У складний час післяноворічного трешу і загулу у кінотеатрах він повинен стати на захист Різдвяного духу і врятувати кожнісіньку сім’ю від нудьги.

4 січня у прокат вийшов мюзикл «Найвеличніший ноумен», який розповість (а точніше проспіває) історію одного з найвідоміших пройдисвітів і водночас творця цирку Фінеаса Тейлора Барнаума (Г’ю Джекман). Поки штамповані комедії не викликали у вас похмілля, слід обов’язково зазирнути на сеанс цього фільму.

Критики його сварять, а глядачі захоплено вихваляють. У чому ж причина такої розбіжності? Спойлер: усі критики безпросвітні зануди.  

Справжній Фінеас Тейлор Барнаум був людиною, яка прославилась талановитим мерзотником. Не романтик, а саме цинік і аферист відкрив у Нью-Йорку цирк із фрік-шоу. Усі подальші події складно описати декількома пісенними номерами, хоч і приголомшливо поставленими. Тож протягом, грубо кажучи, години режисер повинен був розповісти всю історію невігласа. Тому простіше було зобразити його добрим і грайливим артистом. Тим паче стрічка вийшла напередодні Різдвяних свят.

Річ насправді в тім, що творці подали у позитивному світлі не так того Ф. Т. Барнаума, як сам цирк у вигляді чарівного і неперевершеного явища. Ми йдемо туди у хорошому гуморі, лише аби примножити його. Тож паскудити приємні враження заради реалізму взагалі не комільфо. До того ж це художня стрічка. І від неї слід очікувати домислів, вигадок та зміни суті подій.

У зв’язку з цим перед нами постає роботяга, ентузіаст і неймовірний добродій, який не хоче нажитись на фріках. Навпаки – він прагне допомогти кожному віднайти свої місце у розбещеному і жорсткому суспільстві.

Хоч стрічка і не претендує на сатиру, але обсміяти шоу бізнес і медіа у неї вдається. Першою жертвою став сноб-журналіст, який не вірить у магію виступів Фінеаса і постійно намагається її розкрити.

«Ти просто не вмієш веселитись».  

Такого ляпаса, зрештою, він отримує від головного героя, що до болю розчаровує циніка. Та показує, що цинізм може проявлятись по-різному. Його навіть можна вміло використовувати задля виконання мрії.

До речі, про мрію. Г’ю Джекман мріяв про роль Ф.Т. Барнаума ще з 2009 року. Тож можна сказати, що весь фільм – це його сольний бенефіс. Хоча й уся компанія у нього зіркова: Зак Ефрон, Ребекка Фергюсон, Зендая Коулман, Мішель Вільямс. Між Заком і Зендаєю пробіжить невеличка романтична сюжетна лінія. Вона подарує нам приголомшливі номери і доволі непогану акторську роботу. На додачу герої Зака і Г’ю виступлять такими собі подільниками, що забезпечить класний екранний дует.

Усі, хто йде на фільм заради багатогранної історії, можуть сміливо обирати щось інше. Весь сюжет можна легко зліпити по кадрах, показаних у трейлерах. Хоч стрічка й не дивує заплутаними сюжетними арками, потужний посил натхнення і драми у ній присутній. І це є найголовнішою її перевагою. А ще пісні, якими артисти зустрічають проблеми, почуття, сценарні переходи, одне одного і все, що тільки можна побачити навпроти.

Крім того фільм вчить протистояти спокусам і негараздам, берегти справжні цінності, а також давати рівні можливості для кожного незалежно від ремесла. Це круто, адже від думки про те, що одну з найвідоміших розваг людства придумав негідник, стає якось ніяково. Однак все ж парадокси добра дають про себе знати. Без Ф. Т. Барнаума ці вигнанці не змогли б вижити і залишились би на задвірках суспільства. Без фріків Фінеас не зміг би розбагатіти і змінити їх статус в очах ошелешених людей. Тому ця історія набагато складніша, ніж здається на перший погляд.

Історія історією, та все ж у нас тут мюзикл. Тож варто зробити гайд по композиціях. Над музикою працювали оскароносні Бенджі Пасік і Джастін Пол – той самий дует, який написав слова пісні City of Stars для «Ла-Ла Ленд». Пісню This is Me, виконану бородатою леді, багато хто вже порівнює з новим гімном віри і откровення. Вже за мить чарівні метаформофози перетворюють This is Me на This is Us, що робить цей момент більш пронизливим.

Оскаром може повихвалятись і Білл Кондон, один зі сценаристів стрічки. Завдяки його співпраці з Майклом Арндтом і Дженні Бікс оповідь вийшла динамічною та захопливою. До того ж у силу спрощення історії справжнього Фінеаса екранний герой Г’ю Джекмана на щастя не вийшов картонним опудалом. Його мучать свої негаразди і випробування: заздрість, невдача, помста, відчай. Тож зацікавити глядача фільм точно зуміє.

Вірите чи ні, але романтизація негідника стала вигідною інвестицією. Усіх цих диваків і самого протагоніста варто сприймати з іронією і тішитися з їхніх пригод. Вони потрібні один одному як Боні і Клайд. Вони зробили цирк прихистком надприродного і кумедного. Вони змусили повірити людей у нову розвагу, вкласти у неї грошенята і зробити цей ритуал доброю традицією.

Сучасний цирк не повертається до своїх витоків, і це трішечки розчаровує. Більше немає азарту, драйву і неповторних шоу, які б захоплювали дух. Лише одноманітне спотворення людських почуттів.