Рецензія на фільм «Дике поле»

Ренесанс українського кіно

Кіно

Фільм «Дике поле», знятий за мотивами роману Сергія Жадана «Ворошиловград». На «Kyiv Comic Con 2018» режисер Ярослав Лодигін розповів, що стрічка буде відносно самостійним проектом. Сергій Жадан «благословив» екранізацію, отримав камео та виступив сценаристом разом із Наталією Ворожбит. У тандемі вони створили потужну роботу. Загалом над фільмом працювали 7 років. Зйомки зайняли 2 місяці.     

 
 

У центрі подій – історія Германа (Олега Москаленко). Раптово він дізнається, що його брат зник. Хлопцю доводиться залишити перспективи у столиці та їхати до рідного міста Старобільська. Десь на півночі Донбасу. Треба доглянути бізнес, заправку, і розібратися, що там коїться. Одразу по прибутті Герман наражається на місцевих бандюків, потрапляє в аферу та геть розчаровується у навколишній обстановці.  

Ярослав Лодигін переносить «Ворошиловград» у сучасні реалії. Він робить фільм актуальним. Хоча таймлайн самої стрічки залишився у далекому 2008-му році. Та всім байдуже до глобальних проблем. Нам би на місці порішати. Спершу відвоюй заправку, а потім будуй маршальські плани. У цьому набагато більше сенсу, ніж у «повчальних» комедіях «Кварталу».      

Odoo CMS - велика картинка

Операторська робота, локації, світло, монтаж однозначно є перевагами фільму. Бюджет фільму склав 31 мільйон гривень. Навіть при малому кошторисі вийшло видовищне та цікаве кіно. Не треба купи дурної реклами чи жебракування перед спонсорами. Вистачить ентузіазму та любові до першоджерела. А, з приводу цього… Не хвилюйтеся, лайка у фільмі є. Подається вона грамотно та дозовано. Тому діалоги виглядають насиченими та живими. Поверх цього накладається жвавий сторітелінг. Невідомо, чи вдасться відбити бюджет під час прокату. Це дуже важливо. Без належного фінансування вітчизняне кіно не протягне на ринку серйозної конкуренції. Іноді здається, що наші автори роблять дива за копійки. Згадати хоча б стрічки від «Анімаграду».  

Тішить, що лейтмотив фільму «повернись до витоків» не скочується до філософського абсурду. Оповідь подається без зайвого просторікування. Різні арки тісно пов’язані між собою. Вчинки персонажів обґрунтовані. Їхні рішення мають логічну розв’язку, а сюжетні лінії не губляться у канві подій. Сценарій не втрачає концентрації, розпиляючись на безглузді сцени.         

Odoo CMS - велика картинка

«Дике поле» – це класний фільм від цілої команди новачків. Ярослав Лодигін дебютував у повному метрі. Для Сергія Жадана це перша екранізація його твору. Продюсер Володимир Яценко осягав ази посади. Виконавці головних ролей Олег Москаленко та Руслана Хазіпова вперше постали на великому екрані. Водночас оператор Сергій Михальчук має за плечима успішну кар’єру. Старобільськ – це взагалі головна зірка фільму. Симбіоз нової крові та досвіду видав шикарний продукт.

Спільні з романом риси виступають як плюсами, так і мінусами стрічки. Книжкові образи неймовірно втілені на екрані. Кожен із акторів виклався по-максимуму. Жодного міскасту. Всі на своєму місці. Не дарма тільки на роль Германа переглянули більше 5000 претендентів. Олег Москаленко розповідав, що він сумлінно пробувався, доки не переміг. Натомість із Кочею було все одразу зрозуміло. Володимир Ямненко підходив, як ніхто інший. Олексій Горбунов зі старту вписався в образ пастора. 

Odoo CMS - велика картинка

У стрічці є все, аби після перегляду вона запам’яталась глядачу: трешові моменти, тріпи, напружені сутички, «тихі сцени», еротика, інтрига. Атмосфера вестерна в українському бекграунді виглядає вражаюче. Режисер наголошував, що знімальна група дбала про кожну дрібницю. Саундтрек влучно обрамлює картину. Одразу видно, що робота була продуктивною і кайфовою. Так і треба знімати кіно. Здається, що українські фільммейкери нарешті знайшли вдалу формулу. Сподіваюся, у майбутньому на глядачів чекає парад якісних тайтлів.  

Водночас із твору перекочував невпевнений фінал (при чому остання сцена дуже крута) та змішаний другий акт. 

Odoo CMS - велика картинка

«Дике поле» – це  те, чого хочеться від української стрічки. Вона стайлиться на нашій ідентичності. Тут на кожному кроці не кричать про патріотизм. Історичні паралелі є. Але вони вплетені в оповідь ненав’язливо. Є над чим замислитися. Проте це не відволікає від основної лінії. Вона набагато важливіша – збагнути, ким ми є насправді.     

Дивився Дмитро Сидоренко

Схожі публікації