«Хеллбой» режисера Ніла Маршалла стане перезапуском серії фільмів про рятівника Землі із пекла, якому в майбутньому, згідно з пророцтвом, судилося знищити її. Перші дві стрічки зняв Гільєрмо дель Торо, головну роль зіграв Рон Перлман. У продюсерів давно існував план щодо запуску третьої частини готичної казки. Але в останній момент автори проекту та актори відмовилися від участі, бо сценарій Гільєрмо дель Торо не затвердили. Тож нам представили переосмислення історії з рейтингом «R». Ідея крута. Однак як завжди усе залежить від реалізації.
Епохи змінюються, а місія Хеллбоя (Девіда Харбора) залишається все тією ж: боронити людство від навали демонів. Передісторію протагоніста нам розкажуть похапцем, щоби вже за мить показати дорослого Хеллбоя в Англії. У пам’яті глядачів ще жевріє згадка про дилогію Гільєрмо дель Торо. Тож можна не концентруватися на духовних зв’язках між персонажами і стрибнути з місця у кар’єр. Перезапуск, заснований на коміксах видавництва «Dark Horse», немов каже нам: «Нужбо! Ви все і так уже бачили. Для чого повторюватися? Краще оцініть мій карт-бланш на насилля та матюки». В оригінальній версії, звісно.
Цього разу герою під проводом його наставника у виконанні Ієна Макшейна необхідно здолати криваву королеву Німуе (Міллу Йовович), дружину Мерліна. Вона вирвалася з древнього ув’язнення, куди її помістив король Артур за допомогою свого меча Екскалібура, та прагне втілити стандартний план негідника зі знищення світу, перетворивши його в обитель монстрів.
Фільми Гільєрмо дель Торо були чудово збалансованими. Вони підходили для більшості вікових категорій завдяки своєму антуражу темної казки. Стрічки поєднували як драму, так і комедію. Від чого глядач цікавився історією героїв, переймався їхніми проблемами, моральними труднощами та неоднозначними рішеннями, співчував обидвом сторонам конфлікту та тішився з дотепів, гармонійно вписаних у оповідь. У перезапуску нас детально не знайомлять із персонажами, вставляючи більшість інформації про них у флешбеки, сюжет подають куцо, а загальний посил антагоніста зводиться до шаблонних фраз. Через це конфлікт батьків та дітей не вписується у драйвове дійство, особистісний розвиток Хеллбоя нас не чіпляє.
Рваний монтаж не дає змогу насолодитися картинкою. Режисер надто захопився CGI і не врахував, що для обраного ним масштабу не вистачить бюджету. Різноманітних монстрів багато, проте виглядають вони відразливо, незважаючи на хороший дизайн. Навіть для декорацій та ляльок Гільєрмо дель Торо виділили більшу суму.
Постановка у новому «Хеллбої» непогана. Елементи хоррору вийшли якісно, музика чудово вписується у сетинг. Композиції «Motley Crüe» та «Muse» стали ідеальним вибором. Фільм витягують жорсткий гумор, якісний грим, динаміка і класна гра Девіда Харбора. Він брутальний, харизматичний, розкутий. Крім нього запам’ятовується Саша Лейн, яка втілила Еліс Монахан, вихованку фей. Із нею пов’язані кілька хороших гегів. На жаль, Хеллбою не написали шикарних реплік. Тому левова частка жартів теж належить Еліс. Проте до Дедпула їй далеко.
Ніл Маршалл, здебільшого, відштовхується від попередніх проектів про Хеллбоя. Тому його варіант не зосереджується на розкритті власного світу, демонстрації нових дійових осіб. Він наче DLC до основного фільму, який зухвало кричить: «Дивись, як я вмію, малий!» І випускає чудовиську кишки, пускає літри крові, розкидається трупами чи розповідає непристойний анекдот.
Професійні критики негативно сприйняли стрічку. Деякі журналісти навіть приписують їй титул найгіршого фільму року. Це доволі очевидно, адже вульгарний стиль стрічки, виражений у лайці, чорному гуморі, купі сцен із різаниною, цілком витіснив здоровий глузд. Нілл Маршалл зробив відчайдушну розвагу, яка і не збирається догодити вам. Аби отримати задоволення від перегляду, глядач має звикнути до екранного божевілля. У цьому і полягає головний задум автора.
Тож якщо подібне вам не до вподоби, немає сенсу йти на сеанс. Хоча фанати коміксів теж нудьгуватимуть. Екшн та діалоги місцями рівнозначно нудні. Фінальна розбірка надто сумбурна та затягнута. Хіба що бійка з велетнями, знята у стилістиці одного дубля, захоплює увагу. Як типовий фільм по коміксах «Хеллбой» має сцени після титрів. Вони тизерять справді цікавий задум для наступних фільмів.
Дивився Дмитро Сидоренко