Оригінальна стрічка зібрала у прокаті 22 мільйонів гривень при бюджеті у 2,5 мільйони. Цей показник не вдалося перевершити навіть багатьом продюсерським фільмам. Секрет економії та окупності першої частини вельми простий: зібрати грошей на гонорари зіркам і накинути кілька сотень на знімальну команду, оренду комуналки та епізодичні покази пристойних апартаментів. Нічого зайвий раз розкидатись грошима. Завдяки відомим особистостям на постерах фанати охоче витратять свої кровні, аби подивитися на кумирів у дії. Тому замість сценарію можна сміливо вставляти набір тематичних замальовок. До зйомок сиквелу повернувся Андрейс Екіс – ідеолог свінгерської содомії, який попрацював над латвійським першоджерелом та його українською адаптацією.
До траблів Ігоря (Михайла Кукуюка) раптово додається участь у президентській кампанії. Він повинен дізнатися причину своїх секс-провалів, аби причарувати електорат та впевнено перемогти. Точніше, відшпекати усіх своєю булавою. Це ж «Свінгери», інакше не вийде. Для того, аби повернути собі суперсилу, Ігор, після довгого полювання на потенцію розуміє, що йому потрібно випорати Ірину (Ганну Саліванчук), з якою у нього так і не склалося на тій свінгерській тусі. Тим часом Андрій (В’ячеслав Довженко) ніяк не може отримати оргазм. Через це жахіття, Ілоні (Олі Поляковій) та Свєті (Даші Астаф’євій) доведеться розважитися удвох. Якби стрічка вийшла на два століття раніше, вона могла би стати альманахом інтимної кризи українства.
Режисер «Свінгерів 2», знаючи ходову формулу створення сиквелу, без вагань напхав гору дурних евфемізмів з першої частини, заправив їх постійними криками звідусіль без причини, підсолодив натяками на жорстке пориво, присипав це все кривляннями та почав множити до тих пір, доки хронометраж не набрав прийнятні півтори години. Тут вже без новаторства, бо глядач більше не витримає. У першій частині більшість сцен були максимально затянуті, щоби вкластися у вимоги по часу. Автори навіть спеціально додали безглузду арку з Дашею Астаф’євої та двома геями. Втім під час перегляду усі ці події виглядали більш-менш взаємопов’язаними. А от продовження не може потішити навіть досягнутим результатом. Воно нагадує парад криво зліплених епізодів. Не на рівні пекельного «Зомбоящику», та все ж до злагодженості далеко.
Оскільки нормальний гумор у фільм не завезли, сценаристи впарюють нам принагідні замінники. Евфемізми – це справжня біда стрічки. У сучасних еротичних комедіях намагаються уникати або використовувати їх по-мінімуму, адже це архаїчний прийом. Таке можна було зустріти десь у ситкомах з нульових. Натомість «Свінгери» вижимають із них останні соки, і від таких діалогів справді нудить. Після евфемізмів виступає важка артилерія – «смішні» недомовки прямісінько з початкової школи. Тобто коли людина наче збирається сказати щось непристойне, та в останню мить закінчує літературним екстазом. Кульмінацією стала демонстрація усіх частин тіла акторів, бо «просто так показати сраку чи груди на весь екран то дуже смішно». Сценаристи навіть не парилися над ситуаційним гумором.
До списку селебрітіс приєдналися Монро та Дзідзьо. У Монро невеличка роль, і тут нічого сказати. Однак у Дзідзьо більше екранного часу. Йому довірили роль такого собі секс-цілителя, який має налаштувати інтимні нотки у житті Ігоря та Ілони. На жаль, Дзідзьо залишився у рідному амплуа, не спробувавши навіть прикольно обіграти свій образ. Хоча він мав усі можливості. Тож замість нового персонажа ми отримали Дзідзьо у парику та шаманському сеті з барахолки.
У першій частині Андрій був забитим та нерішучим слабаком, який пихтів на роботі та у подружньому ложі. Цього разу перед авторами стояла мета якось показати персональний ріст чи занепад персонажа. Довго не думаючи, вони вирішили, що Андрій під алко отримає вражаючий приріст харизми чи принаймні виглядатиме кумедно. У результаті хороший актор В’ячеслав Довженко мав незграбно зображати піддатого тюхтія. Михайло Кукуюк у дусі першої частини відпрацював свою роль. До Олі Полякової та Даші Астаф’євої претензій апріорі не може бути, тому що вони чудово впоралися зі своєю головною місією – привабити глядача та завести його своїм перфоменсом.
«Свінгери 2» скоріше за все також окупляться. Тільки такий жанр на даний момент буде успішним. На жаль, патріотичні фільми за десятки мільйонів гривень та підтримки «Держкіно» надалі терпітимуть фінансового краху. Не варто забувати, що кіно це перш за все бізнес. І виключно глядач своєю валютою визначатиме вектор розвитку індустрії. Тому виробник повинен його зацікавити.