Хранитель замку, порно-копірайтерша та похоронний трубадур

Професії, які не зустрінеш щодня

Колонки

Що б там не казали, а дорога – це, в першу чергу, люди яких на ній зустрічаєш. Одні проносяться, не залишаючи і сліду, мов дерева на узбіччі за вікном авто. Інші ж стають своєрідними контрольними пунктами, точками неповернення на мапі вашого життя. З одними ви стаєте друзями чи коханцями, а імен інших не згадаєте вже за годину після знайомства. Це вкотре доводить, що випадкових зустрічей не буває і кожен незнайомець на нашому шляху – це потенційно нова цікава історія. Просто інколи варто трішки глибше копнути. Зайвий раз поцікавитися життям співрозмовника і вміти слухати, коли тому є що розповісти.

На щастя, моє життя «на колесах» (мова не про наркотики) спровокувало безліч таких зустрічей за останні кілька років. Тож, в один день я вирішив, що необхідно якось усіх цих персонажів структурувати та хоча би спробувати закріпити у своїй пам’яті. Так, серед всього занотованого, із часом з’явився список людей із професіями, що здалися мені унікальними.

В цьому тексті знайдеться місце і романтиці, і непересічній винахідливості. Деякі з героїв «працюють» за межею закону, а деякі можуть комусь здатися аморальними покидьками. Втім кожен із них - екзотична пташка у клітці, котру ми називаємо суспільством і я вдячний долі, що наші дороги перетнулися одного дня.

Odoo CMS - велика картинка

Кілька років тому, після концерту у невеличкому містечку на Південному сході Німеччини, вдячні слухачі запросили мене на вечірку з нагоди Дня народження їхнього друга. Ну знаєте, як воно буває, коли більшість гостей вже й не в курсі, хто винуватець дійства.

Із приватного будинку на околиці голосно гриміла музика. Всі присутні на момент нашого приходу були вже добряче п’яні і за кілька хвилин я встиг згубити своїх супутників у загальному натовпі. Людські голоси довкола зливалися у єдиний нерозбірливий німецькомовний потік і я, ні чорта не розуміючи, вирішив усамітнися на відносно тихому балконі із пивком та нічним небом. Та довго на одинці залишатися мені не судилося.

Через кілька хвилин на балкон вийшов хлопець років 30-ти і попросив запальничку. Він, як і я, виявився випадковим гостем на цьому святі життя і хоча, будучи німцем розумів усі балачки довкола, запевнив мене, що нічого суттєвого я не втрачаю. У нього була хороша англійська і ми швидко знайшли спільну мову. Незнайомець багато розпитував мене про Україну та з інтересом слухав. Найбільше його цікавили київські рейви та клуби, про які йому доводилося чути від друзів, які бували в Україні. Але прийшов і мій час задавати запитання. Я поцікавився, чим же він займається та що привело його на вечірку.

На що незнайомець відповів, що він займається кіньми і приїхав сюди з «партнером», який чекає в машині, вказавши рукою в сторону фургону, що був припаркований на протилежній стороні вулиці. Після чого, запропонувавши мені познайомитися з його «партнером».

І хоча звучало все це надто підозріло, і ви скажете, що я безголовий ідіот, та інтерес таки взяв гору і я погодився пройтися з ним до авто. Як то кажуть, хто в армії служив, той в цирку не сміється. Так, того, хто ріс в Україні 90-их, складно налякати чимось у Німеччині в 2016-му. Найгірше, що я сподівався там побачити – це пересувну нарко-лабораторію та хіміка в білому халаті. Та все виявилось набагато простіше.

Викрадати мене на органи ніхто не збирався, і коли двері фургону відкрилися, я побачив надзвичайної краси коня каштанового кольору. І от в цей момент, я вже засумнівався, чи правильно я зрозумів значення слова «партнер» і чи мій співрозмовник бува не належить до людей із вкрай нехарактерними сексуальними вподобаннями. Та, певне, прочитавши переляк на моєму обличчі, незнайомець уточнив, що кінь є його бізнес партнером, хитро посміхнувшись.

