Жанр: трилер, пригоди
У головних ролях: Шейлін Вудлі, Сем Клафлін, Джеффрі Томас, Елізабет Хоторн
Режисер: Бальтасар Кормакур
Тамі Олдхем (Шейлін Вудлі), трушний фанат мандрів, прибуває на Таїті і зустрічає там Річарда Шарпа (Сема Клафліна), такого ж помішаного дивака, який подорожує на власній яхті. Вони закохуються буквально з першого погляду (адже спільні інтереси, романтика усамітненості і дивовижна магія місцини і все таке інше, що має точно запевнити глядача у так званій "хімії" між ними). Тож затяті прихильники вирішують відправитись у плавання Тихим океаном. Вони прокладають маршрут від Таїті до Сан-Дієго. Однак через три тижні плавання судно потрапляє у потужний ураган. Яхта на диво вціліла, проте двигун, система зв’язку і щогли опиняються у повністю непридатному стані. Крім того, Річард отримує тяжку травму. Аби продовжити рух і таки добратися до суші, Тамі мусить самотужки лагодити вітрила і доглядати коханого.
Останнім часом у прокат доволі регулярно випускають фільми на тему виживання у володіннях морської безодні. Це приголомшливі роботи "Життя Пі на мінімалку" (при чому один елемент постеру фільму "У полоні стихії" реально походить на популярне зображення із "Життя Пі"). Пригодницький трилер "У полоні стихії" знятий на основі реальних подій - що не дивно, адже це ж так модно зараз приліпити на будь-який фільм "засновано на реальних подіях" (насправді беручи лишень незначний клаптик справжньої історії, прикривши решту оповіді художніми прийомами, через що вона втрачає значний об’єм загострення пристрастей) чи то для підтвердження достовірності знятої маячні (повірте, таке вдалося тільки у Майкла Бея, а переважна галіма лажа), чи то просто, щоби втиснутись у тренди. Хай там як, а дана стрічка базується на історії, що відбулась у Тихому океані у 1983 році. В основу сюжету лягла книга Тамі Олдхем Ешкрафт "Червоне небо в траурі: справжня історія про кохання, втрату та виживання у морі".
Хоча варто відзначити, що у цьому випадку "реальні події" зіграли злий жарт з режисером: вони навпаки не достатньо напружені і драматичні, аби вибудувати із них захопливу сюжетну лінію. Мається на увазі, як несамовита боротьба за життя, так і постійна нестача ресурсів разом із жахливим стресом, що цупко заволодів головними героями. Також фільм повинен підкорятися динаміці, яку вимагає такий жанр. І от якщо з почуттями і браком продовольства впоратись доволі легко, то без належної динаміки фільм не працюватиме так як треба. Зрештою усі атрибути смертельної боротьби героїні виглядають штучно, оскільки вона поступово вирішує кожну проблему, не сильно турбуючись про раптові спалахи катастрофи. Після урагану жоден аспект загрози не підтримує стан постійного напруження. Отже зацікавленість у подальших подіях і співчуття до головних героїв у глядача зникає доволі швидко.
На додачу до цієї комфортної катастрофи героїня раптом усвідомлює, що самотужки може без значних зусиль впоратись із кораблем. Там підтягнула, там приклеїла, там штрикнула. Якось так все і працює. Окей, вона досвідчений мандрівник, а тому встигла досконало вивчити мореплавство. Та це ніяк не на руку концепції виживання у полоні стихії, коли персонаж почувається у подібній небезпеці, як у себе вдома. Тим більше поранений пацан (ім’я головних героїв забуваються одразу ж після сеансу), чиї б знання реально знадобились (і це виглядало б логічно, бо він на яхті рулить як не як - чорт, там нам на початку повідомляють, що він сам на яхті подорожує), взагалі десь собі на палубі куняє, бо його поради диво-жінці не потрібні. Решту часу ми насолоджуємось або седативними діалогами, або спостерігаємо, як героїня спить і економить хавку.
Плюс, коли вже просто люто вимагаєш якогось екшену, який би виправдав обраний жанр і задану тематику, режисер починає місцями пускати флешбеки, які не розкривають драматичний зв’язок, а показують усі ці ніжності-милості. З одного боку головні герої розкриваються перед глядачем, а з іншого - демонстрація романтики позбавляє сюжет будь-якої інтриги.
Єдине, що справді вдалося зробити знімальній групі класно і якісно, так це декорації і спецефекти. Картинка виглядає реалістично, операторська робота на висоті. Однак наповнення кульгає.
Акторську працю у подібних драмах завжди тримаються на рівні "милота; переживаю-переживаю; жах, як вони зможуть врятуватись; останній поцілунок надії; ура, вибрались". Однак і тут не обійшлося без винятків: акторська школа підліткових антиутопій Шейлін Вудлі не дозволяє її персонажу розкрити повний спектр емоцій у тих самих "сценах драматичного напруження". Та і зловтішна рутина виглядає як бомжування на хвилях. Складно пояснити це словами, однак режисеру вдалося це зобразити вельми точно. Тим більше на дозвіллі головна героїня тільки те й робить, що безтурботно латає корабель і балакає з бойфрендом. Той по суті лежить як колода (і грає відповідно) і по виклику інтегрується у романтичні сцени пафосного і нереалістичного протистояння стихії.
"У полоні стихії" - це стрічка, яка багато говорить, а точніше спекулює на відомій темі, але водночас надто мало показує. Сцена порятунку з корабля у тій же "Ларі Крофт" хоч і містить багато умовностей видовищної постановки, та відображає суть боротьби зі стихією набагато краще, ніж весь фільм, який називається "У полоні стихії". Ці два аспекти яскраво суперечать один одному. Отже, маркетингові обіцянки фільм не виправдовує і чогось неочікувано цікавого не показує.
Дивився Дмитро Сидоренко