29 березня у широкий прокат виходить нове творіння геніального режисера Стівена Спілберга "Першому гравцеві приготуватись". Це екранізація однойменного роману Ернеста Клайна. Мільйони глядачів із нетерпінням чекають на кожну нову стрічку талановитого фільммейкера. Зараз випадок більш як унікальний - тема "Першому гравцеві приготуватись" знаходиться на гребні мейнстриму: вона окреслює фантастичний пласт поп-культури. Тож час з’ясувати, чим цього разу нас подивував Стівен Спілберг.
Події фільму відбуваються у недалекому майбутньому (2045) у Коламбусі, штат Огайо, де люди, намагаючись врятуватись від рутини, знаходять притулок у віртуальному світі Oasis. Таке зображення майбутнього водночас знаменує як данину золотому фонду поп-культури, так і попереджає про неминучу катастрофу, до якої неодмінно доведе себе людство. Однак розваги ніхто не скасовував, незважаючи на діджитал катування постапокаліпсису. Тож попри економічну скруту жителі Коламбусу змогли врятуватись від культурної кризи. Тому цифрова реальність цілком вдало заміняли гнітючу буденність.
Місто майбутнього пригнічене підступними корпораціями. Завжди на задвірках всесвіту має існувати ультрагік-одинак, якому судилося перевернути гру. Тільки так, тому що звичайного виграшу недостатньо. Необхідно проявити кмітливість і рішучість, аби здобути перемогу у хитромудрій сутичці.
Чекнути головното героя - є такий, дабл W або Персиваль. У нього є своятське crew і звісно ж таємнича незнайомка на приміті. Така комбінація пригодницьких і драматичних елементів обіцяє незабутнє видовище.
Проте до перегляду більшість глядачів бентежить інша думка: "Лишенько, але ж я не читав книгу, а тому нічого не зрозумію. Окей, Google, як завантажити бібліотеку Матриці?".
Що ж робити трушним глядачам, які перед екранізацією книги обов’язково її читають? Видихніть! Можна не зважати на умовний флешмоб “книга краща”. Це марний задум. Знання першоджерела навпаки тільки заважатиме поринути у неймовірний світ ОАЗи.
Багацько фанатів Ернеста Клайна протягом першого акту фільму подивовано намагалися зрозуміти, що коїться на екрані. Це нормально. Книга Ернеста овернасичена довжелезними гіківськими описами і пасхалками. Такий матеріал необхідно було адаптувати під широкі маси, дещо спростивши. Проте сумнів викликає сценарій Зака Пенна, затверджений після першого драфту. Що дивно, адже сам Ернест Клайн брав участь у розробці (його книга є зразковим прикладом трьохактної структури оповіді). Але оригінальний текст все ж трішки пошматували. Тим паче проходження першого випробування у дусі Mario Kart більше схоже на банальне читерство. Перемога здобувається не інтелектуальними зусиллями, а підгляданням у "шпору". При цьому фільм сам засуджує подібне невігластво. За що слід справді подякувати Пенну, так це за привабливий образ Артеміди. Її книжковий варіант не кожному прийдеться до вподоби.
З-поміж персонажів ретро-культури, зображених Клайном, можна зустріти і героїв сучасних фільмів або ігр (йоу, там навіть є образ Джокера з відеогри "Injustice 2"). Знову ж таки, щоби заохотити аудиторію. У Стівена Спілберга вийшов приголомшливий симбіоз бази оригіналу і кіношних умовностей. Пасхалки стали своєрідним обрамленням креативної і вражаючої оповіді. Саме вона є центром усього всесвіту. І це круто як для фанів, так і для пересічних глядачів. Можна зробити висновок, що цього разу варто спершу таки подивитися стрічку, а тоді із головою поринути у книжковий вир.
Паралельно зі спрощенням сюжетних перепетій знімальна група поставила кадри, які ніби-то мають зобразити механіку занурення в ОАЗу на практиці. Цього разу хід, опозитивний до книги, вийшов навпаки - не дуже вдалим, оскільки читачі свого часу домислювали цей процес і сприймали його як необхідну умовність. Тепер автори фільму чітко усе пояснюють, від чого логіка функціонування світу втрачає магічний шарм.
Візуальна частина приносить істинне задоволення. Перед нами не просто скріни з VR сеансу. Це чарівний світ, де кожен піксель максимально деталізований, а полігональні моделі вражають реалістичністю (ще б пак, графікою займалась Industrial Light&Magic). У цей момент захоплює праця акторів, які старанно працювали з технологією motion capture. Попри брак студійного досвіду, Тай Шерідан і Олівія Кук виклались по максимуму. До того ж переходи між локаціями MMO світу виконані бездоганно.
Шкода, що взаємодії між реальним і віртуальним світами не розкрили достоту. Цікаво було би дослідити суворе життя Коламбуса. Однак цей непотріб тухне на тлі ОАЗи і вимог до хронометражу.
Спершу доволі складно зрозуміти, що саме захоплює найбільше: божевільні кросовери, від яких отримуєш непідробне задоволення (навіть встановлюєш собі челендж на ідентифікацію якомога більшої кількості персонажів), авантюрні змагання і погоні, ейфорія від виконаних місій.
Окрему увагу слід приділити гумору, який крім ситуативних вставок набитий сповна відсилками і тролінгом. Так, тролінг у фільмі - це ніби разючий хлист по дупцях хейтерів поп-культури, нудних бюрократів і жадібних багатіїв.
Час від часу хочеться поставити фільм на паузу. Не тільки, щоб розгледіти усі пасхалки і героїв, але й укласти у голові цілу купу подій, що промайнули, доки ви вишукували унікальний шматочок попкорну. Або ж хутко надавати копняків кіношним штампам, які інколи вилазять з усіх щілин. Хоча, чорт, кому є діло до цих миттєвостей? Дійство у фільмі настільки феєєрично крутяцьке, що спонтанний драйв одним зарядом адреналіну виносить із голови усілякі логічні і послідовні розрахунки.
Тож обов’язково сходіть на фільм, прочитайте книгу і безсоромно стряхніть пил із 16-бітних раритетів дитинства.
Дивився Дмитро Сидоренко