Рецензія на фільм «Ми»

Джордан Піл вдало продовжив свою гостроціальну хорор-лінію

Кіно

Джордан Піл прославився як один із небагатьох режисерів, які вправно балансують між створюванням якісного контенту та ненав’язливим просуванням толерантних мотивів. Свою кар’єру він починав як пародист у шоу «Божевільне телебачення», після чого знімався у кількох комедійних проектах. Тож його дебютний фільм у жанрі «хорор» став несподіванкою для публіки. «Пастка» при бюджеті у 4,5 мільйонів доларів зібрала 250 мільйонів у прокаті. Стрічка викликала захват у критиків, отримала «Оскар» за кращий оригінальний сценарій та витиснула з виконавця головної ролі Даніеля Калуї одну з його найбільш складних робіт. Усі одразу заговорили про «переродження жанру». Піл став продюсером ще одного успішного проекту «Чорний кланівець». Тож фанати Джордана сподівалися, що новий фільм режисера «Ми» вийде як мінімум не гіршим за попередників.  

 
 

Спойлер. Аделаїда (Люпіта Ніонго) та Гейб (Вінстон Дюк) Вілсони разом з дітьми Джейсоном (Еваном Алексом) та Зорою (Шахаді Райт Джозеф) вибралися на відпочинок із друзями на узбережжя Каліфорнії. День пройшов чудово, якби їхній син Джейсон не забрів у дивний парк атракціонів, що видався Аделаїді до болю знайомим. Незважаючи на це, у піднесеному настрої сім’я повернулася увечері до свого будинку. Однак раптом посеред ночі перед їхньою домівкою, символічно тримаючись за руки, вишикувалися незнайомці, вдягнені у червоне. Якщо придивитися у їхні обличчя, то з’ясується моторошна правда: це несамовито гнівні копії Вілсонів. Вони не зупиняться ні перед чим на шляху до свого призначення.

«Пастка» не була стовідсотковим хорором. Вона вміщувала деякі елементи жанру, та в цілому схилялась до близького Джордану Пілу напряму – сатири. Тоді як «Ми» справді схожа на повноцінного представника з більш-менш очевидним підтекстом. Саме тому критики високо оцінюють проекти Піла. Сучасні жахи втратили будь-який посил чи сенс на догоду трендам. По частині «музичного нагнітання», монтажу та операторської роботи фільм «Ми» часто демонструє стандартний підхід заради виняткових ракурсів, від яких моторошно. Водночас стрічці вдається переосмислити прийоми найвідоміших хорорів на свій лад та видати доволі цікаві моменти.   

Odoo CMS - велика картинка

На відміну від монолітної «Пастки» стрічка «Ми» виглядає сумбурно через присутність багатьох центральних персонажів та різноманітних подій. Режисер наче навмисне затягує незмістовні моменти при обраному високому темпі оповіді, а необхідні деталі він не розкриває. Через це стрічці не вдається зачепити увагу глядача та протримати її до самого фіналу.

Діти-актори добре впоралася зі своїм завданням, враховуючи, що їхні образи не потребують багато зусиль. Серед дорослих слід виділити Люпіту Ніонго, яку режисеру вдалося розкрити з нової сторони. Останнім часом акторка взаємодіяла з чорношкірим кастом лише у мейнстримному кіно, що недоречно та стереотипно розкривало расові конфлікти. У стрічці «Ми» Люпіта демонструє сильний та захопливий перфоманс, відіграючи дві протилежні версії однієї особистості. Сценарист постарався розкрити її героїню. Проте Гейб Вілсон вийшов карикатурним дурником. До речі, виконавець цієї ролі Вінстон Дьюк також знімався у «Чорній Пантері». Схоже, що студія «Marvel» сформувала канонічну групу афроамериканців, яку мають обов’язково брати режисери. Решта близьких Аделаїди залишилися масовкою на фоні.        

Odoo CMS - велика картинка

Джордан Піл впевнено експлуатує класичний роздум: найстрашніше – всередині нас. Аби налякати людину, не потрібні жодні монстри чи привиди з потойбіччя. Достатньо оголити її сутність та виставити усю бридоту назовні. Ми боїмося невідомого до тих пір, доки воно саме не мине чи буде переможене. Проте розуміння того, що звір, провокатор ненависті, увесь час теплиться всередині або прямісінько під нами, є справжнім кошмаром. 

Стрічка Піла майорить безліччю референсів до всіх культурних слоїв, вона насичена глибоким символізмом. Вірш 11 глави 11 книги пророка Ієремії, акція “Hands Across America”, аналогія у назві Us з US. Знаково, що історія негараздів Вілсонів бере свій початок у 80-х. Уважному глядачу буде цікаво збирати докупи усі пазли з цитат, слоганів, загадок, скандалів, міських легенд і алюзій для формування повноцінної картини. Розмах соціальної критики вийшов за рамки проблем чорношкірого населення на рівень усієї країни.      

Дивився Дмитро Сидоренко

Схожі публікації