М. Найт Ш’ямалан зняв продовження «Невразливого» та «Спліту», об’єднавши у ньому персонажів з попередніх тайтлів. Ще під час зйомок «Невразливого» режисер виношував план по створенню всесвіту зі своїми чудернацькими героями. Звісно, крім Марка Волберга з його вмінням розмовляти з рослинами. Скоріше за все пересічному глядачу не вдасться вловити зв’язок серії фільмів із проміжком у 19 років. А фанатів прохідного трилеру не так вже й багато. Одразу незрозуміло, на кого це кіно розраховане.
Трохи спойлеру
Події «Скла» розгортаються навколо розслідування Девіда Дана (Брюса Вілліса). Він намагається вистежити Кевіна Крамба (Джеймса Мак-Евоя). Жадана ним зустріч таки трапляється, внаслідок чого обох бійців ловить таємна організація, що діє під егідою Еліс Тейпл (Сари Полсон). Ця дама прагне переконати ув’язнених супергероїв у тому, що їхні здібності – плід уяви та неврівноваженої психіки пацієнтів. У клініці Девід зустрічає свого знайомого – лихого інтелектуала Містера Скло, Елайджа Прайса, (Семюела Л. Джексон), який топить за трушну супергероїку. Останній вже встиг зацікавитися однією з особистостей Кевіна – Звіром. Очевидно, що незабаром із подачі головних героїв почнеться якесь фантастичне жахіття. Ну, принаймні на це сподіваються глядачі, які повелися на привабливу промо-кампанію стрічки.
У плані продовження лінії кожного з героїв фільм провалився. Ще у «Спліті» глядачів спокушали хіт-парадом 23 особистостей Кевіна. Зрештою нам показали тільки 7 (решту прокрутили нарізками). Брюс Вілліс, легенда бойовиків, тут скидається більше на пенсіонера, якого витягнули підпрацювати на правах франшизи. Семюел Л. Джексон кайфує у божевільному образі, нагадуючи дорослу версію Стюї з «Гріфінів», і це вже прикольно. Також кожному з персонажів приставили близьких, про яких їм слід було би дбати. Однак усі ці люди геть не потрібні для сюжету чи розкриття своїх протеже (дурнувата кінцівка не рахується). Вони остаточно доводять неспроможність сценариста.
Незважаючи на епічний опис, сутичка між Девідом і Кевіном нагадує махач гопників за гаражами під кислотою. Постановка, операторська робота, монтаж виконані так халтурно, наче режисер прагнув зробити з цього бою меганудне видовище. Екшн у «Склі» – ганебний по мірках блокбастера. А ментальний тиск Елайджи Прайса перестає вражати десь на середині фільму.
Свого часу Найт прославився приголомшливими твістами. «Таємничий ліс», «Шосте відчуття» створили тренд на неочікувані кінцівки. Тож цього разу майстер своєї справи повинен був вразити публіку, яка звикла до несподіванок. Проте Шьямалан вирішив особливо не паритися і втулив аж кілька поворотів-псевдофіналів, що відстрочують головний маневр. Вийшло дуже розтягнуто. На жаль, така концепція не чіпляє. Тема на кшталт «Чи справді існують супергерої? Можливо, надздібності – це всього-на-всього психологія, самонавіювання?» є вельми цікавою як у контексті самого фільму, так і цілого жанру загалом. Проте її реалізація не пішла далі кросоверу хворих виродків із бюджетом у дві копійки. Так-так, грошей на апаратуру не вистачило, тому йдіть на сеанс «IMAX 2D». Блокбастер недороблений.
Всі проекти Шьямалана можна поділити на дві категорії: безсумнівний шедевр і відвертий провал. Однак «Скло» якимось чином розташувалось посередині між двох полюсів. Від цього ні холодно, ні жарко. Ш’ямалан то просуває реалізм, то голосує за умовності коміксу. У двох попередніх проектах не було і згадки про ілюстровані розповіді. Тому паразитування на тренді – безглузде. Стрічка банально не викликає належний спектр емоцій. Вона не розважає та не веде складного дискурсу. Шкода, що навіть крутезний акторський склад не здатен врятувати картину. Вона зразкова по візуалу, але композиції бракує сенсу. Хоча гра Джеймса Мак-Евоя заслуговує всіх нагород. Його перевтілення викликають захват, страх і шок. Актор для кожної особистості підбирає власну міміку, набір рухів, характер, можливості та вади організму.
Дивився Дмитро Сидоренко