s». Мій ментор зовсім не розуміє російської, однак лається з литовським акцентом. Це той живучий бур’ян, про який писав Рильский.

Odoo CMS - велика картинка

Спочатку мені здавалося, що адаптація триватиме довго, однак вже за кілька днів я майже почував себе місцевим. Їздив на закупи, відкрив банківський рахунок. Навіть знайшов місцеву українську діаспору – клуб «Родина» (спершу я прочитав її російською). А одним із постійних відвідувачів є українсько-литовський підліток Денис. Дізнавшись, що я інколи буваю в бібліотеці, він став частіше сюди приходити. Він завжди вітається зі мною «Слава Україні!», а потім ми граємо в Xbox. Спершу мені дали зовсім незвичне завдання: у бібліотеці проходитиме п’ятиденний курс Computer Basics для людей третього віку. За цей час я мав навчити їх користуватися YouTube, GoogleMaps, Gmail, skype. Всі мої «учні» були 65+, тому почалося все з того, що я пояснював, як тримати мишку. Найбільше часу зайняло те, що вони ніяк не могли потрапити курсором на потрібну піктограму. Зрештою до кінця тижня, вони вже дзвонили один одному в скайпі та надсилали смайли. Щоби присоромити їх, коли вони не могли впоратися з елементарними діями, я розказував, що трирічні діти самостійно грають в ігри на планшеті, і навчилися вони всьому самостійно.

Odoo CMS - велика картинка

Перебираючи книги, я натрапив на «Шенгенську історію» Андрія Куркову. Це, мабуть, єдина книга українського автора, яку я поки тут знайшов. І ця назва символічна, адже моя шенгенська історія щойно почалася. Ввечері мене чекають мої нові друзі: канадка, іспанець та колеги-литовки. Ми будемо пити пиво і говорити про те, як зникають кордони, і як люди стають ближчими.

Фото: Андрій Тужиков

Схожі публікації