Приматолог Девіс Окойє (Двейн Джонсон) займається боротьбою з браконьєрством. Йому складно знайти спільну мову з людьми, тому найкращий його друг – це горила-альбінос на ім'я Джордж. Тим часом підступна корпорація винаходить страшний вірус, незаконно проводить його тестування, відбувається катастрофа, і Джордж випадково стає жертвою зараження, а разом із ним ще й вовк і крокодил. Тварини виростають до небувалих розмірів, раптово починають лютувати і стають unstoppable. Руйнуючи все на своєму шляху, троє звірів сіють хаос по всій північній Америці. Девіс попри все прагне знайти антидот. Він не лише намагається врятувати планету від руйнувань, а перш за все хоче повернути свого кращого друга. Ну і непогано було би зрозуміти хто ж винайшов цей вірус.
Фільм "Rampage" - це екранізація гри "Rampage" 1986 року, створеної для аркадних автоматів. Складається враження, ніби студія, закупивши права для купи пасхалок у "Першому гравцеві приготуватись" вирішила реалізувати щось із тієї купи, запустивши синглом у прокат. А чому б і ні?
Безсумнівно, поп-культура 80-х - хіт сезону. Але бездумно екранізувати усе, що пов’язане з нею, не є вигідним рішенням. Що можна зробити із таким матеріалом? Мегаепічне місиво, притрусивши його тоннами графону, тестостерону і екшену. В принципі, може зайти, однак без нормальної історії нічого не вдасться. Підтвердження тому - другий "Тихоокеанський рубіж". Сиквел вийшов нескладним і неймовірно дурним.
Перший пункт - це власне те незбагненне лихо, що обрушило свої злодіяння у вигляді вірусу на землі. Навіть у найбільш карикатурних випадках у більшості блокбастерів щось подібне уявлятимуть як купку пройдисвітів поряд із Доктором Зло, який негідницько посмоктує мізинця. Так от у "Ремпейджі" антагоністи просто десь посмоктують у кутку, тому що глядач так і не дізнається хто, що і для чого. Вони - невиразні йолупи, які поводяться настільки стереотипно, що аж бісить. Ай! Байдуже, їдемо далі.
Головні герої. Двейн Джонсон грає Скелю. Не плутайте з його звичним амплуа. Реальну скелю. Йому не завдають шкоди ні потужні удари, ні масивні конструкції. Він взагалі ладен наваляти мутантам голими руками. Зрештою, хтось йому таки дає гранатомет. Не надовго. Все ж мозолистими долонями роботяги зручніше махатись із чудовиськами і натовпом бездумних солдафонів. Броні протагоніст теж не потребує, оскільки його харизма захищає від ушкоджень у стократ надійніше.
Чи вдасться співчувати невразливому антагоністу? Ні. Чи весело і драйвово виглядає це дійство? Частково так. Проблема також у тому, що після зав’язки глядач має висидіти нудний другий акт, де оці всі лихі плани і хитросплетіння сюжету у купі з нудними діалогами будуть ретельно пережовувати персонажі. Тільки потім настане класний екшн і на завершення таки вистрелить видовищна кінцівка. Щодо інших героїв, важко щось сказати, оскільки вони виступають тільки декораціями на тлі Девіса. Навіть його колезі не викроїли достатньо часу для ролі сексуальної і кмітливої напарниці. На останок можна відзначити Джеффрі Діна Моргана, який на пару із Двейном хоч якось намагається витягнути фільм. Джеффрі грає якогось спецагента, і по суті запам’ятовується тільки акторська гра Джеффрі, а не персонаж, якого він втілив.
Сюжет доволі сумбурний, штампований, існує тільки для того, аби відмітитись у графі обов’язкових складових стрічки. Гумор, який пропонують глядачеві - простий, трішки вульгарний, іноді скочується у цирковий фарс. Коли персонажі сперечаються щодо наукового походження вірусу чи розв’язання інших проблем із громилами, діалоги нагадують антинаукову нецікаву муру. Решта - під попкорн зійде.
Велика кількість спецефектів і зачіпка на мегаатракцион відкриває глядачеві очі на реальний вміст стрічки. Тим більше, що слава Двейна Джонсона у головній ролі дає змогу усе передбачити наперед. А шкода, тому що раніше у нього був потенціал для більш самоіронічних і прикольних ролей. Хоча б у тих самих "Анаболіках".
"Ремпейдж" - це кіно для фанатів фантастичних тварин, які трощать усе навкруги, і зеленого екрану, який і є головним героєм стрічки.
Дивився Дмитро Сидоренко