Автори стрічки стверджували, що у них вийшов оригінальний продукт, пояснюючи обрану назву. Вона є лише відсиланням. Однак насправді українські фільммейкери досі не навчилися відрізняти відсилання від банального плагіату. Референс видозмінює ситуацію, натякаючи на оригінал. Фанатам приємно, а сторонньому глядачу не мозолить очі. Тільки от «11 дітей з Моршина» виглядають бляклою копією того ж голлівудського тайтлу. Пізніше режисер «11 дітей з Моршина» Аркадій Непиталюк зізнався, що «бавився» не тільки з назвою, але й з фабулою «11 друзів Оушена». Схоже, що Аркадія понесло, і він почав тирити акт за актом. Розв’язка з «неочікуваним поворотом, щоби всі офігіли» остаточно розчаровує. Це вам не «8 подруг Оушена», де виправдання плагіату «Ми робимо спін-оф, тому і вставили нових героїв у стару схему» спрацює.
Події фільму розгортаються навколо сварок за прибуткову територію. За легендою, Моршин заснований на місці падіння метеориту. Він багатий на рідкісний метал. Директор місцевого ТРЦ Сніжана (Олена Лавренюк) планує надурити конкурентів і захопати шмат цінної землі. Однак їй заважають 11 дітей-подільників Саші, у якого є власний інтерес. Протагоніст відкинувся з тюряги і прагне повернути дівчину та помститися Сніжані, яка приклала руку до його ув’язнення. Також у гру втручаються інші персонажі, сподіваючись нажитися на справі.
Гумор у фільмі абсолютно не чіпляє. Він карикатурний, шаблонний, пустий. Місцями проскакують «виморочено кумедні» прізвиська у другорядних персонажів. Той момент, коли на них тупо не вистачило часу, і лінивий сценарист додумався, як показати їхній характер хоча би по-мінімуму. Не вмієте вигадувати жарти? Не проблема. Зробіть, як у «Скаженому весіллі»: берете стандартну схему дотепу, підставляєте під свою обстановку – і аудиторії зайде. Єдине, що «11 дітей з Моршина» перейняли у дітища Горбунова, так це нав’язлива реклама. Серйозно, протагоністу приділили менше уваги, ніж продактплейсменту.
На жаль, автори стрічки не підрізали у Голлівуду хорошу акторську гру для дітей. Головні герої не вражають здібностями. Це при тому, що вони є центральними дійовими особами. Чому вітчизняне кіно досі катує нас халтурою? Уже всюди почали паритися щодо касту, бо класні актори значно впливають на успіх проекту. Нашим режисерам байдуже на глядача. Окей, ну принаймні заробити ви хочете? То запросіть нарешті професіоналів. Інакше ваш фільм не окупиться. Всіх же цікавить прибуток. От і мисліть у цьому ключі: «Якість гарантує попит». Натомість у нас головне попіарити своїх, а все інше якось «саме собою вийде». Через це від «11 дітей з Моршина» нудить. На фоні такої ганьби новина про «Всеукраїнський кастинг» на дитячі ролі виглядає недоречно. Продюсер скрізь натикав своїх родичів-друзів-колег. Не паліться вже, кінороби.
Водночас дорослі нормально впоралися зі своїми ролями. Сергій Бабкін впевнено відіграв тілоохоронця. Олександр Скічко завіз косплей дурнуватого мажора і шоу пародій. Олена Лавренюк увесь фільм не виходила за рамки образу гламурної стерви. По суті їй дісталася головна героїня, яка обмежена у розвитку функцією влаштовувати підступи та пантуватися. Ада Роговцева та Володимир Горянській як завжди на висоті. У Гаріка Корогодського вийшов харизматичний і прикольний воротила. Шкода, що за всі 88 хвилин досвідченим артистам так і не знайшли простору для розкриття. Вони тут лиш для просування стрічки. Краще б у ній від дітей залишилась тільки назва. Тоді проект мав би шанс.
З точки зори режисури, Аркадій Непиталюк отримав готовий матеріал, відзняв «по-красотє» і звалив. Причин для обурення немає. Продюсеру, крім слухняного виконавця, більшого і не треба. Аркадій Непиталюк зробить усе, що завгодно. І навіть скаже: «Пригоди $ Миколая – хороше сімейне кіно». Золото, а не людина. Жадібна і продажна індустрія може спати спокійно. Або ж у його словах є прихований підтекст: українське масове кіно – деградація для всієї родини. Справді раніше такого не було. Зараз творці повернулися сідницями до глядача, здерли гроші за квиток на сеанс, вручили йому попкорн і змусили на це дивитися.
Фільм «11 дітей з Моршина» позиціонується як «сімейне» кіно. Проте стрічка не розважає, не дивує і не дає приводу зрозуміти, для чого її взагалі зняли. Враховуючи, що цього разу «Держкіно» виділило аж 10,5 мільйонів при бюджеті у 15,3 мільйонів гривень, платників податків має охопити іспанський сором. До того ж у прокаті паралельно йде «Мері Поппінс повертається», яка значно краще підходить для перегляду у колі близьких.
Дивився Дмитро Сидоренко