Я все ще не розумів у чому річ і почав підозрювати, що все це якийсь ідіотський розіграш, тож коли ми розпрощалися і фургон незнайомця зник за поворотом, думка про нього мене вперто не полишала. Як тільки я знову приєднався до компанії, що притягнула мене на вечірку, то розповів їм, що зустрів тут чувака, який приїхав на тусовку з конем.

І тоді все стало на свої місця. Як я дізнався згодом від своїх супутників, справа полягала в тому, що німецьке законодавство дозволяє разом із конем перевозити ще й певну кількість медичних препаратів, які так просто не дістати. І саме ці препарати, винахідливий дилер збував на різноманітних підпільних рейвах по всій території Німеччини, гастролюючи, мов фургон із клоунами та цукровою ватою, їздить від ярмарки до ярмарки. І саме тому він називав свого коня «бізнес-партнером».

Odoo CMS - велика картинка

А от наш наступний герой знайшов свій дзен і покликання у невеличкому чеському містечку із населенням у 200 чоловік. Вже кілька десятків років його робота полягає у нагляді за старезним замком на горі, поруч із селом та відкриванням замкових воріт на вимогу відвідувачів.

Коли служба у війську ще була обов’язковою, він – молодий та абсолютно антивоєнний хіпі, навідріз відмовився вступати до лав збройних сил. За це його відправили на такі собі примусові соціальні роботи. Та по закінченню терміну робіт, він так прив’язався до замку за яким його змусили наглядати, до села та його мешканців, що попросив дозволу залишитися.

Тепер він мешкає зі своєю родиною у старому кам’яному будинку у підніжжя замкової гори та у будні дні дбає про те, щоби споруда простояла якнайдовше. А у вихідні організовує концерти в своєму домі.

Влітку 2015-го мені довелося познайомитися із, на перший погляд, абсолютно звичайним чоловіком середніх років. Я відіграв концерт на території туристично-рекреаційного комплексу в центральній Польщі і ми продовжили вечір у вузькому колі при багатті біля озера.

З теми музики плавно перейшли до теми текстів та джерел натхнення. І коли я обмовився півсловом, що мене неабияк цікавить питання темної сторони людської душі, питання злочину та відповідальності, то помітив, що очі мого співрозмовника вмить налилися вогнем неприхованого інтересу. Ні, він не буде черговим наркоторгівцем у моєму списку дивних професій. Його робота в буквальному значенні полягала в тому, аби заглядати в голови найнебезпечніших в’язнів.

І хоча про своє заняття він розповідав не надто охоче, все ж дещо мені випитати вдалося. Якщо конкретніше, то його щоденною справою було проведення співбесід зі звихнутими вбивцями та ґвалтівниками, перед закінченням їхніх термінів відсидки, і прогнозування ймовірності того, що той чи інший злочинець скоїть рецидив і чи, взагалі, є в нього шанси на соціалізацію.

Я пам’ятаю, як у кінці нашої розмови він додав, що я навіть уявити собі не можу наскільки страшні речі йому доводиться чути під час розмов зі злочинцями. А на моє запитання, що ж найскладніше в його професії, він відповів: «Не втратити віру в людство».

Odoo CMS - велика картинка

Розбавимо смуту і перейдемо до, напевно, найромантичнішого героя колонки – скульптора-орнітолога з Ісландії. Житель невеличкого колись рибальського селища Ріф вирізає з дерева фігурки птахів. І якщо ви читали мою минулу колонку про Ісландію, то зрозумієте, що дерево – надзвичайно цінний ресурс на острові.

Проте не будь це так, історія втратила б увесь свій шарм. Ну подумаєш собі, вирізає з дерева птахів, у нас он в Косові Івано-Франківської області таких умільців, хоч греблю гати.

Винахідливий ісландець використовує в якості сировини виключно деревину, яку приносить йому море. Його майстерня вщент забита складеними та розсортованими по видам колодами та палицями, які, перш ніж стати птахами, подолали тисячі кілометрів у водах бурхливого моря.

