Чому у Чернівцях не працює краудфандинг?

Колонка Андрія Тужикова

Колонки

Якщо пересічний житель будь-якого райцентру нашої країни прочитає назву колонки, то я майже впевнений, що він не одразу второпає про що йдеться. “Крауд... що? Щось зламалося в місті?” - подумає наш узагальнений персонаж. І я зовсім не намагаюся висміяти його неосвіченість, навпаки. Люди, які працюють над створенням громадянського суспільства, як і інші фахівці, вигадують професійний сленг. Це добре для них – коротке слово має під собою якусь теоретичну конструкцію, яку не потрібно переказувати. Це погано для людей ззовні – їм важко зрозуміти про що мова і  “в'їхати” у контекст. Усі ці партисипації, фандрайзери, стейкхолдери, насправді, англійські варіанти назв дуже простих понять. Але, як і будь-які інші фахівці, громадські активісти теж хочуть відчувати себе особливими та пускати дим в очі. Майже те саме роблять економісти, бо коли ви чуєте про падіння фондових індексів, ви перемикаєте канал, хоча говорять про дуже прості речі, які можна пояснити на прикладі продуктового магазину біля вашого будинку. Тут виникає проблема мови, і до цього ми повернемося пізніше.

Не дивлячись на все, що я написав вище, в українській мові є милозвучний відповідник для слова краудфандинг – спільнокошт. Із ним вже легше працювати, воно інтуїтивно дає нам зрозуміти, що мова йде про якісь спільні кошти. Зрештою, так і є. Ідея ось у чому – ви пропонуєте проект та просите у людей гроші на його реалізацію, а вони безповоротно і без жодного зиску надсилають вам ці кошти. Це може бути будь-що: стартап, ЗМІ, конструювання прототипу якогось ґаджету, написання нового програмного забезпечення, запис аудіоальбому, будівництво спортивного майданчика та навіть випічка величезного торта. До слова, саме у такий спосіб український стартап Petcube зібрав 251 тисячу доларів. Ці хлопці створили гаджет для дистанційного спостереження за домашніми тваринами. Зазвичай, це все працює в Інтернеті. В Україні цією Інтернет-платформою є (сюрприз, сюрприз!) “Спільнокошт”, яку створила київська спільнота “Велика Ідея”. Працює вона давно, люди пишуть проекти, і якщо вони резонують із суспільними вподобаннями, їх фінансово підтримують особи, які звуться “доброчинцями”, і проекти врешті-решт реалізуються. Все просто!

Odoo CMS - велика картинка

А тепер повернемося до краю, у якому варто жити, та до міста Чернівці. На моїй пам'яті, чернівчани використовували цю платформу двічі, і обидва рази не на торти та караваї, а на конкретні суспільні проекти. Це були проекти “Урбаністична резиденція у Чернівцях” та видання “Твоє Місто. Чернівці”. Обидва проекти не зібрали необхідної суми грошей, тобто провалилися, а за правилами, якщо зібрали лише частину, то гроші повертаються доброчинцям і проект рахується таким, що не підтримали. У чому проблема? Суми здавалося би невеликі – до двох тисяч євро. Враховуючи кількість жителів, наявність малого і середнього бізнесу, сума незначна. То що не так? Пам'ятаєте я говорив про резонанс між суспільством і проектом? Це необхідна умова, аби громада не лише підтримала проект, а й пожертвувала кошти. Цього резонансу не відбулося. А якщо і відбувся, то лише із незначним за кількістю креативним класом, платоспроможність якого не така висока. Резонанс цей відбувся тому, що ті, хто писали проекти і є креативним класом, і спілкуються всі вони однією мовою. А цього рівня комунікації замало.

Odoo CMS - велика картинка

Інше питання – а чи був у громади запит на ці проекти? У коментарях на Facebook мені вже дорікнули, що я намагаюся натягнути економічні моделі на громадянське суспільство. Я не говорю про попит і пропозицію. Я говорю про запит як розуміння, бажання і бачення громадою свого розвитку. Чи розуміє громада, що їй потрібне ЗМІ, яке не фінансуватиметься з кишені влади та бізнесу (часто, у кінці, це одна й та сама кишеня)? Чи варто очікувати від громади, що вона самостійно сформулює свій запит і зможе увійти в резонанс із креативним класом, який взяв на себе роль візіонерів і пропонує рішення. Чи достатньо довіри? А можливо потрібно каталізувати цей процес формулювання запиту, направляти його у потрібному (кому?) напрямку. Не чекати на міфічну громаду, яка сама все зрозуміє. Тоді ці візіонери мають взяти на себе відповідальність і почати артикулювати від імені громади. Що дуже важко, адже ми знову повертаємося до проблеми мови. Ці проекти не “вистрілили”, тому що люди, які писали проекти, і люди, які мали б за них заплатити, живуть у різних системах координат. Звичайній людині важко зрозуміти, чому резидент фрік-урбаніст, який житиме і творитиме тиждень у Чернівцях, є важливим, що його перебування – це довгострокова ризикована інвестиція, що містотворчий процес рухатиметься кращим шляхом. Їй  важко зрозуміти, для чого оплачувати існування ще одного новинного сайту, якщо на Facebook і так про все пишуть. Відповіді є апріорними знаннями для креативного класу, але не є очевидними для інших. 

Наскільки вірним є моє припущення? Важко знайти якусь метрику, але спадає на думку такий приклад. Більшість заходів, які організовуються в Чернівцях креативним класом, робляться для ... креативного класу. Мова, яку використовують в описі подій, просто важка для розуміння. “Компетенції”, “інформаційна гігієна”, “партисипація”, “opendata”. “Інклюзія” – ще одна хмаринка тегів, яка навряд приваблює звичайних людей, які, власне кажучи, і є цільовою аудиторією. Це замкнене коло лише збільшує розрив, герметизує креативний клас від тих, для кого він креативить.  Цей текст – не пошук винних, а пошук проблеми та її усунення. Поки що я бачу, що площина креативного класу і громади близькі до ортогональності у плані мови, і про це варто подумати. 

Джерело скриншоту

Схожі публікації