2 листопада у широкий прокат вийшов фільм «Тор: Раґнарок», який завершує трилогію про месника з Асґарду
Фінальна стрічка слугує прямим переходом до найбільш масштабної події кіновсесвіту – «Війн безкінечності».
Режисером виступив новозеландський комік Тайка Вайтіті («Що ми робимо у темряві», «Полювання на дикунів»).
Зазвичай лише невеличкий сегмент фанбази кіновсесвіту «Marvel» виділяє франшизу про Тора як свою найбільш улюблену. Два попередні фільми були сповнені магічної сльоти, дещо пафосні та невідповідно масштабні. Проте третя частина кардинально змінить цю похмуру тенденцію та вдихне контрасту у стрічку.
Перший кадр – і ми бачимо Тора, підвішеного догори дригом у якійсь пекельній місцині. Саме у такому становищі і знаходиться франшиза станом на третій фільм.
Тор (Кріс Хемсворт) нарешті повертається додому і застає на королівському ложі брата-пройдисвіта Локі (Том Хіддлстоун), який нахабно захопив асгардський трон, а Одіна прокляв і надійно заховав на Землі. Після теплого родинного прийому брати прямують до непримітного притулку, щоб знайти блудного батька. Проте там на них вже чекає богиня смерті Хела, яка має свої плани на Асгард.
А вашій увазі представляємо гру «Вгадай мотивацію». Яка мета все таки рухає Хелою? Правильно, помститись поганому батькові та захопити весь світ. Тож автор сценарію не вагається, і вже за декілька хвилин після представлення Хели, лиходійка валить на коліна обитель богів.
Головна злодійка Хель (Кейт Бланшет) стильна та харизматична. Вона вселяє жах, відпускає гострі жартики та у своїй рогатій подобі виглядає справді канонічно. Очевидно, що Кейт Бланшет детально пропрацювала кожен елемент образу.
Однак вплинути на сценарій неможливо, тому її героїня – це черговий злодій по виклику. Вона лиха, по дефолту лиха. І на цьому все. Цього має вистачити глядачу. А ще у неї є чимала армія чахликів, які забезпечують громадський порядок у божественній пустці.
Тож змиріться та чекайте на Таноса. От він вже точно дасть жару. Хоча…. Найлютіший громила у галактиці, який прагне поневолити і підкорити всі планети. Таке враження, що всі злиті злодії Марвел комплексно реінкарнуються у його образі.
«Стрічка повинна бути драматичною, похмурою – це ж Раґнарок, кінець світу, невідворотна загибель усього сущого», – тлумачили фанати міфології всім-всім-всім навкруги. Та дзуськи! Фільм Тайки Вайтіті – божевільна буфонада, феєрверк жартів, підколів та кумедних реплік. Цілком очікувано, що такий хід викликав чимале обурення у соцмережах. Сам режисер, вирішивши лаконічно відповісти на тонну коментарів від хейтерів, описав свою стрічку так: «Це мегабезглузда комедія про космічних вікінгів, яка стане фільмом року і забере всі гроші у Брюса Вейна (так-так, адже невдовзі прем’єра «Ліги справедливості»)».
Гумор – без жодного сумніву ключова складова фільму. Ним щільно насичений кожен клаптик стрічки. Час від часу навіть хочеться скрикнути: «Досить! У меже вже луснуло черево на жарті про геніталії у «Вартових галактики», а ви знову тут починаєте!». Відсоток комедійної складової більший, ніж в останніх «Вартових галактики». Складається враження, що у кораблі, який втопає у вирі водевілю, затикають щілини томами всесвітнього гумористичного епосу.
Фільм просто тріщить по швах від комічного наповнення. Водночас Тайка Вайтіті такий: «Ну ми трішечки тут переробили, для чого вам слухати збалансовану експозицію, давайте краще додамо стендап від Халка. Хлопці, ану тягніть ізоленту, зараз будемо заліплювати дірки».
Та й неможливо обійтись без порівняння останніх «Вартових» та «Тора», тому що у них багато спільних рис: тут і насичені, яскраві цунамі графіки, і невпинний гумор, і легендарний саундтрек на фоні епічних битв, і атмосфера космічної опери. Тільки от вкраплення драми у «Вартових» є вдалим, а у «Торі» вона ніби і має бути, але втиснути вже нікуди неможливо – все під зав’язку забито панчлайнами.
Не тільки безупинний конвеєр гумору пов’язує другу частину «Вартових галактики» із «Тором». «Вартові» задали тренд на бекграунд у стилі кінця ХХ століття, а Тайка Вайтіті успішно його підхопив. Візуальний ряд, декорації у стилі 80-х років гармонійно вплетені у стрічку. Крім того, деякі інопланетні лахи дуже скидаються на моду часів «V елементу».
