Події стрічки відбуваються в Японії майбутнього. Перенаселення островів дедалі загострює відносини між людьми. Уряд вирішує, що від хатніх улюбленців потрібно відмовитися, щоби лишилося місце людям. Крім того, тварини ніби переносять небезпечний вірус. Усіх собак вивозять на острів, повністю заповнений сміттям. Там, на велетенському звалищі, голодні, залишені напризволяще, живуть тисячі тварин. Дванадцятирічний хлопчик Атарі готовий на все, аби повернути свого найкращого друга – вірного пса. Хлопчина викрадає старезний літак та дістається острова. Тут, у супроводі п'ятьох розумних та вельми непосидючих собак, він і шукатиме свого друга.

Перші кадри одразу вказують на почерк режисера: ідеальна симетрія, рідкісна міміка анімації. Щось схоже нам доводилося бачити у "Незрівнянному містері Фоксі". Крім того, мотив сценарію є свого роду даниною поваги видатного Акіро Курасави. А деякі сцени прямо відсилають до творів Хаяо Міядзакі. Лялькова чудасія дуже личить режисеру. Він заявив про свою прихильність до анімації, тому що вона дозволяє йому зобразити усі миттєвості фантазії. Подібно Готель "Ґранд Будепешт" майорів дотепністю жорстокого, специфічними образами та своєрідним стилем подачі.  

Історичні і злободенні алюзії разюче виділяються на тлі пропорційних орнаментів. Мер-узурпатор, який вкотре перемагає із рейтингом ледь не 99.9%, ненавидить собак, а тому вигадує безглуздий привід їх спекатися. З міста Мегасакі масово висилають собак, незважаючи на перспективні прогнози науковців. Опозиція - прорахована підстава ворога ззовні, яка лізе на дурнуваті мітинги, безглуздо декламуючи про захист улюбленців. Протягом мультфільму ми стикаємось із тоталітаризмом, нетерпимістю, непорозумінням. Показово висміюються і пороки елітного суспільства, яке біситься і випендрюється, але водночас не наважується відмовитись від комфорту нав’язаних забаганок. Сюжет наповнений референсами на Другу світову війну, диктаторські репресії ХХ століття, і, звісно ж, куди без політики Трампа. Значна перевага оповіді криється у тому, що всі ці події передаються глядачу крізь призму дитячих почуттів і їх взаємодії із жорстоким світом.  

"Острів собак" – це лампова стрічка, до озвучки якої залучені актори першої величини: Скарлетт Йоханссон, Тільда Суінтон, Браян Кренстон, Лів Шрайбер, Едвард Нортон. Тому за можливістю варто обов’язково сходити на показ оригіналу. Рій собак-альфачів неймовірно зачаровує своїми дискусіями, перебігом стосунків із єдиною людиною у їхній зграї, Атарі, спробами визначити єдиного вожака, жорсткими історіями минулого. Усе це ніби й страшно, але подається невимушено мило.

Хоч головні герої і розмовляють англійською, втім решта персонажів – традиційні носії японської. Тож сукупно виходить, що частина діалогів дублюється, а інша показуюється із субтитрами або демонструється в оригіналі. Таке хитросплетіння дозволяє режисеру показати увесь спектр розбіжностей між чиновниками, пересічними громадянами і головними героями.

Але на цьому Вес Андерсон не зупиняється і створює ще одну перепону: stop-motion анімація, дуже трудомістка для реалізації техніка. Здається, що автору до душі найскладніші виклики. Хай там як, але кожен челендж позитивно впливає на унікальну атмосферу мультфільму. 

Режисер не соромиться трансляції огидного під соусом дивакуватості і абсурду. Він створив чудовий симбіоз олдскулу і футуризму у рамках антиутопії, світу жорстокого і відстороненого від реальності. Але завдяки головним героям і подачі Веса Андерсона увесь жах невідомими чарами деформується у милу розповідь про подорож хлопчика із песиками.     

"Острів собак" – це іронічне, трішки наївно зображене видовище, яке стане знахідкою для поціновувачів робіт як Веса Андерсона, так і авторської анімації загалом. Паралельно із мега-хайповоми "Месниками" скромно виходить естетичний шедевр, який однозначно зацікавить виключно прихильників даної тематики.   

Дивився Дмитро Сидоренко