Фільм «Смертні машини» заснований на серії романів Філіпа Ріва. Автори стрічки використали для першої частини франшизи уривки матеріалу з усіх книг. Зрештою, вона повторила долю невдалої екранізації «Темної вежі» Стівена Кінга. Крім того, промо-кампанія активно експлуатувала ім’я Пітера Джексона для просування фільму. «Від режисера трилогій «Володар перснів» та «Хоббіт» запевняли нас. Насправді Джексон виступив продюсером та сценаристом. Лише номінально. Максимум, що він зробив - це начерки історії. Іноді так відбувається під час замовлення саундтреків у Ганса Ціммера. Він продає своє ім’я для титрів, а музику пишуть робітники його студії. До речі, композитором «Смертних машин» виступив Junkie XL.
Відповідальність за кіновиробництво лягла на Крістіана Ріверса, який раніше працював над візуальними ефектами для проектів Пітера Джексона.
Події стрічки розгортаються у дизельпанковому майбутньому. Наш світ було зруйновано внаслідок чергової війни, яка спромоглася перевершити попередниць. Внаслідок цього вцілілі заснували пересувні міста, щоби мандрувати постапокаліптичним світом у пошуках ресурсів. 3К глобалізація. «Скаженому Максу» такого і не снилося. Йому хоча би шипи та вогняні турбіни на тачку запилити. Серед житлових трансформерів виділяється агресивний Лондон. Цей хижак без розбору пожирає слабкіших конкурентів, нарощуючи свою потужність. Поневолені мешканці стають рабсилою у володіннях нового господаря. Під час одного з «поглинань» на територію Лондона потрапляє Естер (Гера Хілмар), яка відчайдушно намагається вбити одного з босів мегаполіса Тадеуша Валентайна (Г’юго Вівнга). Дівчина хоче помститися «за себе і за маму». Однак управлінця рятує Том (Роберт Шиен), працівник місцевого історичного музею. Естер і Том стають ізгоями. Чому обидва? Немає часу на вставку пропущених пояснень. Оповідь несеться галопом. Якщо коротко, Естер розкрила хлопцю свій секрет, і він став на її бік.
«Смертні машини» вражають масштабами. Проте вони не зовсім беруть до уваги внутрішній благоустрій Лондона. Автори просто накидали відомих пам’яток для виду. А ще архітектурно мегаполіс поділений на сфери для еліти та роботяг. Вони ненавидять один одного. О, відсилання до «Метрополю» Фріца Ланга під’їхало.
Вихвалятися механізмами величезних конструкцій – так собі заняття на дві години. Ось чому здається, що Пітер Джексон не доклав руки до сценарію у повній мірі. Його Мінас-Тіріт, Рівіндел та Гондор зачаровували деталями. Нехай їх не було багато, та кожна дрібниця була знаковою. Крістіан Ріверс, безсумнівно, видав вражаючу картину. На її фоні «Той, що біжить лабіринтом» та «Дивиргент» видаються повними аутсайдерами. Навіть не віриться, що бюджет проекту склав 100 мільйонів доларів. Обраний стиль органічно вписався у таймлайн, на відміну від того ж оновленого «Робін Гуда». Попри це, залишаються питання до побутової техніки та озброєння. Вони наче розроблені у різних епохах. Місцями відчуваються мазки Філіпа Діка, братів Стругацьких і Джеймса Блейлока. Однак тут немає за що зачепитися.
Крім того, сама ідея пересувних міст виглядає алогічно. Знайдені ресурси аж ніяк не покривають витрати на їхні пошуки. «Здоровенні мегаполіси на гусеницях у спорожнілому світі» – цікава ідея. Однак її реалізація зовсім не обґрунтована. Тим паче за весь фільм Лондон «з’їсть» тільки крихітне шахтарське містечко. Нам навіть не покажуть цього монстра у всій красі. Масла у вогонь підливає конфлікт з осілими, які ховаються за стіною. У цьому протистоянні немає ні новизни, ні сенсу. До того ж кінцівка вийшла обірваною – натяк на продовження, яке, скоріше за все, не вийде.
Ситуацію не рятують і актори. Їм банально нічого грати. Навіть харизматичним знаменитостям. Г’юго Вівінг втілив нудного «Містера Лихо з планом по загарбанню світу». Більш клішованим у нього вийшов тільки Червоний Череп. Стівен Ленг сховався під тонною ефектів. Хоча він і грав єдиного прописаного персонажа, та його появу обіграли безглуздо. Гера Хілмар перевтілилася у стереотипну бунтарку. Сценаристи намагаються розкрити головну героїню у сумбурних флешбеках. Вона «не така, як усі» і бла-бла-бла. «Голодні ігри» і «Дивиргент» вже показали нам вдосталь емансипації. Наша героїня бореться проти могутнього антагоніста, у неї обов’язково є давні сімейні трабли, їй по дефолту перепадає пацан для балансу і відносин. А так Естер і сама витягне. Натягне стильну червону маску і здолає мерзотника. Тільки не плутайтесь під ногами – це випад у сторону хлопчика на побігеньках Тома. Без перебільшення – вони реально півфільму носяться по гігантським локаціям та камерним закуткам. По книзі Естер та Том – підлітки. Проте стрічка показує «дорослі» версії головних героїв. Невідомо, це навмисний крок студії чи збіг. Все одно таке рішення ні на що не впливає. Персонажі так і залишились інфантильними мрійниками.
Сайдкіки вийшли зовсім бляклими. Вони з’являються, щоби дати сюжетну інформацію і квест та відвалити. Далі вони не потрібні. Кореянка Джихам Кін виконує ту ж саму роль, що й кунг-фу азіат із «Бунтаря-один». З будь-яких негараздів герої точно дивним чином самі виплутуються. Переживати за них чи захоплюватися їхніми подвигами не вийде.
«Смертні машини» – це спроба продюсерів погнатися за минулим відголоском трендових антиутопій. Однак наївні романтичні персонажі давно приїлись аудиторії. Тому оцінки від критиків та глядачів залишають бажати кращого. Чи можна просто вимкнути логіку і спостерігати екшеном, лінійним сюжетом, пафосними діалогами і спецефектами? Так, цілком. Однак насолоди це однозначно не принесе.