Протягом І акту режисер намагається продемонструвати так необхідну сюжету драму, однак паралельно є ще експозиція, комедія, інтеграція нових персонажів, камео Доктора Стренджа. А тому всі частинки разом губляться у сценарному хаосі. На ІІ акті залишки сумбуру вивітрюються і оповідання стає більш плавним і врівноваженим.
Саме події на планеті-смітнику Сакаар найбільше запам’ятовуються. Такому ефекту є цілий ряд пояснень. По-перше, навколишнє середовище атмосферно «умебльоване» різними помийними ямами, велетенськими звалищами та локальними мешканцями у мішкуватих балахонах. Рівнем вище це однозначно неординарна діджитал-програма екскурсії по Сакаару, шикарні гладіаторські бої. І на довершення нові персонажі – Грандмастер (Джеф Голдблюм), владика звалища, який насолоджується розкішним життям в обіймах екзотичних красунь, тусить на своєму диско-кораблі й шахраює на боях; Валькірія (Тесса Томпсон), ласа на елітне пойло та підкачених героїв; а також нові комічні персонажі «Глиба» і «Залізяка» (треба більше гумору….).
А під час сцен на Асгарді глядача охоплює меланхолія вишуканої обителі богів. Та-дам! Хоча й були хвилинні оповідальні просвітлення, типу натяків на сюжетну арку про рух опору (так-так, таємний легіон), але сценарію не до них. Тому він щоразу хутко повертав глядача до палацу Грандмастера.
«Immigrant Song» – потужний лейтмотив фільму. А й справді, коли Землю врятовано, настав час повертатись додому. Тим паче якраз кінець світу на носі. Тож варто зібратись із силами та надерти зад пекельному демону Суртуру – передвіснику Раґнароку.
Нарешті «Marvel» остаточно визначилася з фічами й характеристиками героїв: Тор увесь із себе hot-hot-hot, а Халк – напівголий брутальний качок (водночас його людська подоба, Брюс Бенер, переляканий до чортиків усім, що відбувається навколо, і все ж відчайдушний і хоробрий), Локі – тут багато фантазувати не треба, без кардинальних змін: шахрай із тимчасовими проявами благородства.
Так, Халка у цьому фільмі таки вирішили показати не зеленою пантомімою, а таким собі зухвалим комедіантом і героєм. І це круто.
По завершенні кіно глядачів очікують дві сцени після титрів. Перша – зв’язка з початком нових «Месників», а друга – черговий дотеп. Чого ж дарма марнувати добро, якщо його можна додати у сцену після титрів.
І запам’ятайте найголовніше – ніколи не вірте трейлерам «Marvel»! Зазвичай, студія навмисно приховує якісь деталі у ключових кадрах, щоб зберегти інтригу (як це було у «Першому меснику: Друга війна», коли кушетку з «мертвим» Ніком Ф’юрі для трейлера накрили полотном). Але у «Торі» усе ще складніше.
Усім добре запам’яталась сцена із трейлеру, де на тлі індустріальних парів у нью-йоркському провулку Хела знищила молот Тора. А от у фільмі ми її не побачимо (це не спойлер, офіційний відривок є у мережі). Нам покажуть її видозмінену версію.
Прикольних сцен з Одіном, який тусить перед притулком в образі безхатченка, взагалі не буде. За словами режисера нью-йоркський атмосферний сетинг майже повністю вирізали задля економії хронометражу. Проте невеличке камео Доктора Стренджа залишилось без жодних змін.
Крім того, режисер прокоментував, що вони знімали, дуже багато часу знімали, а потім вже вирішували, яку версію сцени краще залишити. Та й на додачу трейлери «Тора» найбільш заплутані серед інших відеороликів. Деякі сцени навмисно змонтували або підкорегували графікою так, аби максимально приховати деталі сюжету. Тож очікуйте на несподіванки.
Варто зазначити, що хоч Тайка Вайтіті витворяв усе, що заманеться, втім він таки зумів розкрити канонічний образ Тора з коміксів. Також режисера надихнули найвідоміші лінійки історій про Халка. До того ж слід віддати належне і самій студії «Marvel»: дати творчу свободу режисерові при величезному бюджеті – ризикований хід для масштабних корпорації. Однак він виправдав себе, і фільм уже зміг зібрати чималу суму, навіть не вийшовши у домашній прокат.
«Тор: Раґнарок» – це Тор, якого ми заслужили, стильний ребрендинг надокучливої скандинавської Санта-Барбари. Це ідеальна модель фільму про бога грому, з якої і варто було починати трилогію (а не витрачати півбюджету на гонорар Наталі Портман, а більшість хронометражу – на нудну любовну лінію). Стрічка – легка і драйвова, тому підходить для будь-якої аудиторії.
Дивився Дмитро Сидоренко