Рецензія на стрічку "Смерть Сталіна"

Вбивча сатира чи карикатурна замальовка?

Кіно

Прокат, а разом з ним і пігідії у значних кількостях розриває стрічка британського режисера Армандо Іаннуччі «Смерть Сталіна». Що ж стало причиною приголомшливого хайпу навколо цієї стрічки?

 
 

У центрі подій часовий проміжок від березня до грудня 1953 року. Помирає Сталін, і автоматично починається протистояння між потенційними претендентами на владу. Серед них: Лаврентій Берія, Георгій Маленков, Георгій Жуков, В’ячеслав Молотов, Микита Хрущов, а також на підтанцьовці Василь Сталін. Фільм знято на основі коміксу «Смерть Сталіна. Історія істинно радянська», що вийшов у 2010 році. Та чомусь після перегляду хочеться виправити назву на більшу відповідну «Smert` Stalina. Istoriya istinno sovetskaya». Принаймні на такі висновки наштовхує робота Іаннуччі.

Подібні сатири завжди викликають обурення у певних груп соціуму. Вони або дратують, або вражають сентиментальні спогади, або зачіпають почуття доісторичних постатей чи подій. Тож режисерові слід вміло подати ідею.

Армандо Іаннуччі має значний досвід у цій сфері. Спершу він займався шоу «У гущі подій», а потім запустив бадьорого «Віце-президента», який встиг відхопити купу Emmy.     

Odoo CMS - велика картинка

Персонажі розкриті справді класно. Їх запам’ятовуєш, тому що у кожного унікальний характер і дивакуваті манери.

Для подібного жанру важливу роль відіграє відчуття сатири. Найголовніша вимога до режисера – не перетворити комедію у фарс чи карикатуру. Чи вдалось це в Іаннуччі?

Для іноземного глядача у дивину було чути арію радянської номенклатури в обрамленні непорочного британського акценту. Режисер стрічки навмисне набирав британців і не вимагав від акторів російської вимови. Для когось це карикатурно, але для нашого глядача – не смертельно.

Час від часу фільм усе ж не впускає необхідну планку і дійство скочується у сваволю: головні герої розносять клюкву наліво і направо, народ стає карикатурною декорацією. Хочете висміяти радянщину? То покопайтеся в історії, відберіть якісь маловідомі факти. Тоді гумор не скидатиметься на парад штампів.

Odoo CMS - велика картинка

У ступор вводить і вступна сцена. Так, саме епізод зі смертю вождя. У трейлерах ми бачили, що його відхід було добряче підмочено. «Ха-ха, він сдох у калюжі сечі», – посміялись ми. Однак далі герої по черзі входять до кабінету, і один за одним повторюють той самий жарт. Це й спочатку особливим проявом гумору не можна було назвати. А втім глядачу вже тикають пальцем: «Подивись, оце ми дотеп придумали. Розтягуй мить, посмійся декілька хвилин з цього». Надмірне розтягування цієї сцени може трішки попсувати настрій фільму. Хоч далі слідуватимуть смішні епізоди.

Зрозуміло, що режисер хотів висміяти Сталіна, жорстокого і безпринципного правителя. Та «художньо обісцяти» його – не кращий спосіб висловити свою неприязнь (особливо до його музичних смаків). Це розчаровує. Тобто все, що міг придумати Армандо для вступу, що задасть темп і тему всього фільму, виявилась ця сценка?

Крім того, насторожує й американізована поведінка головних героїв. Це знову ж таки підтверджує, що якби автори не просто поїздили по дачах і Кремлях, а справді почитали літературу того часу, то вони змогли створити унікальну сатиру на радянський режим. Натомість центральні персонажі відбиваються животиками, лаються і поводять себе ніби завзяті політикани. З одного боку усмішку викликає, а з іншого дисонує з реальністю. Справа тут не у надмірній обізнаності глядача, а у тому, що всі ми так чи інакше знаємо, як жили у ті часи.

Сталін, помираючи кричить «Fuck, fuck». Так би зробив в уявленні іноземного глядача вождь. Проте нам відомо, що тоді номенклатура любила повихвалятись обширним словниковим запасом. Тож малоймовірно, що Сталін таке би казав. Фразу Маленкова «Поцілуйте мене у велику радянську сраку» ще можна пояснити ейфорією від спаду ланцюгів цензури і переслідувань. Проте командос Жуков, який то лається як бравий вояка, то б’ється і вимахується пушками, – ну зовсім карикатурний.   

Odoo CMS - велика картинка

Звісно, фільм однозначно є кумедним, а за подіями цікаво спостерігати. Однак не можна знімати подібне, «аби просто поржати». Має бути загальний посил. Так це і працює. А ралі чиновників, що лаються і попри все намагаються дати одне одному під дих, нагадує «щурячі перегони». Однак на фінішній прямій на нас не чекає мораль чи щось подібне. Пара стереотипних висновків і нічого більше.

Насправді Іауннуччі зняв чудову комедію. Проте від такого вибору очікуєш більшого. Саме завищені очікування і стали причиною негативних відгуків. Варто лишень повчитись у письменників, які віртуозно висміяли режим.

Фільм є своєрідним театром абсурду, крізь призму якого режисер встигає зачепити і сучасну кризу влади на Заході. Та подібний прийом не працює із радянщиною. Не можна кроїти будь-яку сатиру під одну й ту саму гребінку.

Режисер обіцяє максимальну достовірність подій, розповідає, як знімальна група консультувалася з істориками. Та чомусь у 1953 році Берія і далі командує бійцями НКВД, яке реорганізували у 1946. Такі дрібні неточності тотально псують необхідне враження, навіюване режисером і його командою. Не кажучи вже про те, що у радянських будівлях висять таблички «Exit».

Odoo CMS - велика картинка

Армандо вдало висміює бюрократію. Та чомусь зробити теж саме з персонажами він не може. Чи то підлаштовується під смаки аудиторії, чи сам так бачить цю ситуацію. У будь-якому разі фантастично оригінального і геніального кіно у нього не вийшло. А шкода! Його спроба була дуже сміливою та експериментальною. З цього могла вийти неповторна стрічка.

Дивився Дмитро Сидоренко

Схожі публікації