А тепер дозволю собі дещо видозмінити відомий фразеологізм про те, що на кожний товар є свій покупець. Бо в умовах сучасного ринку на кожний товар є ще й свій копірайтер. І представником саме цієї професії є наша наступна героїня, яку мені пощастило зустріти в Україні. Молода, надзвичайно скромна та малослівна дівчина пише анотації до порно-фільмів, щоби відвідувачам інтернет-порталів для дорослих було легше обрати кіношку під смак, настрій та ситуацію.

Думаю, що в цей момент більшість читачів чоловічої статі подумки промовили: «А що, так можна було?» і задумалися про зміну професії. Але мушу вас застерегти, що за словами представниці цього нелегкого фаху, робота ця нудна і здебільшого надзвичайно складна. А саме через те, що вкрай важко щоразу вигадувати новий текст для таких подібних за сценарієм фільмів «із постійним хепі ендом».

На Сході Польщі мені пощастило зустріти чоловіка, який займається пошуком уламків метеоритів. І, повірте, деякі з них коштують кругленьку суму. Так, наприкінці дев’яностих йому вдалося знайти майже дев’яти кілограмовий шматок метеориту, що впав в околицях Замостя.

Це і стало своєрідним «стартовим капіталом» для обміну із іншими колекціонерами небесних тіл. Тепер в колекції поляка близько 50 уламків від метеоритів, що впали на землю у різних куточках планети. Є навіть кавалок челябінського. Тож хобі переросло у цілий музей, де сам власник уламків готовий із задоволенням розповісти про кожний із них.

Як зауважив колекціонер метеоритів, не завадить про всяк випадок носити із собою невеличкий магніт і може вам також пощастить знайти частинку дорогоцінного небесного тіла. Адже космічні об’єкти є не лише на небі, а й часом лежать прямо під нашими ногами. Тож, побачивши дивної форми чи кольору камінець, варто зайвий раз перевірити його, наблизивши до магніту. Якщо той притягне знахідку, то можливо ви черговий щасливчик і це не просто каменюка.

І знову повертаємось до Ісландії. Цього разу нашим героєм стане музикант. В народі таких хлопців з гітарами прийнято називати сінгерами-сонграйтерами, бардами чи трубадурами. Наш трубадур, будучи на сцені, балансує між мелодійними баладами та брутальними не толерантними жартами в кращих традиціях стендап-коміків. Аби спробувати вам передати безжалісність його гумору, додам, що це той тип жартів, сміючися з яких ти відчуваєш себе винним, проте не в силах не сміятися.

Втім, коли артист сходить зі сцени та повертається у рідну країну, його працею стає спів на похоронах. Нам українцям складно собі уявити похорони без мідних труб, що холодять кров холодним мінором. А от в Ісландії церемонія виглядає дещо інакше.

Коли я запитав барда, чи кожен музикант може стати таким собі погребальним трубадуром, то отримав негативну відповідь. І коли поцікавився, якими же тоді якостями, знаннями та здібностями необхідно володіти для опанування такої професії, то отримав по-ісландськи просту, дивну та одночасно мудру відповідь: «Ти повинен вміти, як ніхто інший, відчувати чужий смуток».

На останок додам, що варто бути обачними із компліментами, які звучать у вашу адресу. Менше року тому на черговій пост-концертній вечірці, одна з присутніх там дівчат, із якою в мене зав’язалася мила невимушена бесіда, зненацька похвалила мої очі.

Я на момент закляк від несподіванки, подякував та продовжив розмову. Та моя співрозмовниця повернулася до теми очей, зі словами «ти не думай, що це лише порожні слова, сказані з ввічливості. Це – зауваження професіонала!».

Я ж, у свою чергу, жартома кинув здогадку, що вона – окуліст. Та моя співрозмовниця спокійно відповіла, що я не вгадав і її робота – це проведення операцій по видаленню частин ока для трансплантації. Щоправда, її пацієнти на момент операції вже мертві.

Я навмисне залишив всіх фігурантів колонки безіменними. Так як, із деякими з них я не в стані навести контакти, щоб отримати дозвіл на публікацію імені. Імен інших я вже просто й не пригадаю. Тож, задля справедливості вирішив залишити всіх героїв цього тексту лише своєрідними моделями персонажів, яких мені пощастило зустріти. І погодьтеся, імена тут не головне.

Фото: Sasha Boole

Схожі публікації